Яскравий щодо цього приклад – лікарні. Скільки всілякого добра викидають на смітник тамтешні санітарки, бо хворі не в змозі все те спожити… У світі тварин інакше: коли вони хворіють, до найсмачнішої їжі не доторкнуться…
Мій співрозмовник дипломований лікар-терапевт Сергій Коломієць в дитинстві, як і більшість з нас, не міг зрозуміти, навіщо його вмовляють їсти під час хвороби, коли немає ніякого апетиту. Тієї ніжної пори його дивувало й те, навіщо мама і бабуся примушують закутуватися, коли хвороба вже минула… Вдягнувши легеньке пальтечко він поспішав на гірку, катався досхочу на санчатах і, як кажуть, Бог милував…
В медінституті Сергій Коломієць обожнював фізіологію, анатомію, а на четвертому курсі захопився лекціями фізіотерапевта Олександра Рижкова. Сімнадцять років віддав офіційній медицині, працюючи лікарем швидкої допомоги. Саме тоді лікар зрозумів, що ін’єкції й пігулки не лікують, а лише тимчасово знімають симптоми захворювання. Всі ці роки у лікаря Коломійця настільною була книжка видатного фізіотерапевта початку ХХ століття Вітольда Камінського «Друг здравія». Згодом, базуючись на цій книзі-енциклопедії, пан Сергій починає лікувати людей. Він переконаний, що саме зцілення з допомогою природних засобів – сонця, води, повітря, повного або часткового утримання від їжі є найбільш прийнятним для організму людини, оскільки пробуджує його сили, сприяє самовідновленню органів.
…Саме голодування мій співрозмовник вважає особливим методом зцілення. Під його наглядом одужують ті, хто задихався від астми, кого роками замучувала алергія, хто страждав від виразки… Проте фізіотерапевт Сергій Коломієць наголошує: аби мати добрий результат лікування голодом, для хворого потрібно створити особливі умови…
– Зазвичай у своїх пацієнтів я запитую, в яких умовах вони живуть. Це має велике значення, адже годі сподіватися на результат голодування, якщо вдома хворий чує, скажімо, таке: «Ти помреш від голоду». Або ж сім’я готує апетитні страви, всі багато розмовляють про смачну їжу… У таких випадках я раджу своїм хворим зняти для лікування квартиру або поїхати кудись в село чи на дачу для того, щоб усамітнитися… Це така серйозна проблема, і я розумію, що найкращим її вирішенням було б створення спеціалізованого медичного закладу. Там можна було б здійснювати нагляд за хворими, надавати їм необхідну психологічну підтримку, поряд з голодуванням проводити й інші фізіотерапевтичні процедури: ванни, укутування, обтирання, масажі.
– Чи не ставитеся до голодування як до панацеї?
– Зовсім ні. Голодування, як підтверджує мій особистий досвід, – це «важка артилерія» нетрадиційної медицини. Я виходжу з того, що людина – це, насамперед, згусток енергії, такий собі акумулятор, в якому тіло – лише оболонка, по якій циркулює енергія. Звідки брати енергію, необхідну для життя? Зі сну, з повітря, з сонячного проміння. Та коли людина споживає їжу, 95 відсотків енергії йде на її засвоєння. У цьому зв’язку зрозуміло, чому хвора людина не бажає їсти – їй не потрібно цього робити, аби енергія йшла на лікування, а не на перетравлювання їжі. Всі помічали: якщо в організмі щось не в порядку, спрацьовує механізм самозбереження, людина перестає їсти. Мене часто запитують, чому під час голодування проявляється слабкість, головний біль, безсилля – руку підняти не можна? Це тому, що шлаки й токсини, які накопичилися в організмі в результаті неправильного харчування й неправильного способу життя, починають виходити зі своїх депо.
– Ви надаєте перевагу сухому голодуванню чи вологому, тобто на воді?
– В кожному випадку треба підходити індивідуально. Якщо людина повна, рекомендую спочатку голодувати без води. При цьому пояснюю, що організм бере воду зі своїх запасів. – Наприклад, у людини набряки, запалення внутрішніх органів, збільшена печінка чи запалення легень). А ще – значні запаси жиру, що давно перевищили допустиму норму. Під час голодування, як відомо, жир розщеплюється, утворюючи воду. Тому насправді людина голодує з водою…
– А якщо людина худорлява, чи можна їй голодувати без води?
– Я не рекомендую. У крайньому разі такій людині можна голодувати без води не більше однієї доби. За цей час починається процес аутолізу (самопоїдання), коли організм починає розщеплювати патологічну тканину, з організму виходить гній, зникають поліпи, кісти. При цьому наростає явище ацидозу, за якого формула крові змінюється в бік окислення, в ній накопичується багато кислоти, з’являються кетонові тіла, в організмі випрацьовується ацетон, оцет, жирні кислоти, виникає загальна слабкість, головний біль. Цього не потрібно боятися. Навпаки, варто знати, що такими симптомами організм сигналізує про свій перехід на ендогенне харчування, тобто він використовує свій фізіологічний резерв. В цей період людина позбувається багатьох тяжких захворювань. Механізм такого зцілення простий, в давнину лікарі гіпократівської школи ясно його усвідомлювали: організм – надзвичайно тонко сконструйована система, що має колосальний запас міцності й самовідновлення.
– Чи можете сказати, які саме хвороби легко виліковуються голодом?
– Всі. Проте з тих хвороб, що складно піддаються лікуванню офіційними методами, я назвав би алергії будь-якого походження, виразку шлунка. Не так просто досягти зцілення, якщо, наприклад, така хвороба, як виразка, задавнена. Якщо люди багато років поспіль лікуються від цієї хвороби, це означає, що їхній організм отруєний ліками. Тому не дивно, коли на початку лікування у людини, хворої на виразку, починається блювота, головний біль, значна слабкість…
– У таких випадках рекомендуєте припинити голодування?
– Дивлюсь по ситуації. Якщо криза яскраво виражена, пропоную провести спочатку короткий курс очищення, аби зміцнити організм. Наприклад, голодувати можна один день на тиждень.
– Чи можна сказати, що голодування ідеально підходить при такому захворюванні, як ожиріння? Як відомо, людина потім дуже швидко може набрати втрачену вагу…
– Таке трапляється, якщо людина голодує без нагляду лікаря. Хворі, котрих я лікував від ожиріння, вагу не набирають. Ось свіжий приклад. До мене за допомогою рік тому звернулася 38-річна жінка, якій було на вигляд всі 50. При зрості 162 сантиметри вона важила не багато й не мало – 92 кілограми. За півроку моя пацієнтка втратила 32 кілограми. Та найголовніше інше: майже рік вона тримає стабільну вагу. При цьому абсолютно змінився її внутрішній стан: зникли негативні біоенергетичні згустки, біополе стало щільним, яйцевидним.
– Чи були у вашій практиці приклади зцілення від раку?
– Так. Але поодинокі. Наприклад, одна пацієнтка зцілилася від раку молочної залози. А ось недавно прийшов чоловік з аденокарциномою. Голодував він два тижні. Аналіз підтвердив, що хвороба відступила. Мушу сказати, що, спостерігаючи за такими тяжкими хворими, я зрозумів, що зцілення в багатьох ситуаціях не настає з причин психологічних. Скажімо, в одній квартирі живуть три сім’ї. Людина постійно має негативні емоції: гнів, ненависть, озлобленість, образу. Власне, саме ці емоції рано чи пізно й призводять до тяжких хвороб… Так от, чи можна, захворівши і продовжуючи жити в таких, м’яко кажучи, несприятливих умовах, вилікуватися? На жаль, це надзвичайно складно…
– А якби людина потрапила до стаціонару, про який ви мрієте, справи пішли б куди успішніше.
– Я переконаний, що створити такий заклад просто необхідно.
– Пане Сергію, та негативною енергією можна підзарядитися не лише вдома. Видається, що проживання в місті так само несприятливе для здоров’я людини, як і несприятлива атмосфера вдома.
– Мені здається, що місто створене для того, аби систематично руйнувати здоров’я людей. Тому міським жителям треба використовувати щонайменшу нагоду побути на природі. Відомо, що постачальником енергії в організм людини є сон, дихання, контакт із землею. Людина мусить систематично ходити босоніж, аби негативна енергія ввійшла в землю, а натомість зайшла позитивна енергія. Особливо корисно робити це на початку теплого сезону: у квітні-травні, коли поверхня землі найбільш енергетична. А ще б я радив людям завжди працювати над своєю психікою. Особливо це треба вміти робити міським жителям, інакше у місті, що постійно збирає натовпи народу, не виживеш. Аби тримати душевну рівновагу, потрібно дбати про еталонний стан психіки. Маю на увазі такий стан, коли на душі спокійно й радісно. Звісно, кожен може досягати цього своїм шляхом. Особисто я входжу в свій еталонний психічний стан тоді, коли згадую свої відчуття в певних ситуаціях. Коли служив в армії, а це було дуже далеко від дому, можна сказати, на краю світу, за полярним колом, то згадував рідні місця – село, річку, сонячний день, коли я сидів і ловив рибу… Це допомагало мені вижити в тих складних умовах.
Тетяна ОЛІЙНИК