Зацікавившись репертуарною політикою провідних творчих колективів, які гастролюють за кордоном, я звернулася до пошукової системи мережі Інтернет. І ось побачила публікацію Ольги Феофанової (25.09.2004р.) «Виртуозы с киевским акцентом», розміщену на сайті газети «Мурманский вестник». Пан Матюхін своїми зізнаннями приголомшив мене: на доречне запитання російської журналістки: «А почему национальную музыку не привезли?», одверто відповів: «Я вам честно скажу, мы так подумали, чтобы не приняли за каких-то хохлов, — смеется, — основной упор сделали на шедевры европейской музыки и произведения Пъяццолы».І це говорила людина, яка стояла біля заснування при Спілці композиторів України, ансамблю «Київська Камерата» (тепер незмінного учасника багатьох урядових концертів та мистецьких заходів в Україні і за її межами). Очевидно, музика українських композиторів придатна лише для «загравання» з Шевченківським комітетом. А ось для Росії треба зблиснути «шедеврами европейской музики и произведениями Пъяццолы».
Принагідно скажу й таке: 2004 рік став пам’ятним для більшості українців, які, стоячи на Майдані у мороз та непогоду, виборювали право бути вільною нацією. Для В. Матюхіна цей рік запам’ятався тим, що майже в останні тижні правління Кучми разом із Н. Могилевською його нагородили званням народного артиста України. Серед митців, які, ризикуючи своєю кар’єрою, підтримували своїми виступами прибічників Помаранчевої революції, не було майбутнього лауреата Шевченківської премії В. Матюхіна.
Напевне, тому не прозвучали в майстерному виконанні «Київської Камерати» зі сцени, встановленої на тодішній «Території свободи», шедеври європейської музики, не зігріли серця багатьох українців гарячі ритми танго П’яццоли. Не здивуюсь, якщо на такі закиди диригент відреагує публічною демонстрацією посвідчень «Учасника Помаранчевої революції». І тут мені хочеться зацитувати слова голови Шевченківського комітету письменника Романа Лубківського: «Йдеться не лише про талант митця, його має вирізняти активна лінія поведінки, життєва громадянська позиція. Відстежуючи творчість потенційних лауреатів, ми, делікатно кажучи, ведемо цього автора».
Можливо, якби члени Шевченківського комітету під час збирання інформації про кандидатів, окрім добору потрібних документів та схвальних відгуків впливових у мистецьких колах осіб, не знехтували послугами Інтернет-мережі, не виникло б такого казусу. Валерій Матюхін, який, до речі, не має диригентської освіти (він випускник фортепіанного відділу Київської музичної академії) став найтитулованішим диригентом України. Отож митець має бути достойним представником українського народу, патріотом своєї батьківщини. Та чи є він таким?
м. Київ