За якою ціною продаватиметься сільгоспродукція? Особливо вразливі фермери, для більшості з яких нерентабельність виробництва навіть протягом одного року може призвести до банкрутства. Отож і змушені вони шукати альтернативу в енергозабезпеченні своїх господарств.
В Європі ще на початку 90-х років минулого століття зрозуміли, що виробляти пальне з рослинної сировини (біодизель) значно дешевше, ніж купувати готові нафтопродукти. А сьогодні, скажімо, в Німеччині деякі заправні станції вже часто відчувають нестачу в біодизельному пальному. По всій Європі традиційний бензин та дизпаливо поступаються місцем пальному біологічного походження.
Багато автомобілістів купують нові машини, віддаючи перевагу здатним працювати на біодизелі. Компанії, що займаються вантажними і пасажирськими перевезеннями, також поспішають віддати перевагу біопальному. Це скорочує їхні витрати. Нині літр біодизельного пального майже на 20 євроцентів дешевший за літр звичайного бензину або дизпалива, тому що торгівельні спекуляції і швидке зростання споживання призвели до надмірного подорожчання нафти.
Оскільки біодизель добре змішується з традиційним дизпаливом, а його п’ятивідсоткова добавка не потребує зміни двигунів, великі нафтові компанії світу почали активно використовувати біодобавки. Тому виробництво біодизелю зростатиме й далі.
В Україні, на жаль, ще немає традиції використання біодизелю. Ми робимо лише перші кроки в цьому напрямку. Кабінет Міністрів України нарешті 12 грудня 2006 року ухвалив постанову №1474, яка затвердила програму розвитку виробництва дизельного біопалива. До програми, розрахованої до 2010 року (з подальшим продовженням), входить відповідне наукове забезпечення, створення сировинної та виробничої бази. На це виділено 70 мільйонів гривень бюджетних коштів. Для порівняння: на розвиток атомної енергетики потрібні десятки мільярдів гривень. Основною рослиною для виробництва біопалива затверджено ріпак як найбільш економічно вигідний. Нині цю сировину Україна продає за кордон по 650 євро за тонну (олія або насіння ріпаку).
Потреба України в дизпаливі становить 5 мільйонів 218 тисяч тонн на рік, близько двох мільйонів тонн вона імпортує. Тож у вітчизняних виробників палива з рослин необмежене поле діяльності. Дехто вже наважився розпочати цей бізнес. Скажімо, у Вінницькій та Полтавській областях працює кілька саморобних установок з виробництва біодизелю з ріпаку. Однак проблема цих установок полягає в тому, що ріпаковий метиловий ефір очищується недостатньо (в ньому є залишки води, мила й механічні домішки, погано контролюється кислотне число). До речі, польські і чеські виробники також цим грішать. Той, хто використовує неочищений біодизель (зроблений за спрощеною технологією), вже за півроку, рік чи півтора зіткнеться з проблемами роботи двигуна трактора, автомобіля чи іншого технічного пристрою.
Науково-дослідний інститут екобіотехнологій і біотехніки Національного аграрного університету України, очолюваний доктором технічних наук, професором Валерієм Дубровіним, вже розробив кілька технологій для розвитку біоенергетики, які готові до впровадження на промисловому рівні в сільське господарство країни.
На зустрічі з журналістами в Національному прес-клубі реформ Валерій Дубровін розповів, що в його інституті створено дві лабораторії, одна з яких займається дослідженнями в галузі біогалузевих технологій, друга – одержанням біодизелю. Розробили тут і брикет з соломи (круглик) – тверде біопаливо, яке може замінити торф, вугілля для роботи мініелектростанцій, опалювання приміщень.
У науковців є невелика установка з виробництва біодизелю. Вони отримують на ній пальне не тільки з ріпаку, який дуже популярний в Європі, а й з соняшнику, білої редьки, інших рослин, які містять олію. У США для цього використовують сою, в Аргентині трансгенні рослини.
На думку Валерія Дубровіна, якщо у фермерського господарства є хоча б 2-3 тисячі гектарів землі, то, засіявши 10 відсотків цих площ олійними культурами, можна частково розв’язати проблему забезпечення власними енергоресурсами. Розрахунок простий: з одного гектара ріллі господар реально отримає одну тонну біодизелю. З одного кілограма олії виходить приблизно 950 грамів біодизелю. Собівартість такого пального, отриманого з місцевої сировини (ріпаку, соняшнику), становить близько 2,5 гривні за літр.
Але сьогодні таке паливо (тобто метиловий ефір) використовувати в чистому вигляді неможливо. Тому що для цього треба переобладнати або дообладнати двигун. На жаль, в Україні досвіду переобладнання двигунів поки що немає. Нині найкращий варіант – це використовувати суміш 30 відсотків біодизелю з традиційним дизпаливом. Тоді переробляти двигун не потрібно.
Ми повинні спочатку звикнути до біодизелю, вважає вчений, а вже потім переходити до його широкомасштабного використання. Навіть для того, аби підготувати сировинну базу для виробництва біодизелю, нам потрібен час. Треба розгорнутися, підготувати відповідних фахівців, яких зараз бракує.
Але Валерій Дубровін упевнений, що тільки-но в нашій країні запрацюють більш-менш серйозні установки (продуктивністю від 1,5 до 3-х тисяч тонн біодизелю на рік), з’являться й вітчизняні технології, не гірші за європейські, адже хімічне виробництво в нас розвинене, хіміки наші висококваліфіковані.
Сьогодні ж у 12 областях працюють малі підприємства або дослідні цехи, які виробляють біопальне, однак тільки для власних потреб.
Жодного заводу немає.