— Пане Сімон, у грудні в СНД майже ювілей — 15 років. Як на Вашу думку: що вдалося, а що ні за цей час?
— Вдалося організувати більш-менш мирний перехід від Радянського Союзу до великої кількості незалежних держав. Радянський Союз не став другою Югославією, не було воєн, не було кровопролиття.
— Таким уже безкровним розвал СРСР не був. Давайте згадаємо війну Грузії з Абхазією та Південною Осетією або Придністров’я...
— Звичайно, конфлікти тут є, і навіть зараз вони не розв’язані, але в порівнянні з Югославією ці конфлікти не переросли в загальну війну. Крім того, великі країни, що колись входили до СРСР, Україна та Росія, мали багато конфліктного потенціалу, але їм вдалося уникнути мілітаризації цих конфліктів. Не скажу, що це заслуга тільки СНД, але СНД посприяла тому, що дипломатичні зв’язки не зовсім обірвалися.
— А в чому, на Ваш погляд, промахи СНД?
— Не вдалося реалізувати головний проект — створити на теренах СРСР новий інтеграційний простір. Тоді це була ідея Єльцина, що нові незалежні демократичні країни по-новому об’єднаються навколо Росії. Цього не сталося і причин тому кілька. Малі держави не без підстав побоюються Росії, побоюються її домінування та імперських амбіцій. Уявіть собі, що США знаходилися б у Європі. Я сумніваюся, що в такому разі Європейський союз міг би існувати.
— На самміті в Мінську лідери країн СНД знову говоритимуть про реформування Співдружності. Наскільки це взагалі можливо?
— Я сильно сумніваюся в тому, що цю організацію можна реформувати. Вона вже зробила те, що мала зробити. Це не вдасться й не в останню чергу тому, що Росія тепер більше проводить політику не в рамках СНД, а на двосторонньому або тристоронньому рівні. Для Росії Співдружність більше не представляє великої потреби.
— Тобто Ви пропонуєте поховати СНД?
— Ні, особливо я б не радив Україні виходити з СНД. Співдружність не шкодить, хоча й від неї мало користі. СНД пропонує рамки для діалогу.
— Ви не вірите в реформування СНД, але все ж таки, якщо припустити, що це можливо, що варто було б зробити в першу чергу?
— Наприклад, запровадити принцип, коли малі країни мають таку ж вагу як і великі. Так, як це є в Європейському союзі, де Люксембург на півроку очолює ЄС, так само як і Франція чи Німеччина. І це реальна політика, а не якась престижна церемоніальна процедура. ЄС доклав багато зусиль, щоб малі країни почували себе важливими. В СНД про це годі й говорити, там домінує Росія. Уявіть собі що було б, якби СНД очолила Грузія! Тобто якщо СНД буде реформовано, то варто посилити демократичні процедури.
— Які саме процедури Ви маєте на увазі?
— Рівноправ’я за принципом «одна країна — один голос», справжній принцип ротації функцій. І, можливо, навіть запровадження механізму ухвалення рішень більшістю. Тільки такі демократичні процедури могли б створити умови, за яких малі держави перестануть підозріло ставитися до Росії.
— Але цього не станеться через імперські амбіції цієї ж Росії...
— Це одна причина. А друга — відсутня готовність до таких демократичних механізмів. Для цього потрібний певний рівень демократичного досвіду і бажання. Але ні в Росії, ні в інших його немає. Тож «хвороба» СНД лікуванню не підлягає.
За матеріалами німецьких ЗМІ