Минув рік, і те будівництво, з добре відомих причин, уже дратувало всю футбольну громадськість України. Гадаю, що вже сьогодні ми втратили через той майбутній торговельно-розважальний комплекс будь-яку можливість прийняти в себе Євро-2012, а не тільки його фінальної гри, як декому з оптимістів здається. Бо в УЄФА ж добре розуміють, що в країні з таким ставленням до її кращої футбольної арени апріорі не можна проводити першість Європи.
Не можна на цій арені й грати міжнародні матчі, про що нас завчасно повідомили передбачливі європейці. Гадаю, що й фінальні ігри на Кубок України та ігри «Динамо» з «Шахтарем» також уже не для нашого красеня «Олімпійського». А якщо так, то можна не сумніватися в тому, що вже не за горами таке зрозуміле та довгоочікуване для вельми зацікавлених кіл рішення Київради «Про недоцільність розташування в центрі міста спорткомплексу «Олімпійський», як, скажімо, нерентабельного та такого, що заважає транспортній розв’язці в центрі столиці.
Ті, хто давав дозвіл на те будівництво біля стадіону, добре розуміли, що воно не відповідає нормам безпеки. Але Олександр Омельченко і К°, незважаючи на це,такий дозвіл все ж таки дали. І щось не чути їхніх голосів та чітких заяв у цьому скандалі. Відгадайте з трьох разів — чому, шановний читачу?
А щоб легше було думати, нагадаю про наміри незмінного київського мера звести пам’ятник жертвам Голодомору десь під одним із київських мостів. Що й казати, мертві співвітчизники не можуть так аргументовано переконувати, як живі, не говорячи вже про «занадто живих» з «Еліти-Центру». Вже тільки після цього Омельченко перестав існувати для мене як українець. Певен, що на таке святотатство на його місці не пішов би навіть Григорій Суркіс, заочні стосунки з яким у мене, м’яко кажучи, не складаються.
А от чого я вже сам не можу зрозуміти, так це повну відсутність резонансних журналістських розслідувань моїх київських колег з приводу скандалу навколо «Олімпійського». Навіть із числа тих, кому спортивні редакції під орудою комерційних кіл, близьких до Григорія Михайловича, платять ну майже європейську зарплатню.
Сам він, здається, добре розуміє, хто стоїть за тим ганебним будівництвом, і тому звертається за допомогою як президент ФФУ напряму до Президента України.
Мовчання ж Віктора Ющенка занадто вже довге, щоби сподіватись на те, що будівництво буде припинене. Чим те мовчання викликане, можна тільки здогадуватися. Або до Віктора Андрійовича доходить з цього приводу викривлена інформація, або навіть страшно уявити...
Так чи інакше, але уявити мовчання на його місці будь-кого з його європейських колег, погодьтеся, неможливо.
У цій ситуації, гадаю, у багатьох з нас виникає два резонних запитання до Григорія Суркіса: «А де ж Ви були, шановний, коли будівництво біля «Олімпійського» тільки ще розгорталося? І чому ще тоді Ви не вирішили це питання на користь українського футболу зі своїм добрим приятелем Леонідом Кучмою?».
Якби подібне неподобство трапилося, скажімо, десь у Римі, Мадриді чи Тбілісі, то цього було б достатньо, щоб у тих містах відбулися дострокові вибори мерів. А саме злочинне будівництво було б розібране на цеглинки до фундамента місцевими вболівальниками.
В Україні, на жаль, не той рівень громадянського суспільства та відсоток палких футбольних вболівальників. Тому футбольний Майдан, про який розмірковує сьогодні президент ФФУ, можливий лише за умови його організації «згори» біля будинку Київради. І якщо навіть припустити, що Київрада дасть дозвіл на пікетування, нічого путнього з цього не вийде. Хіба що Олександр Олександрович втратить кілька десятків тисяч голосів киян на наступних виборах. Враховуючи його рейтинг та київські електоральні масштаби, це не завадить йому в черговий раз стати столичним мером.
А коли так, то величний пам’ятник Тотальній Корупції в Україні біля спорткомплексу «Олімпійський» буде все ж таки добудовано. І кращого місця і часу для цього національного сорому, погодьтеся, не знайти.
Не можна на цій арені й грати міжнародні матчі, про що нас завчасно повідомили передбачливі європейці. Гадаю, що й фінальні ігри на Кубок України та ігри «Динамо» з «Шахтарем» також уже не для нашого красеня «Олімпійського». А якщо так, то можна не сумніватися в тому, що вже не за горами таке зрозуміле та довгоочікуване для вельми зацікавлених кіл рішення Київради «Про недоцільність розташування в центрі міста спорткомплексу «Олімпійський», як, скажімо, нерентабельного та такого, що заважає транспортній розв’язці в центрі столиці.
Ті, хто давав дозвіл на те будівництво біля стадіону, добре розуміли, що воно не відповідає нормам безпеки. Але Олександр Омельченко і К°, незважаючи на це,такий дозвіл все ж таки дали. І щось не чути їхніх голосів та чітких заяв у цьому скандалі. Відгадайте з трьох разів — чому, шановний читачу?
А щоб легше було думати, нагадаю про наміри незмінного київського мера звести пам’ятник жертвам Голодомору десь під одним із київських мостів. Що й казати, мертві співвітчизники не можуть так аргументовано переконувати, як живі, не говорячи вже про «занадто живих» з «Еліти-Центру». Вже тільки після цього Омельченко перестав існувати для мене як українець. Певен, що на таке святотатство на його місці не пішов би навіть Григорій Суркіс, заочні стосунки з яким у мене, м’яко кажучи, не складаються.
А от чого я вже сам не можу зрозуміти, так це повну відсутність резонансних журналістських розслідувань моїх київських колег з приводу скандалу навколо «Олімпійського». Навіть із числа тих, кому спортивні редакції під орудою комерційних кіл, близьких до Григорія Михайловича, платять ну майже європейську зарплатню.
Сам він, здається, добре розуміє, хто стоїть за тим ганебним будівництвом, і тому звертається за допомогою як президент ФФУ напряму до Президента України.
Мовчання ж Віктора Ющенка занадто вже довге, щоби сподіватись на те, що будівництво буде припинене. Чим те мовчання викликане, можна тільки здогадуватися. Або до Віктора Андрійовича доходить з цього приводу викривлена інформація, або навіть страшно уявити...
Так чи інакше, але уявити мовчання на його місці будь-кого з його європейських колег, погодьтеся, неможливо.
У цій ситуації, гадаю, у багатьох з нас виникає два резонних запитання до Григорія Суркіса: «А де ж Ви були, шановний, коли будівництво біля «Олімпійського» тільки ще розгорталося? І чому ще тоді Ви не вирішили це питання на користь українського футболу зі своїм добрим приятелем Леонідом Кучмою?».
Якби подібне неподобство трапилося, скажімо, десь у Римі, Мадриді чи Тбілісі, то цього було б достатньо, щоб у тих містах відбулися дострокові вибори мерів. А саме злочинне будівництво було б розібране на цеглинки до фундамента місцевими вболівальниками.
В Україні, на жаль, не той рівень громадянського суспільства та відсоток палких футбольних вболівальників. Тому футбольний Майдан, про який розмірковує сьогодні президент ФФУ, можливий лише за умови його організації «згори» біля будинку Київради. І якщо навіть припустити, що Київрада дасть дозвіл на пікетування, нічого путнього з цього не вийде. Хіба що Олександр Олександрович втратить кілька десятків тисяч голосів киян на наступних виборах. Враховуючи його рейтинг та київські електоральні масштаби, це не завадить йому в черговий раз стати столичним мером.
А коли так, то величний пам’ятник Тотальній Корупції в Україні біля спорткомплексу «Олімпійський» буде все ж таки добудовано. І кращого місця і часу для цього національного сорому, погодьтеся, не знайти.
м. Луганськ