Нагадаймо собі ще раз: Сполучені Штати Америки стали наймогутнішою країною саме тому, що ціле століття переманювали (цей процес не уривається й нині) до себе інтелектуалів з усього світу. Немало перекочувало за океан і нашого, українського цвіту. На щастя, люди «з головою» в нас не переводяться — проте, на жаль, держава їх має глибоко «на увазі». І втрачає при цьому величезні можливості збагатитися, не вкладаючи особливих інвестицій: варто лишень таких людей вчасно підтримати бодай морально, створити їм умови для реалізації їхнього хисту.
Два свіжих разючих приклади абсолютно безгосподарського, байдужого (зрештою, назвімо речі своїми іменами — нехлюйського) ставлення наших «рідних» чинодрадів до інтелектуального багатства країни не дають мені спокою.
Ось уже понад чверть століття працює на Кременчуцькому автомобільному заводі невгамовний на творчі ідеї інженер-винахідник Володимир Пилипенко. Ще у 80-ті роки минулого століття він активно намагався запровадити їх у виробництво, проте всі його пропозиції перший (секретний) відділ негайно передавав до міністерства транспорту в Москву, де вони послідовно клалися під сукно.
Скажімо, винайшов Пилипенко причіп-холодильник до легкового автомобіля, але на Батьківщині про нього ніхто й слухати не захотів. А ось німецький концерн BMW викупив патент ще в 1991 році. Ясна річ — зовсім не для того, аби заховати його кудись подалі. Німці запропонували інженерові перейти на роботу в цей всесвітньовідомий гігант автомобілебудування з наданням житла на вибір та заробітноюплатнеюонад 6 тисяч у тамтешній валюті. Але українець відмовився від звабливої пропозиції, натомість поклав собі вдома створити автомобіль, не схожий на будь-який інший. До речі: той причіп-холодильник у дещо модернізованому варіанті в Німеччині випускають ще й досі.
На початку нового століття Володимир з командою однодумців на тому ж таки КрАЗі створює машину високоефективної прохідності (скорочено — ВЕПР). Цей красень, що має сучасний дизайн, спроможний долати водяну перешкоду глибиною півтора метра, розвинути швидкість до 140 кілометрів за годину, з комфортом перевезти бездоріжжям 10 чоловік на відстань 400 кілометрів без дозаправлення пальним. ВЕПР не має світових аналогів, перед ним блідне американський «Хаммер» та інші подібні зарубіжні позашляховики.
Тут би вітчизняним «зацікавленим відомствам» і вхопитися за унікальне авто! Та де там: коли Пилипенко приїхав на ВЕПРі до Києва для участі в автосалоні, «патріоти-доброзичливці» порадили йому не мозолити очі своїм «опудалом». Тільки через рік на нього звернули увагу, дозволили виставитися. Але ще й до сьогодні жодна державна структура чи установа не виявила зацікавлення дивовижним витвором кременчуцького умільця. ВЕПР, якби його поставити на виробничий конвеєр на тому ж таки КрАЗі, міг би приносити державі колосальні прибутки. Але наше доморощене чиновництво звикло дбати лише про власну кишеню, і якщо воно не вгледіло у винаході Володимира Пилипенка особистої вигоди — діло труба!
Молодий київський підприємець Андрій Гнашук сконструював і самотужки (!) збудував надлегкий одномісний літак, давши йому просту й ефектну назву — «Горобець». Тепер він літає в ньому на летовищах, демонструючи не тільки надзвичайно симпатичний власний винахід, а й невичерпні творчі потенції українців. Цей біплан-малюк завдовжки 5,2 та з розмахом крил 6,3 метра може летіли із швидкістю 260 кілометрів за годину, а важить усього 520 кг. Він надійний, бо безпечний, в разі відмови двигуна не зривається у штопор і в режимі планера здійсною посадку на будь-який невеличкий відкритий простір.
Андрій показував свого «Горобця» на цьогорічному авіасалоні в Гостомелі під Києвом, й до нього з вигідними пропозиціями підійшли представники кількох європейських фірм. Не підійшли тільки українські урядовці. Їм глибоко начхати на ще один шанс заробити гроші для своєї країни.
Ми часто повторюємо примовку: «Чого бідний? Бо дурний. А чого дурний? Бо бідний». На тлі двох наведених вище історій примовка потребує деякого розшифрування. Ми бідні через те, що маємо дурних керівників. Хто з цим не згоден — нехай переконає мене бодай одним прикладом, не схожим на приклади з Володимиром Пилипенком і Андрієм Гнашуком.
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ
Два свіжих разючих приклади абсолютно безгосподарського, байдужого (зрештою, назвімо речі своїми іменами — нехлюйського) ставлення наших «рідних» чинодрадів до інтелектуального багатства країни не дають мені спокою.
Ось уже понад чверть століття працює на Кременчуцькому автомобільному заводі невгамовний на творчі ідеї інженер-винахідник Володимир Пилипенко. Ще у 80-ті роки минулого століття він активно намагався запровадити їх у виробництво, проте всі його пропозиції перший (секретний) відділ негайно передавав до міністерства транспорту в Москву, де вони послідовно клалися під сукно.
Скажімо, винайшов Пилипенко причіп-холодильник до легкового автомобіля, але на Батьківщині про нього ніхто й слухати не захотів. А ось німецький концерн BMW викупив патент ще в 1991 році. Ясна річ — зовсім не для того, аби заховати його кудись подалі. Німці запропонували інженерові перейти на роботу в цей всесвітньовідомий гігант автомобілебудування з наданням житла на вибір та заробітноюплатнеюонад 6 тисяч у тамтешній валюті. Але українець відмовився від звабливої пропозиції, натомість поклав собі вдома створити автомобіль, не схожий на будь-який інший. До речі: той причіп-холодильник у дещо модернізованому варіанті в Німеччині випускають ще й досі.
На початку нового століття Володимир з командою однодумців на тому ж таки КрАЗі створює машину високоефективної прохідності (скорочено — ВЕПР). Цей красень, що має сучасний дизайн, спроможний долати водяну перешкоду глибиною півтора метра, розвинути швидкість до 140 кілометрів за годину, з комфортом перевезти бездоріжжям 10 чоловік на відстань 400 кілометрів без дозаправлення пальним. ВЕПР не має світових аналогів, перед ним блідне американський «Хаммер» та інші подібні зарубіжні позашляховики.
Тут би вітчизняним «зацікавленим відомствам» і вхопитися за унікальне авто! Та де там: коли Пилипенко приїхав на ВЕПРі до Києва для участі в автосалоні, «патріоти-доброзичливці» порадили йому не мозолити очі своїм «опудалом». Тільки через рік на нього звернули увагу, дозволили виставитися. Але ще й до сьогодні жодна державна структура чи установа не виявила зацікавлення дивовижним витвором кременчуцького умільця. ВЕПР, якби його поставити на виробничий конвеєр на тому ж таки КрАЗі, міг би приносити державі колосальні прибутки. Але наше доморощене чиновництво звикло дбати лише про власну кишеню, і якщо воно не вгледіло у винаході Володимира Пилипенка особистої вигоди — діло труба!
Молодий київський підприємець Андрій Гнашук сконструював і самотужки (!) збудував надлегкий одномісний літак, давши йому просту й ефектну назву — «Горобець». Тепер він літає в ньому на летовищах, демонструючи не тільки надзвичайно симпатичний власний винахід, а й невичерпні творчі потенції українців. Цей біплан-малюк завдовжки 5,2 та з розмахом крил 6,3 метра може летіли із швидкістю 260 кілометрів за годину, а важить усього 520 кг. Він надійний, бо безпечний, в разі відмови двигуна не зривається у штопор і в режимі планера здійсною посадку на будь-який невеличкий відкритий простір.
Андрій показував свого «Горобця» на цьогорічному авіасалоні в Гостомелі під Києвом, й до нього з вигідними пропозиціями підійшли представники кількох європейських фірм. Не підійшли тільки українські урядовці. Їм глибоко начхати на ще один шанс заробити гроші для своєї країни.
Ми часто повторюємо примовку: «Чого бідний? Бо дурний. А чого дурний? Бо бідний». На тлі двох наведених вище історій примовка потребує деякого розшифрування. Ми бідні через те, що маємо дурних керівників. Хто з цим не згоден — нехай переконає мене бодай одним прикладом, не схожим на приклади з Володимиром Пилипенком і Андрієм Гнашуком.
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ