Про те, що ця тема штучна для українського суспільства, надумана й зумисне інспірована недругами народу, переконливо свідчать міркування Івана Приходька із донецького Слов’янська, який пише:
«После 26 марта Украина, к сожалению, выбрала путь в никуда, а события последнего времени это подтвердили. Все мы, жители донецкой резервации, давно уже ощутили на себе «прелести» этой жизни (я имею ввиду простых смертных). Скотское безправие, нищета, безработица, рост цен, алкоголизм, наркомания, взяточничество, коррупция – и этому нет конца-края… В одно целое слились Янукович – человек с известной биографией, Мороз – «борец за народное счастье», коммунист Симоненко – партию которого давно нужно было разогнать, а вождей – расстрелять… Я хочу обратиться ко всем жителям Украины – не верьте вы нашим «донецким паханам». Нет у нас здесь никакого рая, как и везде по Украине, поля зарастают бурьяном, в летнюю жару трещины в земле – ладонь проходит… Спасенье страны в людях молодых, энергичных, а не во вчерашних «шапочниках», рекетирах и прочих. Вспомните недавнее – «Партія регіонів – це покращення вашого життя вже сьогодні». Покращало нашій мамі: то не їла, а це вже й води не п’є».
Процитований мовою оригіналу лист має відверто незамовний характер, отож можна сміливо припустити, що так, як добродій Іван Приходько, думають і почуваються сотні тисяч «простих смертних» донбасівців. Але про реальне їхнє становище в Україні мало кому відомо. Засоби масової інформації на східних теренах на всі заставки вихваляють «регіоналів», які вже й самі (чи не відчувши загрозу безробіття?) покидають Донбас і масово перебираються до Києва, звідки для них відкриваються нові перспективні обрії для подальшого «дерибану» країни. Гасло «Партія регіонів – це покращення вашого життя вже сьогодні» виявилося черговим калачем для наївного електорату, проблемами якого «бійці Януковича» ніколи по-справжньому не переймалися. Інакше б вони бодай про людське око залучили до свого партійно-виборчого списку кількох громадян «з народу». Але ж ні! Олігархи своїх водіїв та братків-охоронців (скажімо, того ж Калашникова) прихопили з собою до парламенту. А щоб продемонструвати партійні м’язи та пошантажувати центральну владу, яка так само надто далека від народу, «регіонали» почали шалено педалювати на темі розколу України. І досягли свого: Президент клюнув на їхню вигадку.
А може – й не просто так собі клюнув. Може, йому якраз вона теж виявилася вигідною: от хоч би й для створення із себе образу «збирача земель», об’єднувача й примирювача нації. Звісно, ця роль виявилася набагато легшою, ніж постійно добувати інформацію з усіх українських земель і оперативно на неї реагувати, щоденно робити щось конкретне для поліпшення життя простого люду, зокрема й у тому ж Донбасі, куди Президент, аби привернути тамтешню громаду на свій бік, мав би їздити принаймні раз на місяць.
Ось і виходить у підсумку завершення вовтузні довкола коаліціювання парламенту, обрання нового прем’єра та підписання сумнозвісного Універсалу, що вчорашні непримиренні опоненти по-шулерськи, але з вигодою для обох сторін, елементарно розіграли карту «розколу-об’єднання». І тепер об’єднаний народ знову ждатиме нових красивих гасел і нового месію, як і того, якою загрозою лякатимуть нас завтра. Вибори й політична боротьба за владу набули у нас нескінченного характеру. З чим себе й привітаймо.
«После 26 марта Украина, к сожалению, выбрала путь в никуда, а события последнего времени это подтвердили. Все мы, жители донецкой резервации, давно уже ощутили на себе «прелести» этой жизни (я имею ввиду простых смертных). Скотское безправие, нищета, безработица, рост цен, алкоголизм, наркомания, взяточничество, коррупция – и этому нет конца-края… В одно целое слились Янукович – человек с известной биографией, Мороз – «борец за народное счастье», коммунист Симоненко – партию которого давно нужно было разогнать, а вождей – расстрелять… Я хочу обратиться ко всем жителям Украины – не верьте вы нашим «донецким паханам». Нет у нас здесь никакого рая, как и везде по Украине, поля зарастают бурьяном, в летнюю жару трещины в земле – ладонь проходит… Спасенье страны в людях молодых, энергичных, а не во вчерашних «шапочниках», рекетирах и прочих. Вспомните недавнее – «Партія регіонів – це покращення вашого життя вже сьогодні». Покращало нашій мамі: то не їла, а це вже й води не п’є».
Процитований мовою оригіналу лист має відверто незамовний характер, отож можна сміливо припустити, що так, як добродій Іван Приходько, думають і почуваються сотні тисяч «простих смертних» донбасівців. Але про реальне їхнє становище в Україні мало кому відомо. Засоби масової інформації на східних теренах на всі заставки вихваляють «регіоналів», які вже й самі (чи не відчувши загрозу безробіття?) покидають Донбас і масово перебираються до Києва, звідки для них відкриваються нові перспективні обрії для подальшого «дерибану» країни. Гасло «Партія регіонів – це покращення вашого життя вже сьогодні» виявилося черговим калачем для наївного електорату, проблемами якого «бійці Януковича» ніколи по-справжньому не переймалися. Інакше б вони бодай про людське око залучили до свого партійно-виборчого списку кількох громадян «з народу». Але ж ні! Олігархи своїх водіїв та братків-охоронців (скажімо, того ж Калашникова) прихопили з собою до парламенту. А щоб продемонструвати партійні м’язи та пошантажувати центральну владу, яка так само надто далека від народу, «регіонали» почали шалено педалювати на темі розколу України. І досягли свого: Президент клюнув на їхню вигадку.
А може – й не просто так собі клюнув. Може, йому якраз вона теж виявилася вигідною: от хоч би й для створення із себе образу «збирача земель», об’єднувача й примирювача нації. Звісно, ця роль виявилася набагато легшою, ніж постійно добувати інформацію з усіх українських земель і оперативно на неї реагувати, щоденно робити щось конкретне для поліпшення життя простого люду, зокрема й у тому ж Донбасі, куди Президент, аби привернути тамтешню громаду на свій бік, мав би їздити принаймні раз на місяць.
Ось і виходить у підсумку завершення вовтузні довкола коаліціювання парламенту, обрання нового прем’єра та підписання сумнозвісного Універсалу, що вчорашні непримиренні опоненти по-шулерськи, але з вигодою для обох сторін, елементарно розіграли карту «розколу-об’єднання». І тепер об’єднаний народ знову ждатиме нових красивих гасел і нового месію, як і того, якою загрозою лякатимуть нас завтра. Вибори й політична боротьба за владу набули у нас нескінченного характеру. З чим себе й привітаймо.
Віктор ГОРІСЛАВЕЦЬ