Заходячи до живої оселі, наповнюєшся силою, почуваєшся вільно, легко й розкуто спілкуєшся, з такого дому йти не хочеться… Зовсім інші відчуття переживаєш в оселі, яку умовно назвемо неживою. Нехай вона сяє позолотою, вишуканістю декору — там щось наче перекриває дихання, сковує, незважаючи на те, що той дім — повна чаша, тебе пригощають вишуканими напоями, подають до столу різні делікатесні страви, забавляють спілкуванням.
Мого співрозмовника знають у світі як майстра традицій духовної культури, зокрема як спеціаліста в галузі інформаційно-енергетичного захисту, безпеки та соціально-психічного добробуту населення. Він працює в багатьох професійних сферах.
Зокрема, має великий досвід історика-археолога, а ще — професійний художник-культуролог. Люди подивовуються його обдаруванню бачити суть та душу речей і явищ крізь товщу століть і навіть тисячоліть. Так-так, пан Павло належить до категорії вчених-практиків, які мають доступ до інформаційно-енергетичних рівнів минулого, нинішнього та майбутнього. Графічні документально-історичні реконструкції майданецьких, трипільських будинків, графічних образів людей трипільського часу, виконані Корнієнком, відомі всім з кінофільмів «Трипільське диво», навчальних серіалів про давню історію України. Його виступи постійно звучать на мистецьких каналах Українського радіо. Хочеться сказати про нього і як про зодчого-творця. Дивної форми посудини Корнієнка прикрашають музеї, приватні колекції та родові святилища в різних країнах світу: Болгарії, Іспанії, Італії, Польщі, Китаї, Індії. Ми зустрілися в його оселі, яка, як стверджує пан Павло, розташована в одному з найгармонійніших районів міста Києва. Сама назва Святошин каже про все. Заходячи в його житло, де звідусіль визирають керамічні вироби, здається, потрапляєш у світ минулого. Зауважую про це господареві. А він уточнює: «А може, це світ майбутнього?».
Отож найперше цікавлюся у свого співрозмовника, які асоціації викликають в нього сучасні міські квартири (ще до зустрічі знала, що у Павла Корнієнка особливе чуття до енергетики дому — він давно досліджує цю тему).
— До сучасних залізобетонних будинків, в яких живе переважна кількість міських жителів, у мене ставлення однозначне, — каже він, — це такі собі «концентраційні табори-бараки», які зазвичай звуться містами. Не дивно, що в маленьких секціях-сотах залізобетонних конструкцій, куди людей наштовхано купами, немає жодного натяку на традиційну оселю або нормальне людське житло. Логічно, що там і життя немає — лише функціонування. Для чого це все потрібно? Та задля одного: щоб відтворювати тупу робочу силу (фактично відбувається репродукція рабів). Чи ж можна при цьому говорити про життя, про духовність, гармонійний розвиток, майбутнє сім’ї, народу, нації — ті святі речі, заради яких ми прийшли на землю…
— Ви справляєте враження веселуна, оптиміста, а даєте такі жорсткі визначення. Хіба сучасна людина не може самостійно вдихнути в свою оселю енергію життя, гармонію, створити затишок і добробут заради свого фізичного і духовного здоров’я?
— Велика суть традиції культури творення навколо себе живого середовища полягає в тому, щоб реалізовувати свій потенціал і свою програму життя не за рахунок оточуючих, а для них. Навіть на рівні думок, мрій, планів.Треба пам’ятати, що кожна річ в хаті — це жива сутність і вона буде вам допомагати настільки, наскільки ви з нею спілкуватиметеся. Так, дверям, вікнам, куткам, стінам, підлозі, побутовій техніці треба дякувати, адже вони разом з людиною складають єдину систему життєтворення. Але голосом, словом, володіємо лише ми, люди. Тому гарне слово, привітання, подяка буде створювати в домі позитив між біосистемами і матеріальним світом. Це, в свою чергу, гарантуватиме вашому житлу і вам довгі роки здорового життя.
— Як ви ставитеся до школи фен-шуй (Китай), яка нині активно пропагується для гармонізації житла?
— Зазвичай жартую: «повний феншуй». А якщо серйозно, то, бачачи, як оформляють свої домівки, офіси, дачі, котеджі сучасні любителі всього закордонного, увесь цей вінегрет з антикваріату та модерну різних часів і народів, мені хочеться сказати: «Люди добрі, ми українська нація, у нас є наші багатотисячолітні, всесвітньо відомі традиції творення свого дому, свого храму. Переконаний, тільки Трипілля дає нам таку можливість.
— Чому тільки Трипілля?
— Тому що це — найвище досягнення в традиції гармонійної взаємодії Людини-Природи- Стихії-Землі-Космосу. Згаданий вище «феншуй» має одну ціль — справляти вплив для отримання конкретного результату, керувати свідомістю кожної особи і всього народу. Це не наше, не рідне. Очевидно, це потрібно для китайців, яких у нас все більшає (Павло Леонідович сміється).
— Що конкретно Ви пропонуєте для гармонізації житла?
— В оселі має найперше поселитися дух радості, правди, творчості, дух віри в себе, вдячність всім, хто поруч і, звісно — вдячність самому житлу, місту, в якому ти живеш, рідній країні, зрештою, планеті, космосу. Якщо через вікна своєї оселі ми з вдячністю й радістю дивимося на світ, то цей світ відповідає нам тим само.
— А як бути з емоціями, переживаннями, які доводиться приносити додому з роботи?
— Треба зрозуміти: від того, що людина розмовляє про свої проблеми, вони не зменшуються, а збільшуються. Вирішуються лише завдання. Всі негативи, що накопичилися за час роботи, мають там і залишатися. Можу порекомендувати щодо цього маленькі «хитрощі». Отже, шлях додому повинен займати під відкритим небом не менше, ніж півгодини. Повертаючись до рідної оселі, в думках повністю переключіться на близьку зустріч, усвідомлюйте, що вас там люблять. Коли прийшли, обов’язково постукайте в двері, навіть якщо є дзвоник. Далі почовгайте ногами, витираючи їх. І обов’язково з гумором відповідайте, коли за дверима почуєте: «Хто там?» Кажіть радісно: «Це я. Твій коханий тато» або «Твій довгоочікуваний чоловік». Навіть якщо у вашої дружини був специфічний емоційний стан і вона готова була жбурнути «сковорідку», така ваша відповідь може закінчитися найсолодшим у світі поцілунком.
— Знаю, що Вас зустрічає єдина дружина Віра і п’ятеро синів. Скажіть, діти народилися в цьому домі?
— Так. Це, мабуть, найліпше підтвердження того, що моє житло, дім моєї сім’ї — найкращий, найдієвіший помічник і гарант «конституції дому», яку ми не лише проголосили, а й виконуємо у повсякденному житті. Ми з дружиною впевнені, що в зачатті і народженні нормальних здорових гарних хлопців нам допомогла ця квартира, яку 1993 році нам подарувала наша держава. П’ятеро синів з нашого боку — це вираз вдячності від нашого роду нашим традиція, пращурам і Богам.
— Чому, на Вашу думку, існує проблема безпліддя?
— Це особлива тема. До речі, ми виготовляємо з глини спеціальні посудини, які допомагають тим сім’ям, які прагнуть мати дітей, але їх чомусь Бог не дає… Не наявність ковбаси, води, золота, коштовних картин чи навіть ікон, визначає, з’явиться дитина в цій оселі чи ні. Все вирішує бодай краплина енергії життя. Хоч зараз можу назвати адреси людей, в яких з’явилися діти після того, як вони поставили згадані глиняні фігурки.
— Був час, і зовсім недавно, коли про те, що після народження дитину прикладали до грудей матері, говорили як про одкровення…
— Наші пращури знали значно більше. У них було правило: перед тим, як відрізати пуповину, дитя треба обома ніжками поставити на землю. Для чого? Тому що, народжуючись, дитина рухається головою донизу, отже, енергетичні центри в неї перевернуті… Поставити дитину на ноги, означає зафіксувати її як земну людину і правильно включити програми життя. Без цього маємо перевернутих створінь… Нині у людей є право вибору: народжувати дитину вдома чи в пологовому будинку.
Найкращим доказом живого житла є саме це — народження дітей. Зрозуміло, що в оселі, насиченій світлом, правдою і любов’ю, і діти народжуватимуться особливі — носії світла.
Тетяна ОЛІЙНИК
P.S. Насамкінець Павло Корнієнко пообіцяв читачам «Української газети плюс» в одному з наступних випусків розповісти, як проводити діагностику-експертизу своєї домівки, аби вона була живою.