Останні у свою чергу, аби подовжити свій заробітчанський термін, у разі невдач вдаються до всіляких виправдань та хитрощів, «переводячи стрілки» на когось іншого. Ось так починаються знакові конфлікти українського футболу. Один з таких ми спостерігаємо зараз.
Розпочався він зі звинувачень португальських арбітрів у симпатіях до київського «Динамо», висловлених румунським тренером донецького «Шахтаря» Мирчею Луческу після програшу його підопічних у матчі 13-ту туру в Києві. Раніше вже повторюване звинувачення, що «Федерацією футболу та ФК «Динамо» керують люди з одним прізвищем» не мала б такого резонансного продовження, якби цього разу до словесної перепалки не підключилися керівники донецького футболу.
Так більше відомий за політично-кримінальними перипетіями депутат Борис Колесников, який зараз є головою Донецької обласної федерації футболу, почав (принаймні на словах) ініціювати відставку президента Федерації футболу України (ФФУ) Григорія Суркіса. Останній вдає, що нічого не боїться, мовляв, донецькі вже колись пробували мене відставити.
То було у грудні 2001 року через півтора роки, як Суркіса вперше обрали президентом ФФУ. Реагуючи на невдоволення донецьких, він вдався до хитрого маневру — несподівано (неначе на емоціях) поставив питання про своє переобрання. Розгублені й ошелешені більше сотні делегатів Конгресу ФФУ тоді спромоглися тільки кількома голосами підтримати тонко розрахований «почин» Суркіса щодо своєї відставки. Після чого Григорій Рахмільович ще й досі вдає з себе героя-переможця у боротьбі з політично-футбольними опонентами.
Насправді ж — не все так однозначно. Попри те, що Суркіса 2004-го року знову переобрали президентом Федерації, подовживши його президентські повноваження до 2008-го, керівне крісло під ним все дужче розхитується. І переобрати його може будь-який черговий чи позачерговий Конгрес ФФУ. До речі, наступний відбудеться 22 грудня. Як повідомив сам Суркіс, на ньому відзначатиметься 15-та річниця незалежного українського футболу.
Водночас, ця дата може стати й днем звільнення українського футболу від Суркіса-старшого. Якщо, звичайно, Колесников, а головне ті, хто за ним стоїть, всерйоз надумають поміняти керівника національної футбольної федерації. Адже Рахмільович своїм керуванням «дістав» не тільки донецьких, а й футбольну громадськість загалом.
У здійсненні цього задуму постане наступне дуже важливе питання — кого «посватають» на місце Суркіса його опоненти. У Колесникова все просто — змістити нинішнього президента ФФУ, і всі проблеми вирішаться самі по собі. Відтак, і з кандидатурою потенційного наступника чітко визначитися не може. Мовляв, з цього приводу «шість-сім років тому зустрічалися з Олегом Блохіним». Але тоді, як бачимо, не склалося. А зараз він зайнятий тренерською роботою в національній збірній. Потрібно, аби Федерацію футболу очолила відома у футболі людина, бажано з Києва. Теоретично все правильно. Тільки не чути конкретних пропозицій. Бо за цією описовою балаканиною можна випустити з виду принципову річ — хто ж таки стане наступним президентом ФФУ. Адже усунення з цієї посади Суркіса — не самоціль, а засіб розвитку українського футболу.
Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського Руху «ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»