Єдині «надьожні рукі» на той момент звисали у колишнього губернатора Пацанського краю більшовика Віктора Федоровича Ульянова. Большевиком його звали тому, що свою політичну кар’єру він починав «на большой дароге», матеріалізуючи марксистський лозунг «грабь награбленное!», за що два рази відсидів за політичними мотивами. Щоб продемонструвати Леоніду Другому свою абсолютну відданість, він взяв собі нове «погоняло» — Льонін.
На тендер Віктор Федорович прийшов, тримаючи в руках дві валізи, набиті баблом, золотими коронками, які губернатори, міністри і банкіри випльовували після енергійних жестів Льоніна під час диспутів. Народ, який в тих краях хоч і був лякливий, але, побачивши ці коронки, задумався, і, провівши деяку диференціацію між чужими вибитими і своїми цілими (поки що) зубами, продемонстрував небачену раніше сміливість та здатність до плідної розумової співпраці. Всі, хто цінував свої зуби і не належав до большевистського пацанства, вирішили перекупити трон. Зібрали бабла десь зо дві валізи і великий целофановий кульок за п’ятдесят копійок і також прийшли на тендер. Головним від громади призначили Віктора Андрійовича Керенського — знавця фінансів. Передали йому бабло і учнівський зошит, де було записано, хто скільки давав, в якій валюті і якого подаруночка бажав би побачити під ялиночкою від Миколая на Новий рік. Найдовший список до Миколая був у Діда Мороза…
Тендер відбувався досить типово для тих країв: пацани спробували, за звичкою, бешкетувати зі зброєю та дурити тендерний комітет під час оцінки свого товару. Але Віктор Андрійович, озброївшись рахівничкою і хімічним олівцем, довів, що деякі речі були оцінені за цінами внутрішнього споживчого ринку, а не за світовими, що суперечить тендерним правилам.
Загалом тендер проходив весело: з піснями, танцями, прапорцями і стрічками. Штаб Керенського періодично організовував концерти, які користувалися великою популярністю. Іноді на сцені виступав сам Керенський. Особливо гарно йому давалися проповіді із закликом до бандитів: «Покайтеся, і вам воздастся!» Але найбільшої популярності серед глядачів набули жарти Віктора Андрійовича на зразок «Бандити сидітимуть у тюрмах!»
І ось, нарешті, підбили баланс, який продемонстрував перемогу Керенського і його любих друзів. Проте тендерний комітет через абсолютно незрозумілу причину порадив Леоніду Другому віддати трон Льоніну. Керенський був щиро здивований таким рішенням і став демонструвати тендерному комітетові якісь папірці зі своїми рахунками. Комітет глузливо пропонував йому ті папірці використати в одному місці. Ситуація склалась патова. І тоді з-за спини Керенського енергійно вийшла маленька пані есерка революційного вигляду в горностаєвій шкірянці і почала енергійно віддавати команди: «Струнко! По-батальйонно! Банковій — 15 хвилин на роздуми! До штурму готуйсь! Канцелярчука — живим!»
Банкова почала чухатись. У представників тендерного комітету зникла глузлива посмішка..
Так чи інакше, але відречення Леоніда від престолу відбулося і ввійшло в історію під назвою «Февральська революція». Керенський під розписку (здав — прийняв) отримав трон, після чого, як ортодоксальний адепт політики Раджива Ганді та свідогляду пізнього Толстого, оголосив, що він тепер не монарх, а гетьман, що він такий, як і всі, що люди, то є браття на землі, мусять любити і прощати один одному. Також додав, що скривджені мусять терпіти, бо у цьому, напевне, є перст Божий, і він, як людина надзвичайно віруюча, глибоко в цьому переконаний. При цьому Керенський розмашисто хрестився і бив поклони на всі боки, найчастіше — на Близький Схід…
Льонін, який після програного тендеру сидів тихенько у своєму Пацанську в позі лотоса, послухавши ці проповіді зрозумів, що Керенський — справді не монарх… І тоді він телеграфує Ринату Парвусу (в миру Казантип, себто тип з Казані), який сидів ще тихіше чи то в Женеві, чи то в шалаші у Разливі, що, мовляв, боятися нема чого та й нема кого…
Організовує хресний хід до Керенського і пропонує підписати відпущення гріхів всім «політічєскім» пацанам. «Але ж вони, теє… вбивали та катували» — соромливо зауважив Керенський. «Так, вбивали, але винятково з політичних мотивів», — відповів Льонін і розповів, як прецедент, про справу панянки Засулич, яка всадила в генерала Трепова шість набоїв, але була виправдана, бо — «політіческа». Розчулений Керенський вигукнув блаженним голосом: «Господи, вони прозріли і розкаялись!» І тричі по-християнськи розцілував Льоніна, після чого поспішив до своїх любих друзів розповісти благу вість про масове прозріння пацанів…
Отримавши індульгенцію, пацани остаточно переконалися, що гетьман — лох і іншого такого моменту для пацанського перевороту може й не бути. Пацанський край вже був, практично, в їхній власності, і вони відкрито заявляли, що це — автономна незалежна держава імені Парвуса. В Пацанську з ними ніхто чомусь не сперечався…
Пацанськ, як відомо, шматок ласий, але ось пошманати б усю державу по-крупному, по-большевицькі!.. І Льонін з Парвусом почали енергійно готуватись до захоплення влади. Керенському іноді натякали, що Льонін поводиться не по-християнськи, на що він відповідав щось на кшталт: «Якщо вони дійсно зроблять це з державою, то їм потім буде соромно за це збочення!..»
До громади стало поступово доходити, що на Керенського надії мало і «збочення» не уникнути. Тому найрозумніші стали про всяк випадок, бити намаз у бік Пацанська та енергійно тиснути руки пацанів під столом…
Не можна сказати, що Віктор Андрійович Керенський зовсім нічого не зробив для захисту держави і громадян від загрози пацанського большевизму. Так, він, на прохання любих друзів вивів з числа наближених енергійну есерку. Та похмуро промовила: «Ну-ну…» і віддала команду майданній армії «Кругом!» Половина чітко виконала команду і строєм пішла за нею. Це дуже здивувало пана Керенського…
Він доручив Казначею Безсмертному зібрати ополчення. Чому саме йому, цього ніхто не зміг зрозуміти. Можливо, тому, що Майдан саме йому єдиному скандував «Ганьба!»
А що ж пані енергійна революціонерка? Пацанських большевиків вона ненавиділа, а Льоніна навіть пацаном не ввважала… Відчуваючи, що пробитися до Керенського через оточення любих друзів шансів мало, вона, недовго подумавши, принесла свою дитячу копилку, в яку кидала колись копійки, що залишалися після шкільних сніданків, зважила її на руці і, без вагань, гепнула керамічною свинею об підлогу.
Грошей пані Каплан вистачило тільки на маленький браунінг…
На тендер Віктор Федорович прийшов, тримаючи в руках дві валізи, набиті баблом, золотими коронками, які губернатори, міністри і банкіри випльовували після енергійних жестів Льоніна під час диспутів. Народ, який в тих краях хоч і був лякливий, але, побачивши ці коронки, задумався, і, провівши деяку диференціацію між чужими вибитими і своїми цілими (поки що) зубами, продемонстрував небачену раніше сміливість та здатність до плідної розумової співпраці. Всі, хто цінував свої зуби і не належав до большевистського пацанства, вирішили перекупити трон. Зібрали бабла десь зо дві валізи і великий целофановий кульок за п’ятдесят копійок і також прийшли на тендер. Головним від громади призначили Віктора Андрійовича Керенського — знавця фінансів. Передали йому бабло і учнівський зошит, де було записано, хто скільки давав, в якій валюті і якого подаруночка бажав би побачити під ялиночкою від Миколая на Новий рік. Найдовший список до Миколая був у Діда Мороза…
Тендер відбувався досить типово для тих країв: пацани спробували, за звичкою, бешкетувати зі зброєю та дурити тендерний комітет під час оцінки свого товару. Але Віктор Андрійович, озброївшись рахівничкою і хімічним олівцем, довів, що деякі речі були оцінені за цінами внутрішнього споживчого ринку, а не за світовими, що суперечить тендерним правилам.
Загалом тендер проходив весело: з піснями, танцями, прапорцями і стрічками. Штаб Керенського періодично організовував концерти, які користувалися великою популярністю. Іноді на сцені виступав сам Керенський. Особливо гарно йому давалися проповіді із закликом до бандитів: «Покайтеся, і вам воздастся!» Але найбільшої популярності серед глядачів набули жарти Віктора Андрійовича на зразок «Бандити сидітимуть у тюрмах!»
І ось, нарешті, підбили баланс, який продемонстрував перемогу Керенського і його любих друзів. Проте тендерний комітет через абсолютно незрозумілу причину порадив Леоніду Другому віддати трон Льоніну. Керенський був щиро здивований таким рішенням і став демонструвати тендерному комітетові якісь папірці зі своїми рахунками. Комітет глузливо пропонував йому ті папірці використати в одному місці. Ситуація склалась патова. І тоді з-за спини Керенського енергійно вийшла маленька пані есерка революційного вигляду в горностаєвій шкірянці і почала енергійно віддавати команди: «Струнко! По-батальйонно! Банковій — 15 хвилин на роздуми! До штурму готуйсь! Канцелярчука — живим!»
Банкова почала чухатись. У представників тендерного комітету зникла глузлива посмішка..
Так чи інакше, але відречення Леоніда від престолу відбулося і ввійшло в історію під назвою «Февральська революція». Керенський під розписку (здав — прийняв) отримав трон, після чого, як ортодоксальний адепт політики Раджива Ганді та свідогляду пізнього Толстого, оголосив, що він тепер не монарх, а гетьман, що він такий, як і всі, що люди, то є браття на землі, мусять любити і прощати один одному. Також додав, що скривджені мусять терпіти, бо у цьому, напевне, є перст Божий, і він, як людина надзвичайно віруюча, глибоко в цьому переконаний. При цьому Керенський розмашисто хрестився і бив поклони на всі боки, найчастіше — на Близький Схід…
Льонін, який після програного тендеру сидів тихенько у своєму Пацанську в позі лотоса, послухавши ці проповіді зрозумів, що Керенський — справді не монарх… І тоді він телеграфує Ринату Парвусу (в миру Казантип, себто тип з Казані), який сидів ще тихіше чи то в Женеві, чи то в шалаші у Разливі, що, мовляв, боятися нема чого та й нема кого…
Організовує хресний хід до Керенського і пропонує підписати відпущення гріхів всім «політічєскім» пацанам. «Але ж вони, теє… вбивали та катували» — соромливо зауважив Керенський. «Так, вбивали, але винятково з політичних мотивів», — відповів Льонін і розповів, як прецедент, про справу панянки Засулич, яка всадила в генерала Трепова шість набоїв, але була виправдана, бо — «політіческа». Розчулений Керенський вигукнув блаженним голосом: «Господи, вони прозріли і розкаялись!» І тричі по-християнськи розцілував Льоніна, після чого поспішив до своїх любих друзів розповісти благу вість про масове прозріння пацанів…
Отримавши індульгенцію, пацани остаточно переконалися, що гетьман — лох і іншого такого моменту для пацанського перевороту може й не бути. Пацанський край вже був, практично, в їхній власності, і вони відкрито заявляли, що це — автономна незалежна держава імені Парвуса. В Пацанську з ними ніхто чомусь не сперечався…
Пацанськ, як відомо, шматок ласий, але ось пошманати б усю державу по-крупному, по-большевицькі!.. І Льонін з Парвусом почали енергійно готуватись до захоплення влади. Керенському іноді натякали, що Льонін поводиться не по-християнськи, на що він відповідав щось на кшталт: «Якщо вони дійсно зроблять це з державою, то їм потім буде соромно за це збочення!..»
До громади стало поступово доходити, що на Керенського надії мало і «збочення» не уникнути. Тому найрозумніші стали про всяк випадок, бити намаз у бік Пацанська та енергійно тиснути руки пацанів під столом…
Не можна сказати, що Віктор Андрійович Керенський зовсім нічого не зробив для захисту держави і громадян від загрози пацанського большевизму. Так, він, на прохання любих друзів вивів з числа наближених енергійну есерку. Та похмуро промовила: «Ну-ну…» і віддала команду майданній армії «Кругом!» Половина чітко виконала команду і строєм пішла за нею. Це дуже здивувало пана Керенського…
Він доручив Казначею Безсмертному зібрати ополчення. Чому саме йому, цього ніхто не зміг зрозуміти. Можливо, тому, що Майдан саме йому єдиному скандував «Ганьба!»
А що ж пані енергійна революціонерка? Пацанських большевиків вона ненавиділа, а Льоніна навіть пацаном не ввважала… Відчуваючи, що пробитися до Керенського через оточення любих друзів шансів мало, вона, недовго подумавши, принесла свою дитячу копилку, в яку кидала колись копійки, що залишалися після шкільних сніданків, зважила її на руці і, без вагань, гепнула керамічною свинею об підлогу.
Грошей пані Каплан вистачило тільки на маленький браунінг…
P.S. «Вивчаючи за документами і матеріалами його (Керенського) характер, бачиш, що йому по-суті, нічого не вдалось зробити з того, що він задумав… Він хотів врятувати Миколу Другого і не врятував, хоча багато старань доклав… Хотів зміцнити армію, але не міг цього зробити. Тільки розвалив її. Хотів особисто спрямувати війська проти більшовиків, але не зібрав навіть одного полку, хоча й був верховним головнокомандуючим… Незважаючи на свою високу посаду, він всього-на-всього плентався у хвості подій. І це було саме так». - М.Зощенко