СКІЛЬКИ РАЗІВ НА РІК ПОТРІБНО РОБИТИ АНАЛІЗ КРОВІ

Де там! В нашій країні, якій вся планета співчуває, бо знає масштаб нашого постчорнобильського лиха, цей аналіз здають, коли вже людина падає з ніг… Досить часто трапляються помилки з постановкою діагнозу: часто-густо людині приписують інші захворювання, а про лейкоз чи лейкемію вона дізнається вже запізно, коли врятувати життя надто тяжко.
— Пане Василю, можете пригадати свою першу реакцію на звістку про вибух на Чорнобильській атомній? — запитала я у головного гематолога України Василя Новака.— Про що ви тоді подумали?
— На той час я завідував відділом Львівського інституту патології крові й трансфузійної медицини, — розповів він. — У нас в інституті одразу провели збори, на яких професура, зокрема професор Виговська, виступили з пропозицією не направляти жодної молодої людини для роботи в чорнобильську зону. Я добре розумів, що це за лихо — бо служив у хімвійськах…
— Медики тоді прогнозували різке зростання лейкозів та інших злоякісних захворювань крові. Так і трапилося?
— Наш інститут ще до цієї катастрофи вів моніторинг онкогематологічних захворювань у Рівненській та Івано-Франківській областях. Ми спостерігали, що ці хвороби йдуть хвилею: то різко збільшується їхня кількість, то падає.
— Чи ведеться статистика злоякісних захворювань крові загалом у державі?
— Сьогодні  в Україні нараховується приблизно 8 тисяч нових випадків. На жаль, злоякісні захворювання крові характеризуються ранньою смертністю. Якби можна було цим людям провести високодозовану терапію і трансплантацію кісткового мозку, коли на те є показання, то багато б життів були врятовані.
— Чому не впроваджуються ці технології?
— На жаль, нині не у всіх регіонах готові до високодозованої терапії. Ось просте пояснення: хворим, які проходять таке лікування, мають бути створені особливі умови. Зокрема, палати мають бути боксованими, принаймні напівбоксованими, оскільки в період застосування високодозованих ліків вбиваються не лише хворі, а й здорові клітини, через що організм стає беззахисним. Для одужання потрібні стерильні умови, щоб хворий не загинув від звичайної інфекції.
— Доводиться спостерігати, що люди не дуже переймаються таким захворюванням крові, як анемія. Справді, дефіцит заліза не є загрозливим?
— Так, якщо мова йде про первинну анемію — хворобу, яка виникає внаслідок недостатньої кількості продуктів, що містять залізо: м’яса, овочів, фруктів. Ця хвороба досить легко лікується препаратами заліза. Інша річ — вторинні анемії, які виникають внаслідок захворювань тих чи тих органів…
За даними минулого й позаминулого років, в Україні нараховується приблизно 380 тисяч випадків анемій. Але навряд чи та цифра відображає реальну картину. На кваліфіковану консультацію гематолога можна розраховувати лише в області, в районах таких фахівців немає. В міністерстві охорони здоров’я ще 1996 року було видано наказ про те, що на 100 тисяч населення має бути один гематолог. Нині працюємо над тим, аби той наказ був виконаний.
— Чи відомо, в яких регіонах більше людей хворіють на онкогематологічні захворювання?
— В північних областях: Рівненській, Житомирській. Проте хвороба йде хвилями, не захоплює суцільно той чи інший район. Мушу сказати, що збільшилась кількість мієлоїдної хвороби і лімфом. Перше захворювання значно «помолодшало» — ним вражаються люди в більш ранньому віці; ця хвороба тяжко піддається лікуванню. Мієлоїдна хвороба вражає нирки і як наслідок — кістки. Хворі гинуть від кровотеч — так званої ниркової недостатності.
— Пане Василю, скільки разів на рік потрібно здавати аналіз крові, аби мати уявлення про стан організму?
— Одного разу досить. На жаль, ми, українці, така нація, яка не любить себе. В Японії кожен громадянин систематично проходить обстеження. Людей так виховали, вони розуміють, що дбати про своє здоров’я — обов’язок і перед собою, і перед державою. Зрозуміло, що ставлення до свого здоров’я — то вияв загальної культури людини.
— Відомо, що трансплантація кісткового мозку сьогодні вважається найефективнішим методом лікування злоякісних хвороб крові. Скільки таких операцій проводиться в Україні?
— Всього 24-30 трансплантацій на рік, а потрібно 700-800. Та все ж і в цьому питанні є успіхи. Ось нещодавно Львівський інститут патології крові й трансфузійної медицини підписав угоду про відкриття в Любліні польсько-українського центру трансплантації кісткового мозку. У нас був такий задум: донора для трансплантації кісткового мозку можна швидше знайти у Львівській області для поляка, скажімо, із Гданська — настільки переплелися родинні зв’язки. У нас є домовленість з поляками про вишкіл середнього медичного персоналу, лікарів, фахівців — гематологів. До речі, ще в 1976-1979 роках у Львові успішно проводилася трансплантація стовбурових гемопатологічних клітин…
— Від чого залежить успіх лікування цих тяжких хвороб крові?
— Сьогодні не можна говорити про ефективність лікування без імуноцитохімії, цитогенетичних досліджень. Чудові результати показало застосування такого препарату як «Глівек». Завдячуючи Міністерству охорони здоров’я та міжнародній фірмі «Новартіс», вперше в Україні вдалося запровадити систему спрощеного доступу для отримання цього препарату хворим з хронічною мієлоїдною лейкемією. Таких людей в Україні понад дві з половиною тисячі. Охопили ж лікуванням, на жаль, лише 120 хворих. Зрозуміло, що жоден препарат не може бути панацеєю, але 80 відсотків ефекту, що його демонструє препарат «Глівек», цифра, погодьтесь, значна. Мені розповідали випадок, коли одна жінка з хронічною мієлоїдною лейкемією завдяки цим лікам повернулася до життя — вона навіть стала депутатом райради.

Тетяна ОЛІЙНИК
P.S. Автор дякує Віктору Федосенку за допомогу в організації цього матеріалу.