ПРО ОСТРІВ КОЗАКА МАМАЯ

Ще у 20-х роках минулого століття всесвітньо відомий географ Гаврило Танфільєв клопотався, щоби каньйон Південного Бугу став заповідником. Але тільки в 1994 році Миколаївська обласна рада ухвалила рішення про створення регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя». Це одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60-ти мільйонів років. Місцева флора нараховує близько 900 видів рослин, з яких майже 30 занесено до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.
У долині Південного Бугу збереглися багаті  та різноманітні фауністичні комплекси. Внаслідок суцільної розораності прилеглих земель для більшості видів тварин каньйон став останнім їхнім притулком.
Бузький каньйон та гирлова частина річки Бакшала відносяться до найцікавіших археологічних регіонів України, який був щільно заселений людьми, починаючи з пізнього палеоліту. Тут виявлено цілу низку археологічних пам’яток, аналоги яких практично не збереглися на теренах Причорномор’я.
Територія парку тісно пов’язана з останнім в Європі світським лицарським орденом — Військом Запорізьким Низовим та його державою, знаменитою на весь світ Запорозькою Січчю. Біля злиття Південного Бугу і Ташлика, на острові, знаходився Гард — адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької республіки.
Не менш відомим у ті часи було урочище Протіч із козацькою святинею — Протичанською скелею. Пороги, що до нашого часу збереглись на Південному Бузі, мають місцеву назву — брояки. З ними, як і з багатьма островами, скелями та урочищами пов’язана значна кількість запорозько-гайдамацьких легенд, переказів. Вони бережуть пам’ять про козацьку старовину та бувальщини. Про це свідчать їхні назви. Запорозька брояка, острів козака Мамая, скелі Турецький стіл і Пугач, Гайдамацька балка та інші.

Сергій ДЕРЕЩУК,
Олег ДЕРКАЧ