Так-от, президент промовив: «Не поцарапайте машину». Картина-то лежала на капоті автомобіля».
Помаранчеву картину з революційними гаслами і Віктором Ющенком у центрі художник зберігає у своєму будинку в селі Затоки Барського району Вінницької області. Малювали картину, за його словами, близько двох тисяч чоловік. Її занесли до Книги рекордів України як твір, що має найбільше авторів.
Нині Володимир Заєць хоче продати картину. У нього двоє дітей-студентів і дружина, а жити доводиться за тисячу гривень на місяць.
– Картину оцінили у п’ять тисяч доларів, – каже він. – Хоч я чув, на аукціоні в Києві хтось продав ляльку-Тимошенко за сорок тисяч.
Заєць їздив шукати покупця для картини на з’їзд НСНУ, що відбувся 21 жовтня у Києві. Добирався разом із делегатами партії від Вінниччини. Йому знайшли місце в партійному автобусі, бо залізничний квиток за кількадесят гривень художникові не по кишені. Проте Зайцю не пощастило: на з’їзді «помаранчевих» політикам було не до нього.
– Мені вдалося поспілкуватися з Безсмертним, Рибачуком та Порошенком. Ніхто з них не захотів придбати картину. Порошенко, правда, сказав, що це хороша ідея, щоб картина залишилася у партії, і пішов, – розповідає Володимир Заєць. – З’їзд завершився одразу після промови Ющенка, і почався фуршет.
Володимирові не байдуже, хто купить картину:
– Не хочу, щоб який-небудь Пінчук її у кутку повісив і плював.
Він розмовляв із президентом Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким, щоб картину придбали для музею, який відкрили в університеті після революції. Звертався також до Музею історії Києва. Тоді йому сказали, що картина коштує не менше п’яти тисяч доларів.
Під час помаранчевої революції Володимир Заєць приїхав до Києва за 50 гривень, які йому виділила редакція районної газети «Барчани». Узяв із собою полотно, розграфлене на 37 клітинок по вертикалі і 68 по горизонталі. Усім охочим пропонував замалювати по одному квадратику.
– Останньою була Оксана Білозір, – каже художник. – Доклалися до картини також Дмитро Павличко, Борис Беспалий, Анатолій Мокренко.
Сам Володимир Заєць малює з дитинства.
– Колись заробляв портретами Шевченка, – розповідає. – Потім робив карикатури для місцевої газети. Дружина з мене сміялася – мовляв, малюю чортиків.
Згадує, як батьки, не дуже заможні селяни, купили йому в дитинстві кольорові олівці.
– Що то були за олівці! Цілий скарб, – зітхає.
Зізнається, що зараз заробляє не малярством, а ремонтом в односельців і вирощуванням городини.
Максим КАВУН (ГПУ)