РІВНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ВСІХ

З тих часів у багатьох країнах світу вдалося розв’язати цю проблему й досягти гендерної гармонії. В нас боротьба жінок за рівні права з чоловіками (за емансипацію) розпочалася на початку ХХ століття, як не дивно, з перемінним успіхом триває й досі.
Конституційно рівність статей нібито закріплено, а в реальному житті чоловіки будь-що намагаються не допускати жінок до великої політики, управління державою, впливових керівних посад у всіх галузях. Прочитаймо хоча б оголошення в газетах про прийом на роботу, ми побачимо там чітке розділення за статтю та віком. Апріорі роботодавець бачить керівником чоловіка віком до 35 років, а секретаркою — білявку до 25-ти, приємної зовнішності…
Тільки після цього перелічуються інші вимоги. І це не диктує ринок, а є реальним відтворенням хибних стереотипів, безкультур’ям та непрофесійністю.
Однак останнім часом спостерігається певна зацікавленість питаннями гендерної рівності як з боку влади, так і з боку суспільства. Це стимулюється, насамперед, громадськими організаціями і євроінтеграційними намірами України.
Народний депутат України Оксана Білозір великі надії покладає на ініційований нею закон «Про забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків», який набув чинності з 12 січня нинішнього року. Про це вона сказала журналістам на засіданні національного прес-клубу реформ. Згаданий документ є базовим для розробки вперше в нашій державі механізму реалізації гендерної політики. Наступний крок депутата — добитися створення відповідного комітету Верховної Ради (додавши до його повноважень питання демографії, сім’ї, материнства і дитинства), що виявилося непростою справою. Більшість фракцій, в тому числі й комуністи, з розумінням ставляться до пропозиції Оксани Білозір. Категорично не підтримує цю ідею лише фракція БЮТ, яка проти створення будь-яких парламентських комітетів.
Проте депутат сподівається, що новоутворена коаліція підтримає її ініціативу. Поки що партія народного союзу «Наша Україна» внесла пропозицію до робочої групи Верховної Ради про створення такого комітету. Оксана Білозір згодна навіть утворити спочатку аналогічне міжфракційне об’єднання чи комісію. Адже вищеназваний закон також ухвалюється важко, кілька разів його відкладали під тиском патріархально налаштованих депутатів-чоловіків.
До речі згадати, як, починаючи з 1999 року, в нашому парламенті тривали обговорення закону про рівність представництва жінок і чоловіків у державних органах. Причому шість років депутати сперечалися переважно довкола представництва жінок. І хоча проекти закону були різними, однак запропоновані норми гендерного представництва коливалися від 20 до 50 відсотків. Зрештою, закон було ухвалено лише тоді, коли конкретні цифри зняли зовсім. Головним аргументом на користь цього стало твердження про недемократичність фіксованого представництва. Мовляв, жінки мають у рівній боротьбі виборювати своє право на місце у Верховній Раді. Водночас депутати ніби забули про той факт, що нинішнє п’ятивідсоткове представництво жінок в українському парламенті є найнижчим в Європі.
А, може, парламентарі праві – боротьба для всіх має бути рівною? Як повідомила журналістам керівник Програми рівних можливостей ПРООН Лариса Кобелянська, у світовій практиці цю проблему владнали вже понад чверть століття тому, ухваливши Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок, про відповідальність уряду за забезпечення паритетного представництва жінок у виборних органах влади (якщо вибори не дали такого співвідношення) на основі спеціальних заходів. Україна вже 25 років член цієї конвенції, тому має відповідні зобов’язання не лише перед світовою спільнотою, а й перед власними громадянами. Крім того, практичний досвід не тільки скандинавських (у шведському парламенті майже половину народних обранців становлять жінки), а й багатьох інших країн світу довів: завжди можна знайти механізми запровадження такої норми, якщо є реальна політична воля.
На думку Лариси Кобелянської, якщо ми будемо обстоювати конституційне право жінок і чоловіків на забезпечення рівноправного паритетного представництва в державних органах управління, то треба запроваджувати норму 50/50. Однак, виходячи з реальної ситуації (оцінки можливостей входження жінок у владу через політичні партії та з огляду на економічну складову цього входження), таке співвідношення, принаймні на сьогодні, є нереальним. Тому і з’явилося співвідношення 30/70 як тимчасовий засіб забезпечення репрезентативного представництва. До принципу паритетності треба іти поступово, враховуючи інтереси обох статей.
Конкурентоспроможність жінок (як і чоловіків) на політичних теренах слід пов’язувати з економічними важелями, — вважає Лариса Кобелянська. Конкуренція конвертує економічний капітал у політичний з тим, щоб він, у свою чергу, давав ще більший прибуток. Якщо зважити на те, що у великому бізнесі жінки контролюють лише два відсотки підприємств, то стане зрозумілим п’ятивідсоткове представництво прекрасної статі в нашому парламенті.
Істотно впливає на боротьбу жінок за владні посади й усталеність патріархальних традицій нашого суспільства, де жінці відводиться другорядна роль. Жінка не має рівності з чоловіком і в сім’ї. Щодня вона витрачає на домашню (неоплачувану) працю від 4 до 6 годин, а чоловік — до 40 хвилин. Між тим розподіл сімейних обов’язків — це не данина емансипації, а реальна можливість для сім’ї забезпечити безконфліктність. Ясна річ, тут має значення рівень добробуту. Стосовно егоїстичних чоловічих проявів, то, на думку, Лариси Кобелянської, це трапляється переважно в тих родинах, де є проблема з самореалізацією глави дому. Утверджуватися за рахунок сімейного деспотизму — один з архаїчних залишків того, що часто ототожнюється зі «справжньою» чоловічою поведінкою.
А чи усвідомлює наше суспільство необхідність гендерної рівності? Як свідчить загальнонаціональне опитування, проведене фондом «Демократичні ініціативи» в січні-лютому нинішнього року, майже половина респондентів вважає, що жінки та чоловіки є рівноправними на роботі і в сім’ї. Так не вважають — 18,1 відсотка опитаних. Позитивно ставляться до того, що жінки обіймають високі посади, керують бізнесом, 88,4 відсотка респондентів. Нормально сприймають ситуацію, коли жінка працює, а чоловік займається вихованням дітей вдома, 54,8 відсотка опитаних. 32,2 відсотка — вважають це неприпустимим. Не визначилися — 13 відсотків. Щодо запровадження в законодавстві обов’язкової квоти (норми) представництва жінок у виборних органах влади (Верховній Раді та місцевих радах), то тут переважають стереотипи. Проти квот — 42,9 відсотка опитаних, за квоти — 33,1 відсотка. Не визначилися — 24 відсотки.
Загалом, можна сказати, що суспільство дозріває до усвідомлення необхідності гендерної рівності. Вирішальне слово тепер за законодавчою та виконавчою владою. Нині в Мін’юсті доопраоцьовується проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів в зв’язку з ухваленням Закону України «Про забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків». Готуються також відповідні зміни до Кодексу законів про працю, до законів «Про об’єднання громадян», «Про колективні договори і угоди», «Про уповноваженого Верховної Ради України» та інших.
Європейський парламент оголосив 2007 рік роком рівних можливостей для всіх. Будемо сподіватися, що Україна відгукнеться на цей заклик. Насамперед, уряд ухвалить національну концепцію гендерних перетворень і відповідне фінансування на її впровадження. А це вже будуть реальні дії, а не лише наміри, для забезпечення рівності жінок і чоловіків у нашій країні.