Іван Франко служив нації, демократії, вселюдському поступу, всю свою енциклопедичну творчість присвятив рідному українському народові, віддав серце і душу боротьбі за його державність. Однак, як свідчать передювілейні заходи, не має того пошанівку в незалежній Україні, який був виявлений російському поетові. Між тим, Іван Франко не тільки видатний письменник, але вчений енциклопедист, мислитель, геній.Мені доводилося виступати в різних наукових аудиторіях Львівського національного університету імені Івана Франка, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина), і я просив назвати хоча б одну людину на планеті, яка за енциклопедичністю і геніальністю дорівнювала би Іванові Франкові. Відповіді досі не почув. Можливо, читач цих рядків назве когось ?
Для того, щоб переконатися у геніальності Івана Франка, достатньо ознайомитись з його науковою спадщиною, яка пронизує всю його творчість. Від студентських років для нього найвищим авторитетом була наука. Вже у студентській праці «Лукіан і його епоха» Іван Франко відзначав, що «наука і філософія, не маючи під собою міцного фундаменту, позбавлені глибоких животворчих ідей».
«Наукою, — казав Іван Франко, — можна називати тільки пізнання законів і сил природи, які проявляються всюди і як завгодно. Справжня наука немає нічого спільного з надприродними силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу зі світом зовнішнім, з природою. Поза природою немає пізнання, немає істини. І лише природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з неї може з’явитися для людини блаженна правда. Що стосується самої людини, то вона є тільки одним з незліченних створінь природи.»
Наведені слова Іван Франко сказав на 22-му році життя. Та якщо вдуматися в них, то не можна заперечити їхнього новаторства і оригінальності. У ХХ столітті були різні підходи до визначення науки. Окремі наукові знаменитості пропонували свої схеми розвитку науки то у вигляді драбини, то протиставляючи закони природи і суспільства. Іван Франко трактував науку із системно-цілісних позицій, людину розглядав як органічний витвір природи. Тим самим він заперечував усіляке шарлатанство, сектантські спекуляції тощо, які були продуктом нездатності осягнути цілісність природи. Саме через те виникали різні наукові фахи і спеціальності, оскільки окрема людина неспроможна з однаковою глибиною охопити цілісність зовнішнього світу. Того факту, до речі, багато науковців не можуть збагнути досі.
Авторитет науки Іван Франко відстоював завжди і всюди, на неї спирався у всіх формах творчості, зокрема художньої. Науково-світоглядна цілісність характеризує усю творчість Івана Франка, що нерідко не враховують дослідники його художньої творчості. На думку мислителя, не можна написати глибоких і тривких художніх творів, якщо вони не спираються на здобутки науки. На користь сказаного можна навести низку висловлювань Івана Франка з його критично-аналітичних праць і листування до видатних сучасників.
Енциклопедичність Івана Франка особливо яскраво підтверджується його науковими працями. Не маючи змоги з однаковою переконливістю оцінити усі напрями його наукової діяльності, обмежуся поцінуванням економічних праць вченого, що відповідають моєму фахові.
Навіть побіжне знайомство з дослідженнями Франка-економіста викликає захоплення і подив. Хоч Іван Франко не закінчував економічного факультету, але в його творчому доробку є праці з усього широкого спектра економічної науки. Причому за глибиною і спрямованістю не тільки не поступаються працям фахових економістів, але часто перевершують їх. Проблеми економічної теорії, економічної думки, економічної історії, фінансів, банківської справи, статистики, регіоналістики та інших галузей економічного знання знайшли відображення в науковій спадщині Івана Франка.
Можна навести багато фактів, які свідчать про те, що своїми критичними і аналітичними працями Іван Франко часто заганяв у глухий кут професорів з економіки. Особливо це проявилося в аналізі статистичних праць. Іван Франко — письменник виявився талановитим статистиком, до рівня якого, нехай мені вибачать, не піднялося чимало сучасних українських економістів.
Маючи 28 років, Іван Франко зробив знамениту доповідь в етнографічно-статистичному гуртку на тему «Статистика яко метода і яко наука», яка досі вважається класичною. Знання економічної історії у нього було таке велике, що він критикував дослідження наукових знаменитостей європейського виміру. В тому може переконатися кожен, прочитавши наукові праці Івана Франка, який вже за життя був визнаним економістом, був автором економічних програм галицьких соціалістів, Українсько-руської радикальної партії і народно-демократичної партії.
Економічні знання Іван Франко завжди прагнув донести до свідомості широкого загалу, добре розуміючи, що малоосвічені люди не будуть читати наукових трактатів. У тому зв’язку він використовує художні твори, які відповідали науковим і економічним поглядам мислителя. Шкода, що багато хто з франкознавців не проник достатньо глибоко у лабораторію Івана Франка, намагаючись оцінювати його художні твори без врахування тих ідей, якими були насичені економічні праці вченого.
Звичайно, сказане з приводу наукознавства взагалі і економічної науки зокрема, стосується усіх решти напрямів творчості Івана Франка, в якій науковий імператив був настільки викристалізований, що жодне суспільне, історичне, політичне явище не тлумачилося «на хлопський розум». Художні твори в усіх їхніх жанрах, публіцистику Іван Франко розглядав через призму наукового знання. Тут ніхто з ним не міг зрівнятися.
Наукове тлумачення цілісного світу дозволяло вченому засвідчити свою енциклопедичність, а висновки зробити незаперечним. Не можна не дивуватися тим, що Іван Франко одночасно із статистико-економічною студією проводив аналіз староєврейських, перських, вавілонських трактатів, на основі яких творив не буденні повісті, поеми, п’єси. У тому контексті варто згадати хоч би поему «Мойсей», яка своїм змістом спрямована на служіння українському народові. Знання староіндійської, ассірійської, старогрецької літератури не може не дивувати, не кажучи вже про знання стародавніх часів. Чи може хтось з нашим генієм у тому зрівнятись?.
Та не буду надто прискіпливим, бо знати багато мов і пам’ятати багато фактів — це ще не свідчення геніальності. Значно важливіше в тому контексті вміти робити далекоглядні висновки з конкретних фактів, вміти розпізнавати події майбутнього. Тут Іван Франко був неперевершений, як про це свідчить низка його праць, зокрема «Що таке поступ?». Цей знаменитий твір належить до світових шедеврів передбачення майбутнього людства. Щоб у тому переконатися, достатньо ознайомитися з його основними постулатами, одним із найважливіших серед яких є відверта критика марксистської телеології, згідно з якою поступ людства був прямолінійний від первісно-общинного ладу до соціалізму — комунізму. Іван Франко на конкретних фактах показав, що людський поступ мав зигзагоподібний характер. Поступ людський ходить крутими дорогами, казав Великий Каменяр. «Не дарма сказано, що він виростає на могилах, як пшениця на зораній ниві».
Критично оцінивши всі теорії людського поступу, а особливо соціально-доктринерську в її марксистській упаковці, Іван Франко прийшов до переконання, згідно з яким життя в Енгельсовій народній державі опинилось би під владою чиновників від колиски до гробової дошки. «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава стала би величезною народною тюрмою».
Нині немає потреби це твердження ні заперечувати, ні спростовувати. Залишається одне — висловити глибокий жаль за мільйонами тих українців, що були виморені, винищені, розстріляні комуно-більшовицьким режимом. Робиться страшно від того, що геніальний Іван Франко попереджував своїх співвітчизників, а вони не довірились йому, запхали свою голову в більшовицьке ярмо на власну погибель. Ще прикрішим є те, що й досі багато українців не враховують уроків минулого. Від того робиться особливо страшно, бо, як казали у нашому селі, хто не шанує батька — матері, той засуджений на погибель.
Можна ще багато навести фактів, які підтверджують геніальність Івана Франка, але це вимагає широкої розмови. У даному контексті варто звернути ще увагу на любов Іван Франка до України, для якого вона була найбільшою святинею.
Іван Франко вірив у щасливе майбутнє українського народу, що
Прийде час і ти вогнистим
видом
Засяєш у народів вольнім
колі,
Труснеш Кавказ, вбережешся
Бескидом
Й покотиш Чорним морем
гомін волі
Однак, щоб цей час настав, мислитель постійно закликав гартувати волю, формувати національну свідомість, бути не галичанами, не буковинцями, не слобожанцями, а українцями, вболівати за найменші кривди народу, незалежно у якій частині України вони чиняться. О, якби до цих слів нині дослухалися українські політики, які спекулятивно, по фарисейськи розколюють Україну на Схід і Захід, регіоналізують, федералізують її. Іван Франко був патріотом, державником і соборником. «Все, що йде поза рами нації, – твердив він, – се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над іншою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».
У сучасній Україні названих ідеологів надто багато. Вони торочать людям про громадянське суспільство, глобалізацію та всілякі інші модерні моделі лиш би не працювати на національну ідею. Іван Франко це відзначив з геніальною проникливістю. Він закликав консолідувати націю, закласти основи національної економіки на засадах використання нових наукових здобутків. Міркування Івана Франка в цій царині не можуть не захоплювати. Адже нині так багато говориться про знаннєву економіку, про яку говорив Іван Франко ще на початку ХХ століття така проникливість у розвиток майбутнього засвідчує геніальність Івана Франка.
Для підтвердження сказаного можна навести ще багато фактів з творчості Івана Франка, яка є видатним внеском у культуру цивілізації і нації. Український народ має усі підстави гордитися своїм генієм, потенціал творчості якого є потужним джерелом націє- і державотворення.
Дуже прикро усвідомлювати, що цим потенціалом не хотіли, не вміли чи не могли скористатися українські державотворці. Більше того, вони не віддали за 15 років Української державності належну шану національному генієві, не видали його архіву, не видали творів, які піддав забуттю тоталітарний режим. Навіть зараз, у ювілейні дні, немає де купити портрет Івана Франка.
Ці й подібні факти свідчать, що наш народ, передусім українська еліта, у великому боргу перед генієм Івана Франка, який все, що мав у житті все віддав для однієої ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і боровся за неї, тобто за щасливу долю своєї Батьківщини — України.
Степан ЗЛУПКО,
професор, доктор економічних наук, заслужений діяч науки і техніки України