 |
 |
Книга видана за сприяння Київського товариства «Меморіал» під редакцією доктора історичних наук, професора Я. Дашкевича у 2002 році вже втретє, 372 сторінки, тираж 5 тисяч примірників. Автор Биков Олександр Лаврентійович, луганчанин. У студентські роки був репресований, працював як в’язень на Соловках, в Сибіру і Казахстані. У зрілому віці здійснив подвиг, гідний героя багатостраждального українського народу. Його фундаментальна наукова праця «Такой неизвестный Ленин» вперше аргументовано і переконливо показала злочинну роль «вождя світового пролетаріату» В. Ульянова-Леніна та його банди «професійних революціонерів» в зруйнуванні багатої Російської імперії. При написанні книги було ретельно вивчено повне зібрання творів Леніна в 55 томах, стенографічні звіти з’їздів і конференцій компартії і рад усіх рівнів, архівні першоджерела, документи тих років, твори комуністичних і радянських діячів, праці і дослідження сучасних вчених, письменників багатьох країн.
Крах Російської імперії, жовтневий переворот і перші п’ять років так званої ленінської чекістської диктатури пролетаріату, головним гаслом якої було «грабь награбленное» яскраво описані письменником-дослідником Ігорем Буничем і наведені в книзі О.Бикова. «Середня Азія після нашестя монголів, Європа після тридцятилітньої війни, Франція після епідемії чуми, що продовжувалась 10 років — все це разом узяте не йде ні в яке порівняння з тим, що являла Росія після семи неповних років влади Леніна. Більша частина російської інтелігенції зникла, загинувши, або втекла з країни. Багатомільйонні маси людей, вигнані із своїх рідних місць терором, військовими діями і голодом, розсіялись по країні. Дореволюційний малочисельний пролетаріат був повністю знищений. Найпередовіші аграрники, які вели своє господарство на рівні європейських стандартів, були або перебиті, або втекли невідомо куди. Уся економіка була розвалена. Наймогутніший у світі річковий флот загинув. Гордість Росії — її залізниці були зруйновані, рухомий склад фактично знищений. Біля 60 тисяч (із 80-ти) храмів зруйновані. Найвидатніші і найкрасивіші палаци і будівлі, гордість великої російської культури і мистецтва, були зруйновані і стояли наче пам’ятники загиблої цивілізації.
Росія перетворилася на поле, засіяне мертвими кістками — нема ні протестів, ні збурень. Усе втомилось, все принижене і подавлене. І головне — все було розкрадено і розграбовано — від сплюндрованих імператорських усипальниць до вивернутих кишень усіх живих і мертвих.
Усе національне багатство величезної розвинутої країни, яка колись називалась Росією, було не тільки розграбовано і захоплено в руки невеликої зграї гангстерів, так званих «професійних революціонерів», а пізніше перехоплено іншою компанією злочинців і зникло в закордонних сховищах назавжди. Найбільша світова афера Леніна і його команди під назвою «світова пролетарська революція» на цьому завершилась.
Олександр Биков аналізує і доводить документально, як і ким конкретно була спланована і реалізована найбільша катастрофа людства — жовтневий переворот в Росії, і намагання побудувати антилюдське світове комуністичне суспільство.
Доля звела відпочиваючого у країнах Європи Володимира Леніна «сотоваріщі» ще в передвоєнний період з Олександром Парвусом (він же Ізраїль Гельфанд), який став вчителем і наставником Леніна. Крім того, цей відомий фінансовий шахрай практикував також і у винахідництві нових революційних теорій. Парвус переконав Леніна, що в Європейських країнах їхні теорії пролетарських революцій не спрацюють, а в малограмотній, п’яній Росії це зробити можна.
Перша світова війна і тяжке становище Німеччини, яка вела виснажливу боротьбу на два фронти, дала Леніну і Парвусу казкові можливості. Розроблений Парвусом план був геніально простим. Німеччина доставляє в Петроград групу міжнародних гангстерів, тобто «професійних революціонерів» на чолі з Леніним, щедро їх фінансує, а вони, використовуючи складну і тяжку обстановку в Росії, спираючись на невдоволення населення, роблять в Петрограді «революційний» переворот і захоплюють владу. Потім Росія виходить із війни, Німеччина ліквідує східний фронт і рятує своє становище.
Далі... повний грабунок Росії, виплата Німеччині боргу з колосальними процентами, підписання кабального Брестського миру. Більшовики добре розуміли, що грабувати неможливо без організації кривавого, так званого «червоного» терору, і тому з перших днів перевороту було створено ВЧК — сумнозвісну організацію, яка тримала всю цю криваву червону банду при владі довгих 74 роки.
За часи правління Леніна і Ко з Росії було вивезено тисячі тонн золота, діамантів, всякого коштовного каміння, антикваріату, інших цінностей і все це назавжди зникло в бездонних сховищах світового сіонізму.
Не забували «полум’яні революціонери» і особисто про себе. Тільки у 1920 році на персональні рахунки «вождів» у закордонні банки (швейцарські і американські) було перераховано колосальні суми награбованих грошей —
від Троцького — 11 мільйонів доларів і 90 мільйонів швейцарських франків,
від Леніна — 75 мільйонів франків,
від Зінов’єва — 80 мільйонів франків,
від Дзержинського — 80 мільйонів франків,
від Урицького — 85 мільйонів франків,
від Ганецького — 60 мільйонів франків і 10 мільйонів доларів США.
Пізніше суми вкладів цих та інших більшовицьких лідерів продовжували збільшуватись аж до смерті Леніна.
Щоб збагнути краще політичне обличчя «вождя» світового пролетаріату і світового гангстера — «великого» Леніна та його соратників, треба прочитати документи, написані ними — листи, постанови, розпорядження, поради і т.д., які за радянської влади зберігалися в суворій таємниці.
Почнемо із пояснень харківського губернського комісара Когана, який у газеті «Комуніст» за 12 квітня 1919 року писав: «Без перебільшення можна сказати, що вся «Велика соціалістична революція» була зроблена руками євреїв. Хіба змогли б темні, забиті російські селяни і робітники самі скинути з себе пута буржуазії? Ні, саме євреї вели російський народ і пролетаріат до зорі інтернаціоналізму, і не тільки вели, але й нині радянська справа перебуває у їхніх надійних руках...» «Великий» Ленін це пояснював тим, що «російські люди ліниві, безвольні і дурні. Розумний росіянин — це майже завжди єврей, або людина з єврейською кров’ю в жилах». Ленін високо цінував єврейство за його революційність і «чіпкість» в революційній боротьбі. Не випадково, що при частці єврейського населення всього 1,1 відсотка від усього населення Росії, кількість євреїв у Ленінському Раднаркомі складала 77,2 відсотка, в Наркомвоєнморі — 76,6 відсотка, в Наркоматі іноземних справ — 81,2, в Наркомфіні — 80, в Нарком’юсті — 95, в Наркомпросі — 79,2, в Наркоматі соцзабезпечення — 100, в Наркоматі праці — 87,5 відсотка. В репресивних і каральних органах ВЧК, ОДПУ, НКВС в керівному складі в перші 20 років радянської влади було близько 80 відсотків євреїв. Загалом в Ленінський період у вищих ешелонах партійних і радянських органів налічувалося 545 осіб, в тому числі 447 євреїв. Це 82 відсотки! Ось вам влада трудящих, ось вам «диктатура пролетаріату».
А ось деякі «перли» Леніна та його соратників з документів, які були заховані від народу.
1. «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми знищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалу і доказів того, що звинувачений діяв справою або словом проти Радянської влади. Перше питання, яке ви повинні йому запропонувати, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання і повинні визначити долю звинуваченого. У цьому зміст і сутність «червоного терору». Для розстрілу нам не потрібні ні докази, ні питання, ні підозри. Ми вважаємо за потрібне і розстрілюємо, ось і все!» — Ф. Дзержинський.
2. «Наше найважливіше завдання — це завдання нацькувати спочатку селян на поміщиків, а потім, і навіть не потім, а в той же самий час нацькувати робітників на селян!», — В. Ленін.
3. « Ми повинні вбивати не тільки винних. Вбивство невинних справляє на маси навіть більше враження» — М. Криленко, перший главковерх радянської Росії.
4. «Хлібна монополія, хлібна карточка, загальна трудова повинність в руках держави, в руках повновладних рад, є самим могутнім засобом обліку і контролю, і примусу до праці, сильніше законів Конвенту і гільйотини» — В. Ленін.
5. «Потрібно організувати і провести нещадну, терористичну війну і боротьбу з селянством. Визнати обов’язковими найбільш рішучі і нещадні міри перед будь-якими жертвами при виконанні цих рішень. Так, ми грабуємо награбоване» — В. Ленін.
6. «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних містах їдять людей і на дорогах валяються сотні, тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей з найбезпощаднішою енергією. Ми можемо забезпечити собі фонд в декілька мільйонів рублів (а, може, і мільярдів). Без цих грошей ніяка державна робота і господарське будівництво неможливі» — В. Ленін.
7. «На Росію мені наплювати, тому що я більшовик! Хай загине і 90 відсотків населення, щоб ті, що залишаться 10 відсотків дожили до всесвітньої революції і до соціалізму» — В. Ленін.
8. «Росія, як така, нас не цікавить. Росія — це оберемок хмизу, який ми підкинемо у вогнище світової революції» — Л. Троцький.
9. «Товариші! Комуну, чрезвичайку, продовольчі загони, комісарів-євреїв зненавидів український селянин до глибини душі. У ньому прокинувся приспалий сотні років вільних дух запорізького козацтва і гайдамаків. Це страшний дух, який кипить, бурлить, як сам грізний Дніпро на своїх порогах, і заставляє українців творити чудеса хоробрості. Тому не нав’язуйте українському народу комуни до тих пір, поки наша влада там не окріпне» — Л. Троцький.
10. «Якщо ми виграємо революцію, роздавимо Росію, то на поховальних уламках її зміцнимо владу сіонізму й станемо такою силою, перед якою весь світ стане на коліна. Ми покажемо, що таке справжня влада. Шляхом терору, кривавих лазень ми доведемо російську інтелігенцію до цілковитого отупіння, до ідіотизму, до тваринного стану. А поки що наші юнаки в шкіряних куртках — сини майстрів годинникових справ з Одеси й Орші, Гомеля й Вінниці, — о, як чудово, як натхненно вони ненавидять усе російське» — Лев Троцький.
«ПОСЛЕДНЯЯ ОБИТЕЛЬ. КРЫМ, 1920-1921 ГОДЫ»
Книга видана в 2005 році Центром українознавства Міжрегіональної Академії Управління персоналом (МАУП), 480 сторінок, наклад 1000 примірників. У книзі розглядаються маловідомі сторінки історії України і Криму періоду громадянської війни — фізичне знищення полонених Білої армії, армії УНР, бійців армії Нестора Махна, представників цивільного населення усіх верств. Подані численні унікальні архівні документи, у тому числі фотографії, що свідчать про розгул більшовицької диктатури і зневажання найважливіших законів міжнародного гуманітарного права.
Автор дослідження Абраменко Леонід Михайлович. Народився він на Донбасі. Під час війни втратив обох батьків. Виховувався в дитячих будинках. З молодих років працював на заводах. Закінчив вечірню середню школу, а потім заочно юридичний факультет Київського університету імені Т.Г. Шевченка.
Цілеспрямованість, працелюбність, серйозне ставлення до справи, чесність допомогли молодому юристу стати відомим фахівцем в Україні.
Автор завжди виступав з критикою і запереченням антилюдяної теорії більшовицької «диктатури пролетаріату» і злочинного масового терору органів ВЧК-НКВС. Особливо його зацікавив кривавий розгул чекістів в Криму на завершальному етапі громадянської війни у 1920-1921 роках. Протягом десяти років Леонід Абраменко збирав і аналізував дані про трагічні події громадянської війни та безприкладні військові злочини чекістів у Криму.
Кровопролитна, розпалена більшовиками громадянська війна, що палала в Росії вже три роки і забрала життя близько 13 мільйонів людей, йшла до завершення. Багатомільйонна Червона армія, що на 90 відсотків складалася із селян, обдурених більшовицьким гаслом «земля селянам», перемагала. На кінець 1920 року всі сили Білого руху зосередилися і закріпилися в Криму під командуванням генерал-лейтенанта Петра Миколайовича Врангеля (1878-1928). Більшовицьке командування стягувало під Крим значні сили, щоби розгромити Врангеля і оволодіти півостровом. Кримський Перекоп і переправа через Сиваш були сильно укріплені. На штурм воріт Криму були кинуті великі сили червоних, а також бригада відчайдушних вояків армії Нестора Махна, що знову примкнув до червоних.
Штурм Перекопу почався сьомого листопада 1920 року, а вже восьмого листопада червоні війська перейшли через Сиваш на Литовський півострів, а дев’ятого — взяли Турецький вал, 11-го — захопили Чонгар і укріплення біля Юшуні. Війська вийшли на оперативний простір і нестримною лавиною посунули на південь півострова.
Командуючий Південним фронтом Михайло Фрунзе 10 листопада послав генералу Врангелю радіограму з пропозицією скласти зброю і припинити спротив. При цьому була обіцяна амністія солдатам і офіцерам Білої армії. 11 листопада було оголошено звернення Реввоєнради Південного фронту до офіцерів, солдатів і матросів армії Врангеля із закликом переходити на бік Червоної армії. Ленін з притаманною йому грубістю і жорстокістю відчитав Реввоєнраду і командуючого Південним фронтом М. Фрунзе за їхні радіограми Врангелю і військам Білої армії: «Шифром по прямому дроту 12.ХІ.20 р. РВС Півдфронту. Копія Троцькому. Тільки що взнав про Ваші пропозиції Врангелю. Вкрай здивований непомірною поступливістю умов. Якщо супротивник прийме їх, то треба реально забезпечити захоплення флоту і не випускати жодного судна; якщо ж супротивник не прийме цих умов, то, по-моєму, не можна більше повторювати їх, потрібно розправитися безпощадно. Ленін». Це була не тільки догана, але й вказівка на розгортання кривавого терору в Криму. Чекістів — майстрів цієї справи туди було направлено достатньо.
Повіривши обіцянкам червоних, врангелівці масово здавалися у полон. Червона армія 13 листопада без бою зайняла Сімферополь, 15-го — Севастополь, 16-го — Керч і Феодосію, 17-го — Ялту. 14 листопада останній російський пароплав з евакуйованими військами Врангеля покинув береги Криму. Всього в Туреччину і Болгарію пішло близько 75 тисяч військових та ще близько 100 тисяч цивільних — російської аристократії, дворянства, чиновництва, одним словом, «буржуїв», яким зустріч з чекістами означала тільки одне — смерть.
На милість переможців у Криму залишилося ще майже сто тисяч військових, що або здалися в полон, або залишилися, повіривши обіцянкам червоних про амністію. Крім того, чимало люду з Росії, думало пересидіти в Криму криваві роки громадянської війни, не маючи ні можливості, ні бажання емігрувати. Отже, для наведення «порядку» в Криму роботи для чекістів вистачало.
У перші дні вторгнення в Крим сюди із Росії для «зачистки території» прибула велика група (1360 осіб) чекістів — надійних посланців Політбюро ЦК РКП(б) і Дзержинського. Тут ці червоні терористи швидко зайняли всі посади в ЧК, особливих відділах, «трійках», ревкомах, парткомах, політвідділах і за наказом Дзержинського рвійно взялися за роботу. Під час захоплення червоними частинами населених пунктів особливі відділи ВЧК скрізь розклеювали об’яви такого змісту:
«Усім, хто залишився в цій місцевості — офіцерам, чиновникам, солдатам і юнкерам білої (Врангелівської) армії у вказаний термін (24 години) з’явитися до особливого відділу… Хто не виконає цього наказу буде підданий суду польового ревтрибуналу, а в необхідних випадках до них буде застосовуватись вища міра покарання — розстріл на місці».
Як видно із знайдених в архівах безкінечних списків розстріляних людей, у тому числі і цивільного населення, «необхідні випадки» для особливих відділень ВЧК знаходились завжди.
Переважна більшість солдатів, офіцерів, чиновників і біженців на реєстрацію прийшла сама. Інших розшукували за доносами активістів і одразу арештовували, виконуючи вказівки присланих в Крим Леніним і Дзержинським диктаторів угорського єврея Бела Куна та Розалії Землячки (Залкінд), а також «полум’яних революціонерів» рангом нижче. Ніхто із зареєстрованих (заарештованих) волі не побачив. На другий-третій день почалося їхнє поголовне знищення. Спочатку розстрілювали поодинці, потім повзводно і поротно, вирватися із міцного кільця розстрільних команд не було ніякої можливості. Для такої відповідальної роботи був підібраний і спеціальний контингент червоних катів, що вже пройшли відповідну практику в різних куточках Росії під час переможної ходи радянської влади у 1917-1920-х роках. Отримавши за декілька місяців інтенсивної роботи в Криму значне «підвищення кваліфікації», ці чекісти-кати в наступні роки були незамінним керівним кадровим капіталом для численних концтаборів системи ГУЛАГ.
Автор провів серйозне дослідження діяльності в Криму більш як сімдесяти чекістів найвищого керівного рангу (переважно євреїв). Це вони підписували смертні вироки невинним людям, що повірили більшовицьким обіцянкам про амністію. Розстрілювали не тільки колишніх військових. На той світ без розбору відправляли царських чиновників, аристократів, дворян, поміщиків, охоронців, колишніх поліцейських, лікарів і медсестер, що лікували поранених врангелівців і були під захистом Червоного Хреста. Тяжко поранених виносили до ям на ношах і добивали там. Біля кожного населеного пункту, біля кожного міста яри та балки були заповнені трупами. Місцеве населення сховалось. За декілька місяців було розстріляно 96 тисяч людей непролетарського і тому ворожого походження. Автор, як професійний юрист, стверджує, що людство за всю свою історію не бачило такого масового знищення невинних людей. Отже вказівка «великого « Леніна «бути безпощадним» чекістами була повністю виконана.
Один із видних чекістів, голова Кримського реввоєнтрибуналу К. Данишевський про свою діяльність писав таке: «Військові трибунали не керуються і не повинні керуватися ніякими юридичними нормами. Це каральні органи, створені в процесі напруженої революційної боротьби, котрі виносять свої вироки, керуючись принципами політичної доцільності і правосвідомістю комуністів». Тобто точно за Леніним-Дзержинським.
Виходячи з цих же принципів політичної доцільності, більшість кримських героїв-чекістів було розстріляно в тридцяті роки за рішенням ще більш полум’яних революціонерів, які також не керувались ніякими юридичними нормами.
Внаслідок ретельного пошуку і вивчення багатьох архівних матеріалів Л. Абраменку вдалося знайти чимало списків розстріляних людей в ті часи в Криму. Всього в книзі наведено 37 списків (понад п’ять тисяч осіб), вбитих без суду і слідства громадян. У списках наводяться мінімальні біографічні дані розстріляних. Холоне в жилах кров, коли читаєш, що позбавляли життя людей від підлітків до стариків за ознаками їхнього буржуазного походження. Книга розповідає, де саме зариті люди, розстріляні за тим або іншим списком.
Микола ЛИСЕНКО,
член проводу Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих