Але, як розповіли «Українській правді» нові міністри, закрита частина мало чим відрізнялася від відкритої. Янукович знову підкреслював велику роль глави держави, починав фрази з висловлення поваги до президента і закінчував закликами опрацювати план дій разом із Ющенком.
Ющенко подарував Януковичу другий шанс на повернення. Янукович подарував Ющенку шанс залишитися президентом на другий термін. «Я не халявщик, я партнер», — можуть вони один одному процитувати Льоню Голубкова з давньої реклами МММ.
Новий Кабмін став компромісом Ющенка і Януковича з перевагою останнього лише у кілька голосів.
До квоти Януковича однозначно можна віднести:
Микола Азаров — перший віце-прем’єр та міністр фінансів. Він виграв боротьбу в Порошенка, який вимагав, щоб «Наша Україна» як найчисельніша фракція нового союзу отримала другу за значенням посаду в уряді. На це Порошенку відповіли, що він не може бути заступником Януковича, тому що першим віце має бути людина, якій прем’єр довіряє, бо саме вона виконуватиме всю чорнову роботу і буде заміщати Януковича у часи відсутності в Києві.
Крім того, Порошенку нагадали, що «Наша Україна» не проявила дисциплінованості при голосуванні за Януковича — підтримали лише 30 з 80 депутатів, що дорівнює результатам Соцпартії. І, головне, Порошенку вказали, що він сам не голосував за Януковича. (Що не дивно, бо жодних гарантій внесення на першого віце-прем’єра він не отримав.) Утім, не виключено, що Петро Олексійович охолоне від люті та згадає про домовленність з Азаровим перейти на його місце голови бюджетного комітету парламенту.
Андрій Клюєв — віце-прем’єр із кураторством паливно-енергетичного комплексу. Його призначення було безальтернативним. Він багато критикував схеми «РосУкрЕнерго», але сумнівно, чи здатен він їх поламати. Клюєв входив до активної групи переговорників із створення широкої коаліції. Будучи начальником тіньового штабу Януковича на виборах-2004, він доволі швидко порозумівся з новою владою. На допомогу прийшли давні стосунки з Юрієм Луценком, у парафії якого певний час перебувала кримінальна справа, де фігурував брат Андрія Клюєва Сергій — про побиття демонстрантів під Центрвиборчкомом. Вердикт по ній так і не було винесено.
Дмитро Табачник — віце-прем’єр із гуманітарних та соціальних питань. Претендентом на це місце називали Раїсу Богатирьову, однак вона відмовилася іти в уряд, ображена на однопартійців за те, що вони не внесли її кандидатуру на посаду віце-спікера. Кажуть також, що «Наша Україна» просила залишити гуманітарного віце-прем’єра для В’ячеслава Кириленка, однак той сам відмовився, демонстративно проголосувавши проти затвердження Януковича.
Залишається тільки привітати Табачника — він буде куратором нашоукраїнських міністрів культури, молоді-спорту та охорони здоров’я.
Янукович відновив весь склад своїх заступників у порівнянні з урядом 2002 року. Тільки замість віце-прем’єра з питань агропромислового комплексу, яким був нинішній тимошенківець Іван Кириленко, цю посаду перепрофілювали.
Володимир Рибак — віце-прем’єр і міністр будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства. Високе крісло відійшло ще одному давньому соратнику Януковича, який відноситься до плеяди «старих донецьких». Поєднання двох посад має розв’язати руки Рибаку, але не зрозуміло, чи готовий він працювати в нових умовах — з посади мера Донецька він пішов чотири роки тому.При цьому варто згадати, що Рибак — один із найбільш нерадикальних політиків. Він був чи не першим високопосадовцем Партії регіонів, який ще в січні 2005 року, через місяць після поразки Януковича в третьому турі виборів публічно заявив, що регіонали не будуть в опозиції до Ющенка.
Іван Ткаленко — міністр у зв’язках з Верховною Радою та іншими органами державної влади. Ще один член старої команди Януковича. В його попередньому уряді він займався цими ж питаннями.
Анатолій Толстоухов — міністр Кабінету міністрів. Був вірний Януковичу до останнього, коли відмовився залишати заблокований будинок уряду під час помаранчевої революції. Призваний Януковичем на стару посаду — головного орговика Кабміну.
Михайло Папієв — міністр праці і соціальної політики. Його тандем із Януковичем два роки тому дозволив виробити одну з фішок передвиборчої кампанії — підвищення пенсій. Зараз для Папієва Партія регіонів стала ближчою за рідну СДПУ(о).
Василь Джарти — міністр охорони навколишнього середовища. Начальник штабу Януковича на виборах-2006, підсумками яких лідер Партії регіонів був задоволений. Джарти називають одним з організаторів антиющенківського шабашу 31 жовтня в Донецьку. Тодішня боротьба з проамериканським кандидатом у президенти закінчилася тим, що Джарти на цих виборах був одним з реципієнтів допомоги американських політтехнологів. Кореспондент «Української правди» досі не може забути картини, як у ніч виборів Джарти звітував Полу Манафорту про те, як він старанно дотримується його рекомендацій.
Дехто вважає, що Джарти — єдина людина Рината Ахметова в новому уряді. Однак джерела в Партії регіонів заявляють, що ці люди в своєму житті бачилися разів чотири: «Ви б чули, як Ахметов виховував Джарти прямо в сесійному залі за те, що той роздає направо й наліво інтерв’ю зі словами, що Ахметов — його давній друг».
Сергій Тулуб — міністр вугільної промисловості. Представник першого призову донецьких у владу. За часів попереднього прем’єрства Януковича очолював «Енергоатом», але робив це скоріше за квотою Кучми і з метою зачистки з цього підприємства інтересів нашоукраїнців Миколи Мартиненка і Давида Жванії.
Юрій Бойко — міністр палива й енергетики. Поява цієї людини не вселяє особливих надій на відмову «Нафтогазу» від схеми «РосУкрЕнерго», оскільки саме Бойко був її хрещеним батьком за часів першого пришестя Януковича.
Бойко-Льовочкін-Фірташ — цей трикутник продовжить працювати зараз, як це було три роки тому. Утім, враховуючи, що Фірташ знайшов ключ до серця Віктора Ющенка, а пасинки Фірташа з Андрієм Ющенком літають відпочивати на Мальдіви, зараховувати Бойка до чистих януковичів не можна.
Володимир Макуха — міністр економіки. До останнього призначення Макуха був послом у Японії та заступником міністра закордонних справ. У цьому статусі в попередньому уряді Януковича він супроводжував Азарова у засіданнях групи високого рівня по вступу до ЄЕП, а також брав участь у комісії Клюєва з питань розвитку енергетики.
Макуха не підписав звернення дипломатів у підтримку помаранчевої революції і начебто навіть забороняв своїм підлеглим носити стрічки апельсинового кольору. Макуху називають прихильником глибокої участі України в ЄЕП, і у правдивості такої думки можна буде переконатися на прикладі діяльності Міністерства економіки, яка має визначити курс — на ЄЕП чи на СОТ.
Свідки кажуть, що після п’ятничного призначення Макухи керівник МЗС Борис Тарасюк перебував у глибокому шоку, тоді як його попередник Арсеній Яценюк назвав свого наступника «недурним чоловіком».
Квота Олександра Мороза в уряді обмежилася двома портфелями.
Станіслав Ніколаєнко — міністр освіти. Це призначення було найбільш прогнозованим з усього уряду.
Микола Рудьковський — міністр транспорту й зв’язку. Нинішній фаворит Мороза таки зміг вибороти собі одне з найжирніших міністерств. У соціаліста-скандаліста буде шанс показати, що транспорт для нього не обмежується фантастично красивим «Астон-мартіном», на якому його зафіксували у Києві, та яхтою, пришвартованою на Лазуровому узбережжі Франції.
А поки Рудьковський запам’ятався прогресуючою зірковою хворобою. Так, днями він відмовлявся давати коментар одному з телеканалів доти, поки поруч стоятиме журналіст «Української правди». У такі моменти не віриться, що ця людина кілька років навчалася на Заході — у Віденському економічному університеті, і починала із самих низів — прибиральника снігу та розвантажувача нічної зміни у одній з пекарень австрійської столиці.
А у розданій депутатам в п’ятницю біографії Рудьковського виплив ще один факт — півроку він працював заступником гендиректора фірми «любого друзя» Миколи Мартиненка «Торговий дім».
Варто також пам’ятати, що у принципових питаннях позиція двох соціалістів в уряді буде визначатися не Януковичем, а Морозом.
Квота Ющенка в новому уряді не потребує особливих роз’яснень.
Борис Тарасюк — міністр закордонних справ. Був одним з лобістів широкої коаліції, розуміючи, що змусити половину України проголосувати за НАТО на референдумі можна, тільки, зробивши агітаторами за цей курс Партію регіонів. Амбіціями Тарасюка залишається отримати у 2008 році якщо не членство в НАТО, то хоча б запрошення до Альянсу. І коаліція з Януковичем його в цьому не лякає.
Стверджують навіть, що Тарасюк більше воював за формулювання про НАТО з Тимошенко та Морозом, ніж під час переговорів «Нашої України» та Партії регіонів.
Анатолій Гриценко — міністр оборони. Є ще одним прапором НАТОвського курсу України.
Роман Зварич — міністр юстиції. Також символ західного вибору України, який, втім, так і не зміг без ганьби вийти з історії про свої дипломи. Щоправда, у розданій депутатам біографії Зварич тепер вказав місцем своєї освіти Манхеттенський коледж, а посаду «асистент професора філософії Колумбійського університету» відніс до розділу «трудова діяльність».
Залишити крісло міністра юстиції за людиною президента було стратегічним завданням Ющенка. Саме через ці руки проходять всі нормативні акти України, які без реєстрації у Мін’юсті не мають сили.
Юрій Павленко — міністр у справах сім’ї, молоді й спорту. Був єдиним претендентом на це крісло.
Віктор Балога — міністр із надзвичайних ситуацій. Балогу називали претендентом на міністра внутрішніх справ, а хоружівський друг Ющенка Михайло Дорошенко лобіював його на голову секретаріату президента. Утім, поки він залишиться на місці українського Шойгу.
Ігор Ліховий — міністр культури і туризму. Молодий міністр і далі буде очолювати цей напрямок.
Юрій Поляченко — міністр охорони здоров’я. Кандидатура, яка не викликала заперечень ні в Ющенка, ні в Януковича.
Юрій Луценко — міністр внутрішніх справ. Бомба уповільненої дії в уряді Януковича. Напевно, таке наснитися Луценку не могло й у найжахливішому сні у проміжку між мітингами під час помаранчевої революції.
Деякі джерела кажуть, що Луценко поки не прийняв остаточного рішення. З іншого боку, навряд його затвердження міністром відбулося би без обіцянки Ющенку залишитися. Луценко був не тільки симетричним приниженням Януковича у відповідь на те, що довелося пережити Ющенку, коли він вніс кандидатуру лідера Партії регіонів на прем’єра.
Луценко може стати головною надією Ющенка у новій владі. Серед соратників президента він перебуває на найвищій посаді у виконавчій владі, він є втіленням помаранчевих ідей для тих, хто ще вірить у цей колір. Луценко в уряді — це парашут для Ющенка, який дає шанс зменшити каліцтва, приземляючись після останніх подій. Луценко для Ющенка — це ангел-охоронець від власних прихильників, які зараз готові роздерти президента, але пізніше можуть ще отямитися. Але Луценко — це також дуже істотний важель-противага лідерам Партії регіонів. Президенту треба було поставити на МВС людину, в якій він впевнений, що той не перейде на бік Януковича. Найбільше на цю роль підходив чинний міністр, якому є що втрачати у разі зради з донецькими — власний рейтинг. Парадокс у тому, що сам Луценко загалом-то був прихильником дострокових виборів, відтермінованих на пізніше, де б він або очолив «Нашу Україну», або створив би свій проект у ніші «Пори». За цей час Луценко встиг наобіцяти, що ніколи не працюватиме в Кабміні Януковича, хоча під час зустрічі два тижні тому він отримав персональне запрошення в уряд від Ахметова. У відповідь Луценко відмовився, але пообіцяв бути не ворогом, а опонентом.
Президенту «Шахтаря» Луценко потрібен як символ для Заходу, що в Україні відбулося примирення Майданів, а новий уряд не можна апріорі називати корупційним.
Чи залишиться Луценко міністром, багато в чому залежить, чи відбудуться кадрові зміни в Генпрокуратурі. Поки що головний міліціонер впевнений: відомство Медведька управління за управлінням переходить на бік донецьких.
Однак Луценко розуміє й інше — якщо він залишиться зараз, Ющенко зробить на нього ставку в майбутньому. Якщо піде — може повторити долю Порошенка, у якого почалася нова криза відносин з президентом.
Складність вибору Луценка обтяжує і масова присутність у новому уряді людей, які останнім часом були його «клієнтами»: Толстоухов і Табачник проходили по справі зловживань за публікацією газети «Урядовий кур’єр» із постановою про перемогу Януковича на виборах президента. Сам Янукович і Табачник проходили по справі крадіжок у Держархіві Львова.
Ще була справа про фальсифікацію скасування судимостей Януковича. Проти Джарти чи то збиралися порушити, чи порушили три кримінальних справи.
Папієв проходив у справі зловживань при купівлі окулярів ветеранам. Брат Клюєва називався як фінансист заворушень під Центрвиборчкомом. Сам Клюєв звучав на плівках з історією про транзитний сервер. Бойко допитувався СБУ у справі контрабанди газу.
Ще можна згадати про арешт Колесникова і обшуки з бронетранспортером в резиденції Ахметова. Всім цим останні півтора роки займався Луценко, і великою мірою на цих справах побудовано його рейтинг.
Луценко також пам’ятатиме, що, у разі зайвої активності МВС, у парламенті швидко збереться коаліція, щоб проголосувати постанову про його звільнення з посади міністра внутрішніх справ. І пропрацювати міністром він зможе тільки до вересня.
Найбільш прагматично своєю квотою в уряді розпорядилися комуністи. Вони її просто взаємовигідно обміняли на щось... Не будемо думати про них настільки погано, що це були американські долари.
Юрій Мельник — міністр агропромислового комплексу. Це людина, тісно пов’язана з Ігорем Тарасюком, керівником Державного управління справами і курячого бренду «Наша ряба».
Тарасюк не залишається нейтральним до прохань про допомогу, тим більше коли вони виходить з боку поважної політичної сили. Яка колись мала рейтинг і 30%, і 40%, а зараз ледь переходить тривідсотковий бар’єр. Найцинічніше, що таким чином за квотою КПУ міністром став член Української народної партії, відомої своїми антикомуністичними гаслами.
Анатолій Головко — міністр промислової політики. А це — креатура російського бізнесмена Костянтина Григоришина, який уже тривалий час співпрацює з комуністами. Минулого року Головко був заступником губернатора Запоріжжя Юрія Артеменка. Його також пов’язують з Григоришиним давні стосунки.
Тоді Головко писав листи до Києва, стурбований можливою корупцією на Запорізькому титаномагнієвому комбінаті, який перебуває у держвласності та управляється Міністерством промполітики. Зараз Головко буде сам відповідати за це підприємство, і час покаже, чим була викликана та його позиція — бажанням Григоришина купити підприємство чи боротьбою з розкраданнями.
У підсумку, у Януковича — 12 своїх членів Кабміну (включно з самим прем’єром). Ющенко контролює 9 міністрів (вісім від «Нашої України» плюс Мельник як соратник Ігоря Тарасюка). Два соціалісти плюс людина Костянтина Григоришина, який перебуває у дуже близьких відносинах з Петром Порошенком і Миколою Мартиненком. Тобто, за певних умов, уряд може мати повну рівновагу: 12 проти 12. У що, однак, віриться тільки оптимістам.
У п’ятницю відбулася майже непоміченою одна подія, яка яскраво символізує рівень довіри між новими партнерами. Парламент спробував проголосувати заміну членів наглядової ради Нацбанку. Але завершити операцію, затіяну Миколою Рудьковським та Адамом Мартинюком за спиною «Нашої України», не вдалося через дефіцит у 20 голосів.
Переділ посад завершився повною поразкою бізнес-ядра президента зразка 2004 року, яких стараннями Тимошенко назвали лайливим словосполученням «любі друзі». Вони не отримали нічого у виконавчій владі. Більше того, з приходом Рудьковського на посаду міністра транспорту та зв’язку Олександр Третьяков може втратити вплив на «Укретелеком».
До певної міри має право почувати себе ображеним Юрій Єхануров, який залишився рядовим членом комітету парламенту з питань освіти та науки. Однак не вщухають чутки про його перехід на посаду чи то глави секретаріату президента, чи то секретаря Ради нацбезпеки.
Не залишаться без роботи і колишні міністр економіки Арсеній Яценюк та міністр фінансів Віктор Пинзеник. Після відпустки вони можуть стати заступниками глави секретаріату президента.
Віктор ЧИВОКУНЯ («УП»)