17-18 березня у Київському академічному театрі оперети відбувся V Міжнародний джазовий фестиваль «Єдність».
Нині, коли українська культура, ледь-ледь витримуючи шалений натиск Заходу і Півночі, героїчно відстоює своє право на існування, відбувається послідовний процес визрівання і розвитку афро-американського за своєю суттю постренесансного «еволюційного» процесу взаємообміну культур. Проте, на жаль, відбувається лише однобічна реакція. Ми так і залишаємося поки що лише статистами на світовій культурно-політичній сцені.
Отож, цьогорічний фестиваль, як і минулорічні, є державним проектом, який все ж таки не гребує спонсорською допомогою. Як завжди, на прес-конференції ставилися банальні запитання і такими ж були відповіді. Склалося враження, чи то немає предмета для розмови (хоча журналістів набилося ущерть), чи то джаз все ж таки ще займає гостьове місце у музичній культурі України. І під час прес-конференції, і власне протягом двох фестивальних днів відбувалася презентація нового спеціалізованого журналу «Джаз». Як заплановано, він має стати щомісячним подарунком для справжніх меломанів (наклад першого номера — 2000 примірників). Шеф-редактор — Валерій Титаренко, головний редактор — Ольга Кізлова. Незважаючи на те, що журнал заявлено як українське видання, читач знайде в ньому лише одну статтю українською мовою. Кольорове видання, якісний друк і папір, погодьтеся, не в змозі підтвердити факт існування власне українського джазу в Україні. Адже так звана «інтернаціональна» мова викладу інформації породжує далекі від патріотичних відчуття. Шість із сорока сторінок цього новоспеченого видання займають розлогі привітання від зарубіжних та вітчизняних джазових журналістів, організаторів джаз-фестивалів та музикантів. Проте чомусь представники Вищого джазового факультету Київського Вищого музичного училища імені Рейнгольда Глієра і взагалі музиканти — легенди українського джазу серед них відсутні. Можливо, організатори керувалися визначенням Леоніда Утьосова, що «джаз народився в Одесі»…
Структура викладення матеріалу доволі різнобічна і багатогранна — від проблемних статей, історичних та гастрольних нарисів до ретроспективних інтерв’ю та творчих портретів джазменів. У виданні йдеться не лише про майстрів вільної музики, а й про його майбутнє, яке робить лише перші кроки на шляху професійного удосконалення. Мова викладення матеріалів популярна та загалом інформативна. Неординарним і корисним є «Лексикон джазу», який планується друкувати щономера, корифея українського джазу, музикознавця Володимира Симоненка, а також стаття професора, заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Полянського «Невже? Нарешті! Запрошення до полеміки» про проблеми джазової школи.
Приємним сюрпризом фестивалю стала виставка живопису художника з Північного Кіпру Мустафи Хастюрка «Джазові настрої». Імпресіоністичні полотна вражають віртуозною уявою митця. Характер картин незвичний, несподіваний і далекий від традиційної епатажності. У роботах Хастюрка культивуються м’які кольори, окоподібні чарунки, які неначе ось-ось вибухнуть у імпровізаційному вирі безпосередності вираження таємних чар свідомості.
А тепер власне про фестиваль.
Його відкрив біг-бенд під керівництвом народного артиста України Марка Резницького. Протягом 14 років свого існування творчість цього колективу є синонімом якості. Оркестр — лауреат багатьох престижних міжнародних джазових фестивалів — значно помолодшав за останні роки, хоча основа залишилася незмінною. Виступ музикантів був, за традицією, фейєричним. Карколомні темпи творів, що виконувалися, знайшли своє відображення у майстерному виконанні музикантів. Легендарний біг-бенд Марка Резницького, як і завжди, зберігає своє особливе і неповторне ім’я.
Володар Гран-прі Київського конкурсу «Мелодії та ритми джазу», учасник різноманітних джазових фестивалів, нагороджений грамотою Всеукраїнського благодійного фонду «Освіта України» дитяче тріо «Ярославів Вал» під керівництвом Ігоря Жеромського просто таки потонуло у шквалі оплесків. Техніка виконання і відчуття джазового дихання дітьми 9-ти і 12-ти років вразили слухачів.
Вокальний секстет «JAZZEX» — один із найкращих українських вокальних колективів. Учасники численних фестивалів, лауреати міжнародних конкурсів, вокалісти є справжніми асами. Їхній репертуар складається і зі славнозвісного «Щедрика», і з найвідоміших джазових і популярних зарубіжних та вітчизняних мелодій. Широта ритмічної багатоплановості, самостійна специфіка вар’ювання мелодійного малюнку, поліфонічність імпровізаційних барв були основними елементами їхнього виступу.
Гості з Румунії — квартет «Next Generation» вирізнявся вдалим симбіозом джазової афектації і народного музичного шару. Джазмени абсолютно органічно відчувають різностильову і жанрову палітру музичного мислення взагалі.
Блюз як вид мистецтва з’явився ще до появи джазу. Проте і сьогодні він є архіактуальним видом сучасної світової музичної культури, адже пріоритетним фактом його появи й існування є протест як явище. Справжній фурор викликав у слухачів блюзмен зі Сполучених Штатів Америки Phil Speat, якому допомагав український квінтет «Друге дихання». Колектив, який відсвяткував своє 40-річчя, і досі цікавий, витримуючи жорстку конкуренцію серед молодих груп.
Другий день розпочався виступом квартету метра українського джазу Володимира Соляника. Музикант дуже демократично ставиться до різних формацій, тому склад його колективу часто змінюється. Цього разу Соляник запросив музикантів із Білорусі. Вони продемонстрували високий імпровізаційний клас, абсолютну свободу у виборі найновіших жанрів джазового мистецтва, тяжіння до складних ритмів та взагалі психології музичної культури.
Тріо Юрія Яремчука (Україна-Польща) порадувало фрі-джазовим стилем виконання. Подібна ультрасучасність поєднує як європейську, так і позаєвропейську манеру виконання. Атональність високої музики виявилася нелегким випробуванням для непідготовленого слухача, проте професіоналізм музикантів допоміг їм (слухачам) відчути особистий світ і подолати експресіоністичний бар’єр, який «нагромаджували» твори, що їх виконували музиканти.
Абсолютною модерною особистістю, традиційно, був на фестивалі один із найкращих гітаристів світу, заслужений артист України, краща гітара Європи 1999 року, лауреат численних фестивалів Енвер Ізмайлов. Він потішив слухачів супервіртуозними новоствореними композиціями, які, зазвичай, вбирають у себе образну систему татарської етномузики багатьох століть.
А на завершення на сцені театру оперети з’явився знаний блюзовий співак та майстер губної гармоніки Джі. Ті. Росс із США, якому акомпанував відомий чеський колектив «Квартет Рене Троссмана». Традиційний блюз у їхньому виконанні знаходив своє відображення у найрізноманітніших настроях.
Свято джазу промайнуло неначе мить. Як би хотілося, щоб наша українська культурна спадщина викликала не менше емоцій, та навіть афектацій, адже для того, щоб полюбити ближнього, треба спочатку полюбити себе…
Нині, коли українська культура, ледь-ледь витримуючи шалений натиск Заходу і Півночі, героїчно відстоює своє право на існування, відбувається послідовний процес визрівання і розвитку афро-американського за своєю суттю постренесансного «еволюційного» процесу взаємообміну культур. Проте, на жаль, відбувається лише однобічна реакція. Ми так і залишаємося поки що лише статистами на світовій культурно-політичній сцені.
Отож, цьогорічний фестиваль, як і минулорічні, є державним проектом, який все ж таки не гребує спонсорською допомогою. Як завжди, на прес-конференції ставилися банальні запитання і такими ж були відповіді. Склалося враження, чи то немає предмета для розмови (хоча журналістів набилося ущерть), чи то джаз все ж таки ще займає гостьове місце у музичній культурі України. І під час прес-конференції, і власне протягом двох фестивальних днів відбувалася презентація нового спеціалізованого журналу «Джаз». Як заплановано, він має стати щомісячним подарунком для справжніх меломанів (наклад першого номера — 2000 примірників). Шеф-редактор — Валерій Титаренко, головний редактор — Ольга Кізлова. Незважаючи на те, що журнал заявлено як українське видання, читач знайде в ньому лише одну статтю українською мовою. Кольорове видання, якісний друк і папір, погодьтеся, не в змозі підтвердити факт існування власне українського джазу в Україні. Адже так звана «інтернаціональна» мова викладу інформації породжує далекі від патріотичних відчуття. Шість із сорока сторінок цього новоспеченого видання займають розлогі привітання від зарубіжних та вітчизняних джазових журналістів, організаторів джаз-фестивалів та музикантів. Проте чомусь представники Вищого джазового факультету Київського Вищого музичного училища імені Рейнгольда Глієра і взагалі музиканти — легенди українського джазу серед них відсутні. Можливо, організатори керувалися визначенням Леоніда Утьосова, що «джаз народився в Одесі»…
Структура викладення матеріалу доволі різнобічна і багатогранна — від проблемних статей, історичних та гастрольних нарисів до ретроспективних інтерв’ю та творчих портретів джазменів. У виданні йдеться не лише про майстрів вільної музики, а й про його майбутнє, яке робить лише перші кроки на шляху професійного удосконалення. Мова викладення матеріалів популярна та загалом інформативна. Неординарним і корисним є «Лексикон джазу», який планується друкувати щономера, корифея українського джазу, музикознавця Володимира Симоненка, а також стаття професора, заслуженого діяча мистецтв України В’ячеслава Полянського «Невже? Нарешті! Запрошення до полеміки» про проблеми джазової школи.
Приємним сюрпризом фестивалю стала виставка живопису художника з Північного Кіпру Мустафи Хастюрка «Джазові настрої». Імпресіоністичні полотна вражають віртуозною уявою митця. Характер картин незвичний, несподіваний і далекий від традиційної епатажності. У роботах Хастюрка культивуються м’які кольори, окоподібні чарунки, які неначе ось-ось вибухнуть у імпровізаційному вирі безпосередності вираження таємних чар свідомості.
А тепер власне про фестиваль.
Його відкрив біг-бенд під керівництвом народного артиста України Марка Резницького. Протягом 14 років свого існування творчість цього колективу є синонімом якості. Оркестр — лауреат багатьох престижних міжнародних джазових фестивалів — значно помолодшав за останні роки, хоча основа залишилася незмінною. Виступ музикантів був, за традицією, фейєричним. Карколомні темпи творів, що виконувалися, знайшли своє відображення у майстерному виконанні музикантів. Легендарний біг-бенд Марка Резницького, як і завжди, зберігає своє особливе і неповторне ім’я.
Володар Гран-прі Київського конкурсу «Мелодії та ритми джазу», учасник різноманітних джазових фестивалів, нагороджений грамотою Всеукраїнського благодійного фонду «Освіта України» дитяче тріо «Ярославів Вал» під керівництвом Ігоря Жеромського просто таки потонуло у шквалі оплесків. Техніка виконання і відчуття джазового дихання дітьми 9-ти і 12-ти років вразили слухачів.
Вокальний секстет «JAZZEX» — один із найкращих українських вокальних колективів. Учасники численних фестивалів, лауреати міжнародних конкурсів, вокалісти є справжніми асами. Їхній репертуар складається і зі славнозвісного «Щедрика», і з найвідоміших джазових і популярних зарубіжних та вітчизняних мелодій. Широта ритмічної багатоплановості, самостійна специфіка вар’ювання мелодійного малюнку, поліфонічність імпровізаційних барв були основними елементами їхнього виступу.
Гості з Румунії — квартет «Next Generation» вирізнявся вдалим симбіозом джазової афектації і народного музичного шару. Джазмени абсолютно органічно відчувають різностильову і жанрову палітру музичного мислення взагалі.
Блюз як вид мистецтва з’явився ще до появи джазу. Проте і сьогодні він є архіактуальним видом сучасної світової музичної культури, адже пріоритетним фактом його появи й існування є протест як явище. Справжній фурор викликав у слухачів блюзмен зі Сполучених Штатів Америки Phil Speat, якому допомагав український квінтет «Друге дихання». Колектив, який відсвяткував своє 40-річчя, і досі цікавий, витримуючи жорстку конкуренцію серед молодих груп.
Другий день розпочався виступом квартету метра українського джазу Володимира Соляника. Музикант дуже демократично ставиться до різних формацій, тому склад його колективу часто змінюється. Цього разу Соляник запросив музикантів із Білорусі. Вони продемонстрували високий імпровізаційний клас, абсолютну свободу у виборі найновіших жанрів джазового мистецтва, тяжіння до складних ритмів та взагалі психології музичної культури.
Тріо Юрія Яремчука (Україна-Польща) порадувало фрі-джазовим стилем виконання. Подібна ультрасучасність поєднує як європейську, так і позаєвропейську манеру виконання. Атональність високої музики виявилася нелегким випробуванням для непідготовленого слухача, проте професіоналізм музикантів допоміг їм (слухачам) відчути особистий світ і подолати експресіоністичний бар’єр, який «нагромаджували» твори, що їх виконували музиканти.
Абсолютною модерною особистістю, традиційно, був на фестивалі один із найкращих гітаристів світу, заслужений артист України, краща гітара Європи 1999 року, лауреат численних фестивалів Енвер Ізмайлов. Він потішив слухачів супервіртуозними новоствореними композиціями, які, зазвичай, вбирають у себе образну систему татарської етномузики багатьох століть.
А на завершення на сцені театру оперети з’явився знаний блюзовий співак та майстер губної гармоніки Джі. Ті. Росс із США, якому акомпанував відомий чеський колектив «Квартет Рене Троссмана». Традиційний блюз у їхньому виконанні знаходив своє відображення у найрізноманітніших настроях.
Свято джазу промайнуло неначе мить. Як би хотілося, щоб наша українська культурна спадщина викликала не менше емоцій, та навіть афектацій, адже для того, щоб полюбити ближнього, треба спочатку полюбити себе…