Особливо загострилися вони в останні роки минулого століття і на початку нинішнього через збільшення кількості військових конфліктів, змін режимів влади, соціального устрою. Великі потоки нелегальних мігрантів з азійських країн ринули у Європу. Ставлення до прибульців, національних меншин неоднозначне. І це показали нещодавні події у Франції, Німеччині, Австрії. Чимало клопоту з міжнаціональною ворожнечею має й наша східна сусідка Росія.
В Україні загальна картина міжнаціональних відносин більш-менш благополучна, але розслаблятися не слід. Конфлікт може виникнути несподівано, якщо вчасно не усунути причини для цього. Нині більше людей їде з України через економічні негаразди, ніж прагне потрапити до неї. Винятком є лише Крим, куди все ще повертаються депортовані сталінським режимом татари і справедливо заявляють про відновлення своїх прав. Потрібна дуже гнучка, виважена політика влади, аби не спровокувати міжнаціональні сутички на півострові, що можуть перекинутися й на інші регіони.
Важливими помічниками держави у здійсненні такої політики є громадські організації, які працюють з біженцями, «дітьми вулиць», одинокими матерями, ВІЛ-позитивними, опікуються національними меншинами. Саме вони провели нещодавно в Україні Національний тиждень «Всі різні – всі рівні». До програми Тижня увійшли обговорення актуальних питань щодо захисту прав дітей, жінок, молоді з особливими потребами, толерантного ставлення до представників національних меншин, а також фестиваль короткометражних фільмів, інтерактивні театральні вистави, семінари-практикуми з відповідної тематики.
Особливу увагу в обговоренні було приділено темі захисту прав національних меншин та біженців в Україні. Останніх у нашій державі сьогодні проживає близько 2,5 тисячі. Ще дві тисячі осіб звернулися до влади з проханням надати їм статус біженця. Однак процедура отримання такого статусу поки що складна і довготривала (до двох років), а відмови становлять 99 відсотків. Скажімо, у 2006 році статус біженців отримали лише 54 особи, серед яких немає жодного чеченця. Дуже жорстка процедура застосовується до вихідців з країн СНД, Афганістану.
Ці дані навела журналістам регіональний радник з питань громадської інформації в Україні Управління Верховного комісара ООН з питань біженців Наталя Прокопчук. Вона зауважила, що питання біженців, нелегальних мігрантів часто демонізуються політиками через недостатню обізнаність. Існують стереотипи ніби нелегали, біженці є представниками кримінального світу, завозять до нас різні інфекційні хвороби. Офіційна статистика цього не підтверджує.
Біженцями головним чином стають люди, які тікають із зон військових конфліктів, рятуючи своє життя або від політичних, релігійних, расових переслідувань. Серед них чимало інтелектуальних людей.
Наш гнів, справедливо вважає Наталя Прокопчук, має бути спрямований проти тих, хто заради наживи незаконно переправляє людей через кордони, або тих, хто переслідує інакомислячих, порушуючи їхні законні права та примушуючи тікати з рідної країни. Біженці і нелегали – це жертви умов, що склалися в них на батьківщині. Нерідко влада країн, де вони опинилися, робить їх винними в погіршенні життя корінного населення. Мовляв, прийшли чужинці і відібрали роботу в наших співвітчизників.
Як свідчать результати опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, бояться іноземців в особі біженців та мігрантів ті люди, які ніколи з ними не зустрічалися. Людині взагалі властиво боятися всього незнайомого. А ті, хто спілкується з біженцями чи мігрантами, розуміють, що справа не в юридичному статусі, расовій або національній приналежності, а в чисто людських рисах. Як серед українців можуть бути погані люди, так і серед афганців, узбеків чи китайців.
Ми повинні терпимо ставитися до інородців, приймати біженців, і матимемо користь від цього. Прикладом слугує Канада. Там новоприбулому емігранту створюються такі умови, щоб він протягом півтора року прижився в країні. А за два роки вже не відчував себе чужим у цьому суспільстві і працював на його благо. Так чинять і інші країни, які стоять на порозі демографічної кризи (Швеція, Данія, Норвегія).
Демографічна ситуація в нашій державі також не з кращих, ще й від п’яти до семи мільйонів українців молодого і середнього віку працюють нині за кордоном. Тому, якщо не вирішувати, як слід, проблему біженців, то вона лише поглиблюватиметься, кількість нелегалів зростатиме. Вони працюватимуть на ринках, підпільних підприємствах, збагачуючи тіньовиків замість того, щоб зміцнювати державну економіку.