Хто має дітей, той помічає, що у них від природи такий інстинкт до малювання, який порівняєш хіба що з першими життєво важливими інстинктами… Діти полюбляють розмальовувати стіни, фарбувати двері у всі кольори райдуги. Розумні батьки це вітають, дбайливо чіпляючи на шпалери великі аркуші білого паперу… Обмежені батьки чинять протилежне: б’ють дитину по руках, мовляв, щоб більше не шкодила. Та минають роки, і всі пожинають посіяне: перші радіють тому, що їхня дитина виросла вільною, розкутою, а , отже, здоровою, а другі ламають в розпуці руки й не знають, як зарадити неврозам, психологічним комплексам, врешті поганому здоров’ю свого чада. Невже, спитаєте, можна такої великої ваги надавати цьому нехитрому заняттю – малюванню та ще й робити такі далекосяжні висновки?
У тому й лихо, що дітям, цим великим творцям від народження, навіюють саме цю думку: мовляв, малювання – річ другорядна, а тому без нього можна цілком обійтися, мовляв, професійними художниками всі не стануть…
Зовсім інакше підходили до образотворчості в давньому світі, що ближче стояв до божественної мудрості. Так, в давній Греції, наприклад, малювання й музика стояли поряд з математикою.
…Не раз доводилося спостерігати, як високі східці Центру дитячої творчості «Червоні вітрила», що в Солом’янському районі столиці, намагаються переступити зовсім крихітні дітки. Дворічним малятам зробити це нелегко: для їхнього віку ті східці, що й казати, зависокі. Тому батьки на уроки малювання цих крихіток просто заносять. Проводить заняття дитячий психолог Марина Коптєлова.
– За основу своєї навчальної програми я взяла арттерапію, – розповідає пані Марина.– Ставлю за ціль – не стільки навчити дитину малювати, скільки виражати себе через малюнок. Це якісно інший аспект. Якщо взяти класичну художню студію, то там класичні студії – натура, гіпс, форма. Цим заняттям я надаю не настільки багато уваги, як в класичній художній школі, мені більш цікаво, щоб дитина побачила світ: його об’єм, форму, колір; осягнула, що зримий світ має три виміри, врешті, відзначила хоча б це, що спочатку малюки не помічають: всі дерева – різні. І не стільки технічно навчилася передавати побачене, а знати, наскільки багатогранний світ, в якому ми живемо…
– Очевидно, що уроки малювання допомагають дітям легше справлятися зі шкільною програмою…
– Я цим спеціально не цікавилася, але діти самі мені багато про що розповідають – у нас на уроках досить довірливі стосунки. Отож мої вихованці в загальноосвітній школі мають оцінки не нижчі середнього балу. Зрозуміло, що на уроках малювання в школі вони поводять себе не так, як усі. Часом педагоги дивуються, коли учні показують інші техніки, якими вони оволоділи на студіях з арттерапії. Вони знають закони змішування різних кольорів, закон повітряної перспективи. Із захопленням розповідають про це своїм однокласникам. Мене це дуже радує. Єдине, про що прошу – з повагою ставитися до вчителя малювання, кажу, що він, можливо, володіє своєю оригінальною технікою, а тому не варто займатися протиставленням. Хоча, з іншого боку, ні для кого не секрет, що підхід до малювання в сучасній школі як загалом до естетичного виховання, є дещо примітивний. Особисто я бажала б, щоб і музика в школі була на іншому рівні…
– У вас, знаю, двоє власних дітей. Коли у них прокинулося бажання малювати?
– Велике бажання малювати прокидається у дитини приблизно в дворічному віці. Своїм дітям я одразу давала фарби й пензлика. Я проти того, щоб з раннього віку малювати кольоровими олівцями. На той час я ще не була прихильницею цієї цікавої техніки для найменших дітей – малювання пальчиками рук. З часом переглянула свої погляди. Тепер вважаю, що дитина має починати малювати саме пальцями для того, щоб бачити, що виходить з того, коли фарба торкається паперу. Дитині дуже подобається цей процес – просто квецяти фарбами, а потім розглядати, що з того вийшло. Малювання приносить їй таку радість, яку не передати словами! По закінченні уроку малята просять: «Подивіться, як гарно я намалювала!» Проте я помітила, що більшість дітей все ж прагнуть, аби у них були чисті пальчики, а тому просять пензлика. Це вроджений потяг до чистоти.
– Звідки ця методика?
– Сьогодні активно пропагують малювання пальцями, зокрема у Франції. Я цікавилася, як це інтерпретують росіяни. Зараз навіть спеціальні фарби розробили, такі, що не шкодять шкірі. Коли росли мої діти, я цього не знала – давала їм пензлика й фарби.
– Що б ви порадили батькам, які прагнуть долучити свою дитину до світу мистецтва?
– Про фарби й пензлика я вже казала. Щодо величини площини, на якій краще малювати. Оскільки діти бачать світ великим (внутрішній світ у них також великий) тому, відповідно, їм більше подобається малювати на поверхнях великої площини. Вони беруть пензлика й починають робити мазки: великі, прямі, круглі. Таким чином вони заспокоюються. А ще ці маленькі діти бачать те, що не помічає більшість дорослих. Маю на увазі музику. Так от, своїм вихованцям я вмикаю певний музичний твір і прошу зобразити його. Вони малюють і кажуть: «Це – сонце, це – море, це – пташечка». Я б дуже радила батькам, які прагнуть долучити дитину до світу мистецтв, малювання поєднувати саме з музикою.
– З якими саме музичними творами?
– З класичними або ж обробками красивої інструментальної музики. Якось я ввімкнула запис звуків китів в музичній обробці і отримала дивовижний результат. Це неначе якесь чаклунство! Якими б збудженими не були діти, вони затихають. Панує така ідеальна тиша. Не важливо, що саме, не важливо, як саме, головне, що вони починають малювати. Я часто це роблю: ставлю дітям музику, яку вони хочуть слухати. Скажімо, рок я сама не люблю, але їм дозволяю приносити музичні записи в цьому жанрі і щось під цю музику малювати. Класична музика? Будь ласка. Слухаємо і її, і я прошу дітей зобразити кольори, які вони «бачать» у ній. Зараз мені імпонує мелотерапія й лікування кольором, тому на заняттях спостерігаю, яким чином діти вибирають кольори. Виявляється, вони вибирають колір у звуках. Я ж розповідаю, який колір на що впливає. Виявляється, кольором можна лікуватися, кольором можна заряджати воду. Нині цим дуже захоплююся і відслідковую, які твори образотворчого мистецтва, чи музичні, впливають на той чи той орган. От, наприклад, шириться грип. В цей період з профілактичною метою корисно заряджати воду, наприклад, салатовим кольором, оскільки він заспокоює, дає життєві сили.
– Розкажіть, будь ласка, про інші кольори.
– Синій колір – це глибина й здоров’я, жовтий – це, насамперед, рівновага сил. Коли навколо багато червоного кольору, у нас поліпшується настрій. Коли носимо речі чорного кольору, практично не переживаємо спалаху емоцій. Синій колір несе спокій і рівновагу, рожевий налаштовує на любов. Жовтий – це колір Сонця й божественної енергії; з допомогою цього кольору ми наповнюємося нею. Якщо взяти звичайний кольоровий папір певного кольору й поставити на нього склянку з водою, то енергія кольору, переходячи в енергію води, заряджає її. На цьому побудовано багато систем кольорового оздоровлення. Окремо хотілося б сказати про змішування кольорів. Маленькі діти надзвичайно люблять цей хімічний процес. Вони захоплюються змішуванням кольорів настільки, що навіть не хочуть малювати. Ясно чому – бо тут спрацьовує миттєвий ефект: ти – творець.
– Творчість, як відомо – основа здоров’я.
– Безперечно. Якщо людина не займається творчістю, вона не може бути здоровою. На щастя, ми постійно перебуваємо в потоці творчості, що б не робили. Наприклад, коли мислимо. Я люблю спостерігати, що саме довкола нас створюється завдяки нашим власним думкам. Оскільки вважаю себе прибічницею позитивного мислення, тому переконана: навколо нас створюється саме те, про що ми думаємо й про що говоримо. Часто старшим дітям кажу на заняттях: «Не вживайте поганих слів – вони створюють погані вібрації. Якщо говорити погані слова, ніколи не може бути гарним настрій, у тебе відбуватимуться якісь неприємності».
– Які риси випрацьовує дитина, котра малює?
– О, тут стільки відкривається! Починаючи з фізичного впливу (чудово тренується кисть руки) й до найтонших планів: сприйняття світу в кольорі, в об’ємі, в формі. Ось приклад. Я запитую дітей, якого кольору цей осінній листочок? Вони розглядають його і зауважують, що листочок не лише червоний, на ньому є ще й вишневий, синій, коричневий кольори. Це незвичайно, адже спочатку цей осінній листочок здавався просто жовтим… З психологічного аспекту дитина самовиражається в малюнкові. Наприклад, якщо вона чогось боїться, той страх можна намалювати. Так само можна намалювати й якусь проблему, про яку вона нікому не хоче говорити. Часом діти кажуть: «Я не можу про це розповісти мамі». Раджу проблему намалювати, щоб стало легше, щоб вона далі не мучила…
– А чи можна хворобу намалювати, щоб потім її спалити або порвати на малесенькі шматочки?..
– О, ні. Хвороби, надто хронічні, даються людині для осмислення певних складних духовних проблем. Якщо не змінити спосіб мислення, не зрозуміти тих проблем, вилікуватися не вдасться. Фізичне «спалювання» хвороби – це намагання втекти від неї, не більш того…