ЧОРНА ВІХА ЗІРКИ ПОЛИН

Олександр Мельник (колишній енергетик, а нині консультант Українського освітнього центру реформ) був у Прип’яті за три дні до аварії на ЧАЕС. Він пам’ятає, як нове, показове за архітектурою та зручностями місто, де середній вік жителів становив 35 років, готувалося до травневих свят. Адміністрація ЧАЕС закупила для міста енергетиків 50 тисяч кущів троянд. Їх висадили на газонах уздовж вулиць, і це справляло неабияке враження. Коли Олександр приїхав до Прип’яті 20 травня (тобто майже через місяць після трагедії), то вже не побачив жодної троянди. Величезні бур’яни, що швидко росли під впливом радіації, поглинули кущі з квітами.
Вражає поведінка союзного і республіканського керівництва після атомного вибуху в Чорнобилі. З перших днів трагедії правдиву інформацію приховували від населення і навіть від працівників ЧАЕС. У Прип’яті після 26 квітня люди жили як завжди, на подвір’ях гралися діти, гучно справлялися весілля. Стояла чудова весняна погода, молодь бігала на віадук, розташований неподалік від міста, щоб подивитися на ЧАЕС. Вдень над станцією стелився чорний дим, а вночі світилося коло заграви. Але це не викликало тривоги, лише цікавість.
Тільки на третій день рядові працівники станції зрозуміли — сталося щось небезпечне. Однак керівництво і далі заспокоювало їх, нібито великого лиха не трапилося, звичайна пожежа. Лікарі роздавали жителям Прип’яті пігулки йодистого калію й рекомендували покласти біля порога квартири вологий килимок та зачинити всі вікна. Проте люди вже не вірили байкам, вони вирішили вивезти з міста своїх дітей. Але на залізничному і автобусному вокзалах з’явилися загони міліції, які не випускали з Прип’яті жодної людини…
Добре пам’ятає чорнобильські події і журналіст, керівник Національного прес-клубу реформ Андрій Куліш, який в липні 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії. Разом з тисячами інших патріотів він у тридцятиградусну спеку, вдягнений в спеціальний комбінезон з респіратором, розчищав територію станції від завалів, що сталися після вибуху. Саме Андрій Куліш організував для журналістів столичних та регіональних ЗМІ виїзне засідання національного прес-клубу реформ на ЧАЕС напередодні сумної круглої дати. Він запросив і свого товариша Олександра Мельника, що зробило поїздку журналістів цікавішою. До цієї групи пощастило потрапити й мені. Дуже хотілося подивитися, які зміни трапилися на станції, зокрема на об’єкті «Укриття», в зоні відчуження за 10 років після мого першого відвідування Чорнобиля. Тоді побачене справляло гнітюче враження. На жаль, не додає оптимізму й побачене нині.
Зона відчуження й далі дичавіє. Тепер вже важко розгледіти серед заростей дерев та чагарників покинуту напризволяще сільську халупу, що вперто стоїть, ніби застигла в агонії смерті, виблискуючи розбитими шибками чорних вікон. А від найближчого до ЧАЕС села Копачі взагалі залишилися тільки горбочки. Рівень радіації тут був настільки високим, що всі будівлі довелося руйнувати й закопувати.
Чорнобиль сьогодні майже мертве місто. Тут перебуває адміністрація зони відчуження, пожежна частина, проживає 115 самоселів та близько трьох тисяч вахтовиків, які працюють на ЧАЕС. Центр міста прибраний, впадає в око відремонтований Будинок культури, в якому в 1988-1989 роках відбувався суд над колишніми керівниками ЧАЕС.
А місто Прип’ять, куди ми не могли заїхати, поступово руйнується. Дерева оточили будинки, разом з чагарниками та бур’янами «здають» тротуари й проїжджу частину вулиць. Широкі сходи перед будинком культури на центральній площі розсипалися. Не чутно співу жодної пташки, навколо панує цілковита тиша. Супроводжуючий журналістів працівник інформаційної служби ЧАЕС порадив нам не заходити до будинків, аби не потрапити під обвал шматка стіни чи стелі. Фотокори, телевізійники наостанок зняли атракціон «Чортове колесо», який не встиг запрацювати після спорудження через аварію на станції. І ми залишили місто. Тепер воно придатне хіба що для зйомок фільмів-жахів.
Ясна річ, найбільше цікавить журналістів нинішній стан саркофага. На оглядовому майданчику об’єкта «Укриття» провідний спеціаліст інформаційного відділу ЧАЕС Юлія Марусич ознайомила нас з планом стабілізаційних будівельних робіт у саркофазі та проектом спорудження нової безпечної оболонки — конфайнмента.
На жаль, сьогодні фахівці станції не мають точної інформації про об’єми паливовміщуючих матеріалів, що накопичені всередині «Укриття», оскільки сам об’єкт ще до кінця не досліджений. Лише до 25 відсотків внутрішніх приміщень мають доступ, до решти 75 — доступу немає зовсім або він обмежений. Є дві основні причини цього: високий радіаційний фон, що досі зберігається, та завали зруйнованих конструкцій.
Однак рівень радіації в саркофазі контролюється. Біля поверхні паливовміщуючих матеріалів встановлені спеціальні датчики. Прилади визначають температуру, вологість, гама-випромінювання, потужність нейтронного потоку та експлуатаційної дози. Наразі максимальна температура, що зафіксована біля поверхні цих матеріалів, становить плюс 27 градусів за Цельсієм, максимальна потужність експлуатаційної дози — 3,4 тисячі рентген на годину.
Під контролем і радіаційний пил, що перебуває всередині саркофага. Утворюється цей пил в результаті руйнівних процесів, які відбуваються в паливовміщуючих матеріалах. Оскільки об’єкт «Укриття» не герметичний (він не був таким й одразу після спорудження), то існує загроза викиду пилу в повітря. Щоб запобігти цьому, працює система пилопридушення. Розпилюється спеціальний розчин, який позбавляє радіаційний пил летючості і тим самим не дає можливості залишити об’єкт.
Ще одна загроза пов’язана зі станом будівельних конструкцій саркофага. На жаль, він будувався дистанційним методом, який не забезпечив достатньої щільності прилягання конструкцій. Наступні 20 років, звісно, не додали об’єкту міцності. Нині загальна площа зазорів становить близько 100 квадратних метрів. Усередину саркофага потрапляють опади, внизу накопичується вода і поволі руйнує будівельні конструкції, бетон починає кришитися, металеві балки роз’їдає корозія. Вода негативно впливає й на стан паливовміщуючих матеріалів.
Взагалі після численних досліджень було зроблено однозначний висновок — є реальна небезпека локального обрушення саркофага. Тому нині головне завдання спеціалістів ЧАЕС — укріпити існуючі конструкції об’єкта, аби уникнути біди. Саме такі роботи тривають нині в саркофазі, адже вони — частина Міжнародної програми стабілізаційних заходів на об’єкті «Укриття».
Цей проект було розпочато 2004 року. Сьогодні понад 60 відсотків обсягу робіт завершено: укріплено конструкції, опори в підвенній зоні саркофага, триває робота з укріплення західної стіни, що трохи нахилилася. В разі її завалення може рухнути вся конструкція даху. Перед стіною вже встановлено міцний фундамент, монтується спеціальна металоконструкція, яку буде встановлено на цей фундамент. У північній зоні об’єкта закінчується підготовка до підливання бетону в щілини між конструкціями.
Найбільша небезпека полягає в тому, що всі стабілізаційні роботи здійснюються в умовах високих радіаційних полів. Скажімо, в південній частині об’єкта рівень радіації сягає 500-600 мілірентген на годину (норма 0,2 мілірентгена). Люди тут працюють, міняючи один одного щохвилини, обов’язково користуються усіма методами захисту.
За базовим графіком проекту стабілізаційні роботи мають бути завершені до грудня нинішнього року. Визначено, що після цього строк експлуатації об’єкта «Укриття» становитиме 10-15 років. Саме за такий термін треба змонтувати, встановити на місце і ввести в експлуатацію нову оболонку — безпечний конфайнмент.
Нова оболонка (у вигляді величної арки) створить безпечні умови для проведення робіт в середині саркофага. Це буде цілий завод, комплекс технологічного обладнання. Встановлені там потужні підйомні крани допоможуть здійснити демонтаж нестабільних конструкцій старого «Укриття», які потім оброблять і складуть усередині нової оболонки. Також всередині «Укриття-2» буде встановлено інтегровану систему моніторингу, яка забезпечить ядерну, радіаційну, технічну безпеку, та обладнання, яке контролюватиме стан будівельних конструкцій.
Зведення самої оболонки-саркофага розпочнеться зі спорудження фундаменту та колій в зоні будівництва. Фундамент складатиметься з бетонних опор товщиною 3-4 метри і шириною 17 метрів, які спиратимуться на глибоко посаджені бетонні балки. Перед початком будівництва забруднений верхній шар ґрунту буде знято, що зменшить ризик опромінення робітників. Елементи конструкції арки монтуватимуться заздалегідь у спеціальному цеху і доставлятимуть до монтажної зони. Довжина кожного такого елемента буде сягати 65 метрів, вага — 200 тонн. Коли арку буде зібрано повністю, її перемістять по сталевих балках на тефлонових підшипниках і встановлять над саркофагом.
Вже є концептуальний проект спорудження нової оболонки — «Укриття-2», розроблений групою зарубіжних спеціалістів за участю українських. Проведено тендер вибору підрядника на будівництво нового безпечного конфайнмента, а також здійснено оціночні процедури, але підрядник ще остаточно не визначений. Сподіваємося, що це станеться найближчим часом, адже чекати вже ніколи.
Вартість розробки та реалізації проекту нової оболонки, включаючи стабілізаційні будівельні роботи в саркофазі, становить один мільярд 91 мільйон доларів США. Фінансується програма за рахунок Міжнародного чорнобильського фонду «Укриття», засновниками якого є 28 країн плюс Європейська Комісія. Строк експлуатації нової оболонки розрахований на 100 років. На будівництві об’єкта «Укриття-2» щоденно повинні працювати 1200 чоловік (нині на стабілізаційних роботах зайнято 120 чоловік). Звичайно, набрати таку кількість персоналу завдання не з легких. Адже це мають бути фахівці до того ж з міцним здоров’ям.
Кожного дня на Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» прямує понад три тисячі його працівників. Це професіонали з великим досвідом роботи в атомній енергетиці, і кожен з них добре усвідомлює, де він (чи вона) працює. Однак ніхто не збирається міняти професію. То, може, наші, так би мовити, чорнобильські страхи дещо перебільшені? Ні, не перебільшені. На думку спеціалістів-атомників, об’єкт «Укриття» був і залишається деже небезпечним навіть через 20 років після катастрофи. Отож головне завдання нинішньої влади швидше розпочати спорудження об’єкта №1 — нового безпечного «Укриття-2». Не доведи, Господи, помилитися вдруге. 

Станіслав ЛЕВАНДОВСЬКИЙ