Нова оригінальна геронтологічна концепція
Шановні читачі, за останні місяці Ви, напевно, отримували немало передвиборчої макулатури. Її вкидали в поштові скриньки, нав’язливо тикали до рук. Багато хто сумлінно переглядав всю ту агітацію і, як колись на току селяни перевіювали змолочене збіжжя, відділяв зерно від полови.
Чи ж легко повірити, що в цій ситуації хтось просто так ощасливить справжнім бестселером? Ні, звичайно. Та доля, все ж таки, робить подарунки. Отож зовсім випадково потрапила мені до рук невеличка за обсягом книжка з парадоксальним заголовком «Причина старіння: вертикальний спосіб життя». А трохи нижче ось це твердження: «Старіння та віку немає — є хвороби».
Зізнаюсь чесно, заголовок книги одразу викликав запитання: якщо вертикальний спосіб життя є причиною тілесних страждань, то невже автор запропонує повзати чи взагалі лежати, ні про що не турбуючись?
… Найдивніше те, що ця книжка вийшла друком українською мовою. Більш того, автор, Юрій Попов, присвятив її рідній матері, доньці та …українській нації. Цікавий ряд однорідних членів, чи не так?
Отож почала я знайомитись з цим твором. З перших сторінок книжка викликала довіру. «Невже неможливо якщо не зупинити, то хоч би призупинити старість і досягти довголіття? Чи все так безнадійно?.. Нічого подібного! Можливості зупинити старіння і досягти довголіття є, і кожен на собі може перевірити це, кожен сам може впевнитись в цьому. Тільки від Вас самих залежать Ваше здоров’я та довголіття». Далі пішла суто наукова викладка матеріалу. Так, на обкладинці Юрій Попов лишив про себе інформацію — доктор біологічних наук.
В книзі сміливо заперечуються авторитети. Зокрема, відомого геронтолога Олександра Богомольця. Автор зазначає, що твердження цього вченого про те, що людина може прожити до 150 років не були переконливими, оскільки не було якихось об’єктивних розрахунків чи доказів цього.
Більше того, на думку автора, ніхто і ніколи проблему довголіття навіть не думав вирішувати.
«Придумувалися казки про «живу» воду, яка надає безсмертя, розроблялися «еліксири молодості», різні рецепти для запобігання старіння, була придумана навіть ціла наука про старіння — «геронтологія», але про серйозний науковий підхід до проблеми довголіття навіть не йшлося. І справді, кожен бачить — людина живе, і помирає десь там в 70 чи в 100 років, причому робиться такою старою та немічною, що й думати не хочеться про якесь там довголіття, бо кому потрібне таке немічне або навіть у маразмі життя?» — так роздумує автор на перших сторінках книги.
Далі роздуми серйозніші. Ось, наприклад, це архіскладне запитання: чи існує старіння як запрограмований процес доведення організму до смерті?
Автор стверджує, що такого процесу в організмі людини не існує, бо тоді усі повмирали б приблизно в однаковому віці. Особисто я сприймаю цю його аргументацію так: у людей приблизно в однаковому віці настають фізіологічні зміни (як, наприклад, статеве дозрівання, клімактеричний період).
І ще аргумент: немає жодної хвороби у старих людей, наявність якої не спостерігалася б у будь-якому віці. Звідси логічним є висновок: старіння є наслідком дії хвороб, а хвороба є наслідком дії хвороботворних чинників. На думку автора, хвороба — причина, а старіння — наслідок, і вони нерозривно пов’язані одне з одним. Автор наводить приклад: при серцевій кволості навіть у людини віком 20 років спостерігається синюшність вуст, нігтів, людина поволі рухається, важко дихає, це і є старечі ознаки; або при хворобах нирок сивіє і стає тонким волосся, набрякає обличчя, на вухах і з носа починає рости волосся, шкіра робиться сухою, знижується рухливість у попереку — все це надає людині старого вигляду. Далі в книжці, як на мене, йдеться про найбільш парадоксальні речі, які зазначені в назві книги.
…Виявляється, в живій природі лише жираф створений для вертикального способу життя (він навіть спить стоячи). У такому стані шию жирафа утримують приблизно 225 кг м’язів. Та головне інше: площа поперечного перетину хребців у напрямку від голови до тулуба зростає. А от вздовж спини хребці значно менші і всі практично однакові.
Іншим доказом того, що людина не створена для тривалого вертикального стану, є специфічний спосіб кріплення її внутрішніх органів.
«В дитинстві я бачив, — згадує Юрій Попов, — як дядько Степан, місцевий колій, обробляв свинячу тушу. Мені чомусь добре запам’яталось, як після розтину черева і при видаленні внутрішніх органів можна було бачити, що вони були прикріплені десь до хребта чи в ділянці хребта. Тобто при стоячому горизонтальному стані свині всі ці органи провисають донизу, між собою вони не пов’язані, і їхня власна вага діє перпендикулярно до осі хребта і не навантажує хребет уздовж його осі».
Зовсім інакша анатомія людини. По-перше, хребці не зростають за площею поперечного розтину. По-друге, як зазначає автор, є самоочевидним, що найкращим і найдоцільнішим було б розташування хребта посередині маси тулуба, а всі інші органи повинні були б розташовуватися рівномірно концентрично навколо хребта, як навколо осі обертання. Таке розташування органів навколо хребта надало б стійкості. … А розташування внутрішніх органів тулуба тільки з одного боку хребта, в передній сфері, в свою чергу означає, що практично вздовж усієї довжини хребта на нього діють сили, які прагнуть зігнути його наперед.
З усього цього можна зробити висновок про те, що вертикальний стан не є природним для людини і людина не розрахована на довготривале перебування у такому стані.
Примітно, що впродовж всієї книги автор обминає слово «лікування». Натомість він використовує маловживане слово — «вилікування». Справді, скільки багатьом із нас доводиться лікуватися, проте дійсне вилікування — щастя небагатьох. Юрій Попов вважає, що здоров’ю хребта може зарадити лише сама людина. Справді, як у тому пролетарському гімні: «Никто не даст нам избавленья…»
То як же можна нормалізувати стан свого хребта? Відповідь автора на це: варто щоденно з усією наполегливістю виконувати фізичні вправи в горизонтальному стані. Автор зауважує, що такі вправи для хребта треба робити при будь-яких хронічних хворобах, бо вони поліпшують загальний кровообіг в організмі, внаслідок чого щезають запальні процеси, наступає відновлення тканин і це сприяє одужанню загалом.
Хто бажає собі здоров’я, той неодмінно виконуватиме розроблений комплекс вправ, які пропонує автор, і обов’язково дослухається до його поради: виконувати вправи відразу після сну та ввечері перед сном. Завдання вельми складне, якщо врахувати загальнонаціональну байдужість до власного здоров’я.
Та перед тим, як подати декілька вправ, хочеться, все ж, з’ясувати позицію автора щодо поставленої ним глобальної проблеми для нашого прямостоячого й прямоходячого людства. Читаючи книгу, я спрагло шукала відповіді на це запитання, проте автор не поспішав відкрити карти — впродовж восьми глав він оригінально трактував анатомію людини.
Я навіть подумала: заговорить зуби і не скаже найголовнішого. Проте все ж дочекалася відповіді. Вона була майже в кінці книжки.
«…для досягнення довголіття людина повинна перебувати у горизонтальному положенні і бажано у водному середовищі. Щонайменше на даний час, при існуючому способі життя людини це є практично неможливим, бо все сучасне життя людини (окрім як під час сну) пов’язане з вертикальним положенням. Наведені фізичні вправи є поки що єдиним способом компенсації набутих вад хребта. Їх виконання кожного дня дає можливість компенсувати якщо не всі, то хоч би велику частку негараздів у хребті, які набуваються впродовж кожного дня».
Автор додає: достатнє та енергійне виконання наведених нижче вправ робить гарною статуру, знімає жирові накопичення, а тому немає ніякої потреби займатися шейпінгом, аеробікою чи відвідувати фітнес-центри. Досить робити ці вправи вдома на підлозі і в будь-який час (я роблю ці вправи іноді й серед ночі під час довгого сидіння в «Інтернеті»).
Що ж, свого часу ми подавали опис вправ прославленого спеціаліста з питань хребта Норбекова. Можливо, були ентузіасти, які виконували їх. Саме ці люди можуть порівняти ефективність різних методик. Отож сьогодні подаємо декілька вправ, розроблених талановитим українцем.
Вправа 1. Діє на весь хребет і на весь організм. Початкове положення: лягти обличчям донизу, ноги витягнути, руки горизонтально витягнуті перед собою, пальці однієї руки обхоплють великий палець другої, голова піднята, але так, щоб плечі дуже не піднімались (рис. 11). Зосередьте всю увагу на хребті; подумки «пройдіться» внутрішнім зором уздовж усього хребта. Напружте всі м’язи рук, ніг, грудей, спини і витягніться в «струну» так, щоб відчути напруженість тіла. Плавно, але енергійно всім тілом поверніться (перекотіться) на одне плече, потім на друге, і так декілька разів (рис. 12, 13). На появу можливого хрусту в суглобах уваги не звертайте. Не забувайте дихати, дихання не затримуйте.
Вправа 2. Діє на весь хребет і на весь організм. Початкове положення: лягти на спину горілиць, ноги витягнуті, руки витягнути горизонтально вздовж тіла за голову, великий палець однієї руки обхопити пальцями другої руки, голова розташована горизонтально і повернута трохи назад (рис.14). Потім напружити всі м’язи рук, ніг, спини, грудей і витягнутись «в струну» (можна не пальцями ніг, а п’ятами вперед) так, щоб відчути всю напруженість тіла, зосередити всю увагу на хребті і плавно, але енергійно повернутись всім тілом (перекотитись) на одне плече, а потім на друге і т.д. (як і в попередній вправі). При цьому повертати голову в бік повороту «до упору» (рис. 15, 16). На появу можливого «хрусту» в суглобах увагу не звертати. Не забувати дихати, дихання не затримувати!
Чи ж легко повірити, що в цій ситуації хтось просто так ощасливить справжнім бестселером? Ні, звичайно. Та доля, все ж таки, робить подарунки. Отож зовсім випадково потрапила мені до рук невеличка за обсягом книжка з парадоксальним заголовком «Причина старіння: вертикальний спосіб життя». А трохи нижче ось це твердження: «Старіння та віку немає — є хвороби».
Зізнаюсь чесно, заголовок книги одразу викликав запитання: якщо вертикальний спосіб життя є причиною тілесних страждань, то невже автор запропонує повзати чи взагалі лежати, ні про що не турбуючись?
… Найдивніше те, що ця книжка вийшла друком українською мовою. Більш того, автор, Юрій Попов, присвятив її рідній матері, доньці та …українській нації. Цікавий ряд однорідних членів, чи не так?
Отож почала я знайомитись з цим твором. З перших сторінок книжка викликала довіру. «Невже неможливо якщо не зупинити, то хоч би призупинити старість і досягти довголіття? Чи все так безнадійно?.. Нічого подібного! Можливості зупинити старіння і досягти довголіття є, і кожен на собі може перевірити це, кожен сам може впевнитись в цьому. Тільки від Вас самих залежать Ваше здоров’я та довголіття». Далі пішла суто наукова викладка матеріалу. Так, на обкладинці Юрій Попов лишив про себе інформацію — доктор біологічних наук.
В книзі сміливо заперечуються авторитети. Зокрема, відомого геронтолога Олександра Богомольця. Автор зазначає, що твердження цього вченого про те, що людина може прожити до 150 років не були переконливими, оскільки не було якихось об’єктивних розрахунків чи доказів цього.
Більше того, на думку автора, ніхто і ніколи проблему довголіття навіть не думав вирішувати.
«Придумувалися казки про «живу» воду, яка надає безсмертя, розроблялися «еліксири молодості», різні рецепти для запобігання старіння, була придумана навіть ціла наука про старіння — «геронтологія», але про серйозний науковий підхід до проблеми довголіття навіть не йшлося. І справді, кожен бачить — людина живе, і помирає десь там в 70 чи в 100 років, причому робиться такою старою та немічною, що й думати не хочеться про якесь там довголіття, бо кому потрібне таке немічне або навіть у маразмі життя?» — так роздумує автор на перших сторінках книги.
Далі роздуми серйозніші. Ось, наприклад, це архіскладне запитання: чи існує старіння як запрограмований процес доведення організму до смерті?
Автор стверджує, що такого процесу в організмі людини не існує, бо тоді усі повмирали б приблизно в однаковому віці. Особисто я сприймаю цю його аргументацію так: у людей приблизно в однаковому віці настають фізіологічні зміни (як, наприклад, статеве дозрівання, клімактеричний період).
І ще аргумент: немає жодної хвороби у старих людей, наявність якої не спостерігалася б у будь-якому віці. Звідси логічним є висновок: старіння є наслідком дії хвороб, а хвороба є наслідком дії хвороботворних чинників. На думку автора, хвороба — причина, а старіння — наслідок, і вони нерозривно пов’язані одне з одним. Автор наводить приклад: при серцевій кволості навіть у людини віком 20 років спостерігається синюшність вуст, нігтів, людина поволі рухається, важко дихає, це і є старечі ознаки; або при хворобах нирок сивіє і стає тонким волосся, набрякає обличчя, на вухах і з носа починає рости волосся, шкіра робиться сухою, знижується рухливість у попереку — все це надає людині старого вигляду. Далі в книжці, як на мене, йдеться про найбільш парадоксальні речі, які зазначені в назві книги.
…Виявляється, в живій природі лише жираф створений для вертикального способу життя (він навіть спить стоячи). У такому стані шию жирафа утримують приблизно 225 кг м’язів. Та головне інше: площа поперечного перетину хребців у напрямку від голови до тулуба зростає. А от вздовж спини хребці значно менші і всі практично однакові.
Іншим доказом того, що людина не створена для тривалого вертикального стану, є специфічний спосіб кріплення її внутрішніх органів.
«В дитинстві я бачив, — згадує Юрій Попов, — як дядько Степан, місцевий колій, обробляв свинячу тушу. Мені чомусь добре запам’яталось, як після розтину черева і при видаленні внутрішніх органів можна було бачити, що вони були прикріплені десь до хребта чи в ділянці хребта. Тобто при стоячому горизонтальному стані свині всі ці органи провисають донизу, між собою вони не пов’язані, і їхня власна вага діє перпендикулярно до осі хребта і не навантажує хребет уздовж його осі».
Зовсім інакша анатомія людини. По-перше, хребці не зростають за площею поперечного розтину. По-друге, як зазначає автор, є самоочевидним, що найкращим і найдоцільнішим було б розташування хребта посередині маси тулуба, а всі інші органи повинні були б розташовуватися рівномірно концентрично навколо хребта, як навколо осі обертання. Таке розташування органів навколо хребта надало б стійкості. … А розташування внутрішніх органів тулуба тільки з одного боку хребта, в передній сфері, в свою чергу означає, що практично вздовж усієї довжини хребта на нього діють сили, які прагнуть зігнути його наперед.
З усього цього можна зробити висновок про те, що вертикальний стан не є природним для людини і людина не розрахована на довготривале перебування у такому стані.
Примітно, що впродовж всієї книги автор обминає слово «лікування». Натомість він використовує маловживане слово — «вилікування». Справді, скільки багатьом із нас доводиться лікуватися, проте дійсне вилікування — щастя небагатьох. Юрій Попов вважає, що здоров’ю хребта може зарадити лише сама людина. Справді, як у тому пролетарському гімні: «Никто не даст нам избавленья…»
То як же можна нормалізувати стан свого хребта? Відповідь автора на це: варто щоденно з усією наполегливістю виконувати фізичні вправи в горизонтальному стані. Автор зауважує, що такі вправи для хребта треба робити при будь-яких хронічних хворобах, бо вони поліпшують загальний кровообіг в організмі, внаслідок чого щезають запальні процеси, наступає відновлення тканин і це сприяє одужанню загалом.
Хто бажає собі здоров’я, той неодмінно виконуватиме розроблений комплекс вправ, які пропонує автор, і обов’язково дослухається до його поради: виконувати вправи відразу після сну та ввечері перед сном. Завдання вельми складне, якщо врахувати загальнонаціональну байдужість до власного здоров’я.
Та перед тим, як подати декілька вправ, хочеться, все ж, з’ясувати позицію автора щодо поставленої ним глобальної проблеми для нашого прямостоячого й прямоходячого людства. Читаючи книгу, я спрагло шукала відповіді на це запитання, проте автор не поспішав відкрити карти — впродовж восьми глав він оригінально трактував анатомію людини.
Я навіть подумала: заговорить зуби і не скаже найголовнішого. Проте все ж дочекалася відповіді. Вона була майже в кінці книжки.
«…для досягнення довголіття людина повинна перебувати у горизонтальному положенні і бажано у водному середовищі. Щонайменше на даний час, при існуючому способі життя людини це є практично неможливим, бо все сучасне життя людини (окрім як під час сну) пов’язане з вертикальним положенням. Наведені фізичні вправи є поки що єдиним способом компенсації набутих вад хребта. Їх виконання кожного дня дає можливість компенсувати якщо не всі, то хоч би велику частку негараздів у хребті, які набуваються впродовж кожного дня».
Автор додає: достатнє та енергійне виконання наведених нижче вправ робить гарною статуру, знімає жирові накопичення, а тому немає ніякої потреби займатися шейпінгом, аеробікою чи відвідувати фітнес-центри. Досить робити ці вправи вдома на підлозі і в будь-який час (я роблю ці вправи іноді й серед ночі під час довгого сидіння в «Інтернеті»).
Що ж, свого часу ми подавали опис вправ прославленого спеціаліста з питань хребта Норбекова. Можливо, були ентузіасти, які виконували їх. Саме ці люди можуть порівняти ефективність різних методик. Отож сьогодні подаємо декілька вправ, розроблених талановитим українцем.
Вправа 1. Діє на весь хребет і на весь організм. Початкове положення: лягти обличчям донизу, ноги витягнути, руки горизонтально витягнуті перед собою, пальці однієї руки обхоплють великий палець другої, голова піднята, але так, щоб плечі дуже не піднімались (рис. 11). Зосередьте всю увагу на хребті; подумки «пройдіться» внутрішнім зором уздовж усього хребта. Напружте всі м’язи рук, ніг, грудей, спини і витягніться в «струну» так, щоб відчути напруженість тіла. Плавно, але енергійно всім тілом поверніться (перекотіться) на одне плече, потім на друге, і так декілька разів (рис. 12, 13). На появу можливого хрусту в суглобах уваги не звертайте. Не забувайте дихати, дихання не затримуйте.
Вправа 2. Діє на весь хребет і на весь організм. Початкове положення: лягти на спину горілиць, ноги витягнуті, руки витягнути горизонтально вздовж тіла за голову, великий палець однієї руки обхопити пальцями другої руки, голова розташована горизонтально і повернута трохи назад (рис.14). Потім напружити всі м’язи рук, ніг, спини, грудей і витягнутись «в струну» (можна не пальцями ніг, а п’ятами вперед) так, щоб відчути всю напруженість тіла, зосередити всю увагу на хребті і плавно, але енергійно повернутись всім тілом (перекотитись) на одне плече, а потім на друге і т.д. (як і в попередній вправі). При цьому повертати голову в бік повороту «до упору» (рис. 15, 16). На появу можливого «хрусту» в суглобах увагу не звертати. Не забувати дихати, дихання не затримувати!