ДЕМІЇВСЬКЕ ДИВО

Навряд можна знайти сьогодні корінного киянина, який би не знав про Свято-Вознесенський храм, що більше відомий в народі як Деміївський.

 Цю церкву звели на пожертви парафіян і директора цукрорафінадного заводу пана Раузера у 1882-му, а наступного року освятили. І відтоді тут постійно здійснюється служба Божа. У тоталітарні часи, коли в українській столиці діючих храмів залишалися одиниці, ця обитель стала однаково рідною і для мешканців навколишніх масивів, і для жителів київського лівобережжя.
Деміївка, що знаходилася на південному заході від Києва, була наприкінці ХІХ століття поселенням працівників навколишніх новозведених заводів. Люди відчували гостру потребу у храмі, тому що найближчих церков не вистачало. Саме для деміївчан і було збудовано дерев’яний храм на честь Вознесіння Господнього. Та невдовзі виявилося, що й цей храм не може вмістити всіх своїх прихожан. Тому в 1900 році вирішили розширити церкву із західного і південного боків. Тоді ж стіни церкви було обкладено цеглою, зроблено капітальний ремонт. Та отримати дозвіл виявилося дуже складно, і церковний староста Симеон Травкін вимушений був звернутися до самого імператора. А з 1907 року деміївський храм став загальновідомим — 25 липня тут вінчалася з Климентом Квіткою українська поетеса Лариса Косач (Леся Українка). І цей історичний факт неодноразово рятував храм від знищення в часи войовничого атеїзму.
З початку минулого століття Деміївка увійшла до складу Києва, що зумовило інтенсивну забудову колишнього поселення. Після революції настали особливо скрутні часи. На прилеглій території поступово зводилися багатоповерхівки, і храм опинився наче у кам’яній пастці. Сусіди зазіхали на ласий шмат землі і вимагали знести «непотрібну культову споруду». Та віруючі кияни стали на захист храму.
— Науково-дослідний інститут, розташований поряд із нами, виступив у середині минулого століття з ініціативою знищити наш храм, оскільки їм було потрібне місце для автостоянки,— розповідає нинішній настоятель протоієрей Мефодій Фінкевич.— А однією з парафіянок в той час була відома київська подвижниця матушка Аліпія (Авдєєва). Блаженна зазвичай на усі гроші, які їй давали люди, купувала найбільші свічки і ставила перед іконами та казала: «Мені сказано ходити в цю церкву, бо її закриють». Так і сталося: пророчиця спеціально їздила до Москви, щоб відстояти цей храм. Якось трапився такий випадок — з Москви телефонують у Київ і говорять: «У нас тут стоять з такого-то вашого храму». А в Києві відповідають: «І в нас зараз стоять». Тобто віруючі безперервно оббивали пороги інстанцій, намагаючись врятувати свою святиню. І милістю Божою храм вцілів.
До речі, мабуть, це єдина церква в Києві, яка жодного разу не закривалася: з моменту її освячення і до сьогодні тут постійно здійснюється служба Божа.