Справді на часі таке питання. Адже донині найвище керівництво нашої держави не розуміє, що трапилося у Бабиному Яру 65 років тому, і кому в першу чергу, треба віддати шану. З їхніх вуст жодного разу не пролунали слова про те, що тут за роки німецької окупації, згідно з найновішими дослідженнями, загинуло 100 тисяч осіб, більшість з яких — українці. Більше того, у Бабиному Яру знайшли свій останній спочинок учасники національно-визвольного руху, 621 член ОУН, серед яких була визначна українська поетеса Олена Теліга. Справді, тут треба створити історико-культурний заповідник, де були б представлені розповіді про тогочасну українську еліту, знищену гітлерівцями.
Але з подальших слів Маркіяна Лубківського стало зрозуміло, що не це хвилює наших державців на чолі з президентом Віктором Ющенком.
«Українська ініціатива, — сказав гуманітарний радник, — є унікальною, оскільки трагедія Бабиного Яру, як і взагалі єврейська тема були заборонені і замовчувалися в таталітарному Радянському Союзі!»
А хіба українська тема Бабиного Яру в тоталітарному Радянському Союзі широко висвітлювалася? Схоже, радник президента досі про неї не чув і не збирається про неї чути.
Бо на завершення прес-конференції він висловив переконання, що умінням віддати данину поваги і пам’яті іншому народу володіє тільки великий народ. Справді так. Але якщо той народ не шанує своїх предків, полеглих в тому самому місці, а лише чужинців, то він заслуговує зневаги. Єдина втіха, що наші нинішні державці та їхні речники — каліфи на час, які привласнили собі право говорити і діяти від імені українського народу.
Андрій ВОЛИНЕЦЬ