ТО ХТО Ж УКРАВ ЩАСТЯ?

Фактично художній доробок Франка налічує сім викінчених п’єс, що були написані у 1890-их роках, де головним чином автор відображав життя галицького села. Та власне драма «Украдене щастя», не лише на думку Михайла Коцюбинського, створила йому славу драматурга.
Перегорнемо найвизначніші сторінки з історії написання та постановки «Украденого щастя».
…Оголошений 18 березня 1891 року конкурс мав тривати до кінця вересня. Іван Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу було продовжено. Після довгих переробок, яких вимагала конкурсна комісія в січні 1893 року драму було відзначено другою премією і рекомендовано для постановки. Перша назва драми — «Жандарм». Цензура не дозволила «виставляти на позорище такої важної в суспільності людини, як жандарм», і драма з’явилася на сцені лише після того, як автор замінив жандарма поштарем. Жандарм з’являється лише в останній дії, щоб заарештувати Миколу. В зміненій для цензури редакції драма не публікувалася. В основі п’єси лежить народна «Пісня про шандаря». Існує три її варіанти. Другий був записаний приятелькою Франка Михайлиною Рошкевич 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Долині Стрийського повіту. Ця пісня, що відрізнялася трагічним розв’язанням конфлікту, більш виразною індивідуалізацією героїв, де було яскраво виражене прагнення до справедливої свободи селян, і стала сюжетною основою драматичного твору Франка. Взагалі, широка насиченість п’єси українським фольклором є одним із найважливіших художніх засобів драматурга, завдяки чому автор створив реалістичну народну драму.
Після нескінченних цензурних «удосконалень» 16 листопада 1893 року постановку п’єси Франка на сцені театру товариства «Руська бесіда» здійснив Кость Підвисоцький, який і виконав роль Миколи Задорожного. Анну грала Антоніна Осиповичева, а Михайла Гурмана, поштаря — Степан Янович (батько Леся Курбаса). Про величезний успіх драми свідчить той факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. Виставі були присвячені численні статті. Зокрема, театральний оглядач Теофіл Мерунович писав, що твір Франка має «дійсні мистецькі прикмети» і що для драми характерні «жива і послідовна акція, гарна мова, правда і міра, що характеризують високий талант». Оглядач робить висновок, що поява в Україні «Украденого щастя» — «це політична подія», що така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу».
До кінця 1893 року п’єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини, де вистави мали сценічний успіх, за висловом Франка, завжди і скрізь там, де її добре грали.
На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Франка. Ролі виконували: Микола — Карпенко-Карий, Анна — Любов Ліницька, Михайло — Микола Садовський.
Без персонажа жандарма (на це не погоджувалося культурно-освітнє товариство «Руська бесіда») п’єса йшла аж до 1907 року. У аматорській виставі 1907 року ролі виконували: Микола — письменник Михайло Яцків, Анна — Марія Махницька, жандарм — письменник Степан Чернецький.
В театрі М. Садовського у Києві прем’єра вистави відбулася 7 березня 1912 року. Роль Миколи Задорожного виконував галичанин Северин Паньківський, особисто знайомий із Франком. Його Микола був розчавлений суспільством до кінця.
На сцені професійного театру постановка драми за повним варіантом тексту з’явилася лише 1913 року у Кам’янці-Струміловій. Театр товариства «Руська бесіда» грав п’єсу для присутнього в залі автора. Талановите виконання Василем Юрчаком ролі Миколи вразило Івана Франка. Партнерами Юрчака виступали знаменита Катерина Рубчакова (Анна) і Йосип Стадник (Михайло). Юний Бучма грав у цій виставі першого парубка, а на радянській сцені згодом зіграв Миколу. Та коли драму того ж року виставили у Збаражі, то присутні в залі представники влади після першої дії заборонили акторові виконувати роль жандарма і в наступних картинах у грі був присутній поштар.
Постійне місце у виставі жандарм зайняв у «Тернопільських театральних вечорах» театральної трупи, організованої Лесем Курбасом 1916 року…
У 1932-1933 роках — виставу поставлено в Харківському театрі Революції режисером Ігорем Земгано під художнім керівництвом Марка Терещенка. Ця вистава вперше гостро підкреслила у Франковій драмі саме соціальні протиріччя, пояснила людські відносини суспільними підвалинами.
А уже в сезоні 1939-1940 років драма «Украдене щастя» була в репертуарі багатьох професійних українських театрів. Принциповою і безсторонньо художньою об’єктивністю, соціальною і психологічною глибиною трактовки кожного образу відзначилась вистава «Украдене щастя», у постановці Київського театру імені Івана Франка у 1940 році народним артистом України Гнатом Юрою. Оформив виставу Моріц Уманський. З того часу «Украдене щастя» увійшло в «золотий фонд» театру. Юра наголошував у виставі на соціально-психологічному змісті драми, акцентував на властивій для всіх творів Франка життєлюбності. А Амвросій Бучма — Микола — відкрив у виставі потаємні куточки людської душі свого персонажа і його почуття людської гідності. У реалістичній грі Бучми образ Миколи в історії українського театру вперше став у центрі вистави…
…Ішли роки. 30 жовтня 1976 року у Львівському академічному театрі імені Марії Заньковецької видатним режисером сучасності Сергієм Данченком було здійснено постановку «Украденого щастя», яка стала його першою виставою у Київському академічному театрі імені Івана Франка.
Усунувши з вистави фольклорно-пісенний колорит і розмістивши у бойківській хаті на сцені психологічний трикутник Микола-Анна-Михайло, означивши сценічну поведінку кожного персонажа, Данченко зосередився на інтелекті, душах, сердцях, розумі. Якщо Гнат Юра у своїй славнозвісній постановці не шукав винуватців, переконуючи глядача, що «щастя вкрадене у всіх», то у Данченка винуватці є: це філософія крайнього індивідуалізму, небажання поважати і зважати на собі подібних. В режисерській концепції всі троє виступають на рівних: віково, психологічно, емоційно, всі — в усвідомленні вибору, у відчутті наслідків вибору. Опиратись стихії може тільки Микола: він вибрав добро і співчуття. Абстрагувавшись від соціально-викривальних мотивів, зосередившись на внутрішньому світі героїв, Данченко створив виставу, сучасну за змістом і естетикою. І нині «Украдене щастя» є знаковою постановкою франківців…
Нещодавно у Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» до 150-річчя з дня народження Івана Франка відновлено виставу «Украдене щастя». Режисер-постановник Андрій Білоус, максимально вилучивши з вистави фольклорно-побутовий контекст, транспонує героїв драми Франка у епоху, коли «було багато талановитості і сили, і сила хотіла виявлятися. Виявлятися допомагала завороженість атмосфери /…/ Завороженість дозволяла жити, навіть підвищувала життєвий тонус, тому вона була справжньою, щирою — у людини з маси, і у найвитонченіших інтелектуалів. Молодий Гегель, побачивши Наполеона, говорив що бачив, як у місто в’їхав на білому коні абсолютний дух… Саме так говорили про всесвітньо-історичного генія, який пересік наше життя…»
1930-ті. Перший з’їзд радянських письменників, згодом — відкритий процес, наслідком якого був «великий терор». Газета «Правда» волала: «Стереть с лица земли!» або: «Во имя блага человечества применить к врагам высшую меру социалистической защиты»… Це тоді навішували ярлики на знаних футуристів Михайля Семенка чи Гео Шкурупія. Це тоді виїзна сесія Верховного Суду СРСР засудила в Києві до розстрілу за підготовку на території УРСР терористичних актів письменників Дмитра Фальківського, Григорія Косинку, Костя Буревія, Олексу Влизька, Михайла Лебединця, Івана і Тараса Крушельницьких…
Глядач опиняється у скромно обставленій квартирі опального письменника Миколи (Дмитро Суржиков), дружина якого Анна (Катерина Кістень), незважаючи на приреченість становища, моральну спустошеність, є сильною особистістю. Дія п’єси позбавлена пафосності, лаконічна, витончена. Брехня суспільна у поєднанні із брехнею родинною стала справжнім випробуванням-очищенням, самопосвятою і мучеництвом трикутника Микола-Анна-Михайло (Андрій Білоус). Точки їхнього зіткнення не є наслідками егоїстичної мети кожного, їхній конфлікт — це єдина загальнолюдська, напрочуд викристалізована цінність-почуття. Дует Анни і Михайла у виставі — не вимушене поєднання «жертви» і «ката». Ситуація парадоксальна до абсурдності. Їхні почуття — єдиний вихід у нереальну реальність. Суттєвим залишається усвідомлення істини-поривання до очищення душ, все інше — несуттєва мішура. Часто слова лише заважають осмисленню ситуації, а тим більше в епоху великих терорів. Кожне з них могло стати останнім. Отож, режисер вилучає «ідейно шкідливі» сентенції-роздуми з вистави. Аскетичні недомовки, глибокий підтекст, насичені вербальні паузи під час невблаганно спливаючих хвилин…
Знайти причину для «усунення» тотально-потенційного «ворога», якого вульгарно-соціологічна критика безжально «чесала» своїм залізним гребінцем, було вкрай легко. Отож, поява енкаведиста Михайла (А. Білоус) у квартирі Миколи є, скоріше, не підступним кроком, а справою «честі» пильного «солдата імперії». Хоча Михайло у виконанні Білоуса і сам видається моральною жертвою суспільства-визволителя. Він — самобутня шляхетна людина, душа якої ще начебто жива, але розум добряче зацементувався від безжалісної неправдоподібної суспільної психології.
За абсурдних умов минувшини традиційний фінал Франкової драми видається недвозначно-фантастичним. Проте вчинок Миколи є красномовним свідченням тих думок і поривань, які були властиві тогочасному, напрочуд екзистенційно налаштованому людству. Визначення «прогресивний» тут зайве. Просто людина — декадент, буржуазний націоналіст або хтось інший завжди залишає за собою право сподіватися на справедливість. А, може, вона все ж таки існує?..
Наскільки актуальною драма «Украдене щастя» є сьогодні, свідчить одна з рецензій 1901 року: «Хтось робив тій штуці закид, що не видно в ній, хто саме украв те щастя. Та се марниця. Досить, що щастя украдено. Доля вкрала, і злі люди вкрали, і теперішній устрій суспільності, і много-премного обставин, завдяки котрим щодня руйнується щастя тисяч».

Підготувала Людмила ГУРЕНКО