Нещодавно у Києві було урочисто відкрито нове приміщення Федерації футболу України, яке ще до відкриття отримало назву Будинок футболу. Названа цифра вартості цієї п’ятиповерхової споруди – 70 мільйонів гривень. Воно розраховане на 250 працівників. У цьому будинку розміщуватимуться кабінети для керівників та інших футбольних функціонерів, ресторан, кафе, конференц-зали, друкарня…
На відкритті Будинку футболу були присутні поважні гості – представники ФІФА та УЄФА, відомі в минулому футболісти та тренери. На офіційному прийомі вони висловлювали захоплення та здивування такою новобудовою. Хоча потім у кулуарних розмовах таку помпезність охрестили «азіатчиною». Мовляв, за такого клімату – жодного стадіону з підігрівом трибун для глядачів. Водночас знаходяться чималі гроші на такі монументи власній безгосподарності.
Справді, українське футбольне господарство вибудовується не з фундаменту, а з даху. Споруджуються найдорожчі навчально-тренувальні бази для елітних клубів, а дитячо-юнацький футбол залишається у пасинках. У розвинених футбольних країнах навіть елітні клуби не мають таких баз, як у «Шахтаря» та «Динамо». Тільки це чомусь не дозволяє нашим лідерам виступати на рівні «Реала», «Мілана» чи «Валенсії».
Черговим увіковічненням своєї «непересічної історичної ролі» футбольних керманичів стало спорудження згаданого Будинку футболу, який видається недолугим євроопудалом на тлі останніх «здобутків» наших гравців. Натомість, за статистичними показниками на зразок – залучено, проведено, збудовано, вкладено (так і хочеться написати – вкрадено), український футбол веде перед. Інша справа – куди це його заведе.
Олександр НАКАЗНЕНКО