Виявилось, Микола Васильович журналістів з тих ще часів недолюблює і, як нам стало відомо, трохи побоюється. «Все одно все перекрутять», – сказав, пригадуючи останнє своє одкровення для «Нью-Йорк Таймс», зроблене, між іншим, за наполяганням Кучми.
З новоспеченим мешканцем білокам’яної, законним володарем російського паспорта ми зустрілися на нейтральній території – в одному з ресторанів елітної московської Рубльовки. Якщо вже зовсім точно – в селищі Барвиха, відомому, як вотчина Бориса Єльцина.
«В УКРАЇНІ Я СОБІ «БРІОНІ» ДОЗВОЛИТИ НЕ МІГ»
– Ви самі ким себе вважаєте: політичним емігрантом, біженцем або все-таки потенційним репатріантом?
– Емігрантом, напевно. Точно не біженець. Адже біженець – людина, що приїхала в порожнечу, в якій тикається, місця собі знайти не може. У мене ці проблеми відразу відпали.
– Відпали завдяки кому? Пригадаєте зараз подробиці свого від’їзду. Як це було?
– Україну я покинув 17-го січня 2005-го.
– З Києва виїжджали?
– Ні, з іншого міста. З одного обласного центра. Я там з друзями зустрічався.
– Це вони вас до Москви направили?
– Щодо Москви я сам рішення ухвалив. Утім, розповім спочатку.
– В останні місяці я буквально жив на роботі, часто ночувати залишався. Це відбулося другого грудня 2004-го, годині десь о третій ночі. Раптом стало погано з очима – навіть в крісло довелося опуститися. До мене в кабінет швидко піднявся начальник нашого медичного управління: «Миколо Васильовичу, терміново на обстеження!». Вранці ми разом поїхали в цивільну офтальмологічну поліклініку. Там професор Наталія Володимирівна оглянула мене й каже: «Біда! Кілька днів тому у вас був дуже високий тиск, стався крововилив. У декого крововилив потрапляє в мозок, а у вас очі постраждали. Терміново потрібна операція». Ну, я попросив її цим зайнятися, тому що вона, окрім іншого, ще й директор Одеського очного інституту імені Федорова. «Зробити можу, але гарантія п’ятдесят на п’ятдесят. Я б вам краще рекомендувала оперуватися у Відні або, в крайньому разі, в Пітері – там бази хороші». Ситуація додатково ускладнювалася тим, що у мене ще одне захворювання серйозне. Ну, і на цьому тлі...
Повертаюся на роботу – викликаю свого заступника Анатолія Присяжнюка, віддаю йому паспорти, щоб він мені, дружині і дочці візи зробив до Відня. Плюс – всі медичні картки з діагнозом, щоб зрозуміло було: не на прогулянку я зібрався.
– Дипломатичний паспорт?
– Він теж був, але ж і там візу ставити треба. Це, власне, не важливо. Ну, поїхав Присяжнюк до заступника міністра Наливайченка, залишив паспорти. Я налаштувався, відповідно, на Відень, дружина речі почала збирати. Ми навіть прогноз погоди тамтешній дізналися наперед! Через друзів знайшов потрібних мені лікарів, підготували там все – щоб прийняли на відповідному рівні, адже я міністром все ж таки був.
Минає тиждень, вже День міліції. Я в цей час у відпустці – Кучма відправив, коли третього числа в Раді вирішувалося питання про відставку мою і генпрокурора Васильєва. Нас, виходить, обох під сокиру відправили. Васильєв сам рапорт написав, а я у відпустку вирішив. Кучма спершу взагалі не хотів відпускати. «Якщо так, – кажу, – я взагалі піду. Мені лікуватися треба, це серйозно!» – і показую медичні виписки. «Добре, – відповідає Кучма, – вже і так все зрозуміло. Але, знаєш, зараз тут кореспондент з «Нью-Йорк Таймс», ми інтерв’ю даємо, поговори і ти, будь ласка, розкажи своє бачення». Не хотів я спершу, не люблю цього. Тим більше, раніше мені вже стало відомо: з Держдепу США прийшов папір, де написано, що я не те що персона нон-ґрата, але небажаний, скажімо так, візитер.
Загалом, погодився. Чекаю, отже, кореспондента і одночасно – рішення МЗС. Тут приходить Присяжнюк з таким виглядом, наче побитий. «Хочу вас засмутити – візу не відкривають». «Ти, Толю, сядь і по-порядку давай!» Розумію, вони мене кольнути хочуть. Але невже не ясно: якщо б я тікати хотів, то не поїхав би, напевно, у Європи».
Їду знову до Наталії Володимирівни, пояснюю ситуацію. Вона: «Гаразд, давайте до Одеси, там розберемося. В крайньому разі, я попрошу, щоб до нашої клініки віденські фахівці прилетіли». Раджуся потім з домашніми, дочка каже: «Тату, чого ти вагаєшся – їдь до Росії, там тобі точно не відмовлять!» Ну, я телефоную одному своєму російському дуже доброму другові, Євтушенкову Володимиру Петровичу (російський олігарх, володар корпорації АФК «Система», яка відома в Україні завдяки мобільному операторові МТС – ред.) Він: «Про що мова! Чим зможемо – допоможемо. Літак пришлемо, будинок надамо. Аж до того, що кидай ти цю Україну! Ти ж чесно служив, чого тепер мучитися? Приїжджай до нас – без копійки не залишишся». У нас, розумієте, давні з ним стосунки.
– Ви і зараз в цьому будинку живете? Який на Рубльовці?
– Ну, не на самій Рубльовці.
Адже ви читали недавно в українських ЗМІ про мою п’ятикімнатну квартиру в центрі вартістю два мільйони доларів. Так от, напишіть, що тепер за неї дають не два, а три мільйони – вартість зростає постійно.
– У Староконюшенному провулку, правильно?
– Так. У технічному бюро сказали: через рік її і за чотири мільйони продати можна.
Звідки у вчорашнього держслужбовця гроші на такі апартаменти?
Мені її Каменецький Борис Юхимович купити допоміг. Це теж мій друг, російсько-український бізнесмен, родом з Маріуполя, у нього там завод є. Шанована людина.
Так от, він мені дав позику п’ятсот тисяч доларів – я й купив квартиру. Місце, знаєте, прекрасне, навпроти Храму Христа Спасителя. Таких квартир в Росії небагато, думаю.
– Отже, саме ці двоє сприяли вашому облаштуванню, а не Бакай і Курочкін, як нам дехто розповідав?
– Допомагав головним чином Володимир Петрович Євтушенков і його команда. Таких людей, як він, не просто знайти! Я не знав проблем ні в чому: ні у машині, ні в охороні, ні в готівці. Він мені кредит відкрив. Я в Україні не міг собі дозволити «Бріоні» або «Зіллі», тільки тут дізнався, що це взагалі таке!
– Зізнайтеся, за що вам той же Євтушенков так допомагає, чим ви йому зобов’язані?
– А ми і раніше друзями були! Як ми з Володимиром Петровичем познайомилися – взагалі анекдот, мало хто його знає, дружина хіба-що. Я коли тут, у Москві, в Академії вчився – підробляв на фірмі, в магазині. З грошима туго було – Україна своїм слухачам вже не допомагала, тому я, полковник, ходив товар розвантажувати. Хто ж знав, що через десять років Євтушенков, який володів тією фірмою, стане мільярдером? З того часу ми й подружилися.
«КОМАНДИ РОЗГАНЯТИ МАЙДАН НЕ БУЛО»
– Давайте далі хронологію відновлювати. Ви в Пітері лікувалися?
– Так, майже сім місяців. Зробили мені операцію, я півтора місяця на амбулаторному пробув, потім знову операція, потім здала імунна система, з горлом почалися проблеми. Натерпівся, одне слово. 2005-ий асоціюється у мене з лікарняним ліжком. У 2006-му відновлювався на Байкалі, в Сочі.
Росія, знаєте, велика країна. Ми ось недавно з Ігорем на Сахалін літали.
– Бакаєм?
– Так, він же затятий мисливець. Уявляєте, ми дев’ять годин туди летіли! Дев’ять!
– Наскільки я знаю, Бакая вже Інтерпол зняв з розшуку, і він тепер може навіть в Україну повернутися.
– Є таке. Український суд ухвалив рішення, (після паузи) але це ви з ним вже обговорите – я не уповноважений розповідати.
– Нібито він планує повернутися в 20-х числах лютого.
– Неправда! У 20-х ми до Туви на полювання на ведмедя їдемо!
– Після того, що сталося з Кушнарьовим, вам не страшно на полювання?..
– Ні, я ж слабкий мисливець! Я більше по лісу гуляю з фотоапаратом – природою милуюся, біля шашликів сиджу.
– Ви коли виїжджали, з Януковичем попрощалися?
– Нормально все. Сказав – лікуватися їду.
– Розуміли, що не повернетеся?
– Залишитися я вирішив в Росії, коли справжнє помаранчеве беззаконня розпочалося. Коли посадили Колесникова, Кушнарьова пресувати почали, у мене в кожному селі дачі почали шукати.
– До речі, де у вас насправді є дачі?
– Будинок тільки в Києві. А закарпатська дача – це моєї родички, сестри дружини. Вона сама бізнесом трішки займається, так її в 2005-му до ниточки перевірили! Рік страшного терору! Та що там, моїх водіїв по 15 разів викликали! Нині ось Вася Грицак депутатом став («регіонал» – ред.), він у мене начальником департаменту працював. Так його просили: ти тільки на Білоконя дай свідчення – все тобі пробачимо!
І Сергія Попкова, що працює зараз заступником у Цушка, допитували в ГПУ. Так він зізнався, що отримував команду Майдан розгонити силою, не конкретизував тільки від кого команда надійшла. Мовляв, від вищого начальства.
– Вас, мабуть, мав на увазі?
– Може, мене (усміхається лукаво). Але такої команди не було! Якщо б вона надійшла – її обов’язково реалізували!
– По-вашому, війська на підходах до столиці були міражем у пустелі?
– Просто Попков дав команду провести навчання – підняти особовий склад з видачею боєкомплектів.
– Ага, «пограти м’язами», коли на центральній площі тисячі демонстрантів! Це у вас така профілактика?
– До речі, я про це знати не знав. Він як командувач міг ініціювати такі процеси – я, міністр, давав йому повноваження. Запитую потім: «Серьожо, навіщо?». Він: «Миколо Васильовичу, перед цим же прозвучали з Майдану заклики на штурм йти».
– До того моменту всі урядові будівлі вже були заблоковані, а на вокзальній площі базувалися прихильники Януковича!
– Правильно! Але ж вони на прорив Банкової збиралися!
– Яку охороняли спецзагони в п’ять шеренг, добра частина яких – російський спецназ.
– Не було російського спецназу!
– Теж міраж?
– Коли Юлія Володимирівна в адміністрації президента побувала, у внутрішньому дворі все побачила, то не могла повірити, що в Україні є такі спецвійська. Більше того, про їх існування взагалі чоловік десять знало. Це кримський полк особливого призначення.
– Який раніше ніде себе не проявив?
– Ні, я забороняв його використовувати! Хлопці високо в горах базувалися – більше тисячі чоловік особового складу. Ще на Банковій були загони донецького омону, інші хлопці зі сходу країни. Одне скажу: там були ті, кому я стовідсотково довіряв!
– Отже, Майдан, всупереч тому, що Янукович наполягав на силовому варіантові, брати штурмом ви не збиралися?
– Ні. Ще раз: віддав би Кучма як головнокомандувач такий наказ, ми б його виконали! І я його, до речі, запитав про це. Леонід Данилович сказав: «Я не хочу крові на руках!»
– А ви самі не побоялися б кров проливати?
– Я, знаєте, людина військова і вважаю, що порядок в державі завжди повинен дотримуватися!
_x000D_
За матеріалами інтернет-видань
_x000D_