КИСЕЛЬОВА І ПОРЕЧКІНА
Після закінчення в 1975 році фінансово-економічного інституту в Тернополі за фахом «бухгалтерський облік в сільській місцевості» Віктор Ющенко з серпня цього ж року працював заступником головного бухгалтера колгоспу імені 40-річчя Жовтня в селі Ярина на Івано-Франківщині. Там у нього трапився роман з дочкою голови колгоспу, який урвався у зв’язку з відходом юного бухгалтера в армію. Після армії Віктор переїздить до Сумської області, де з 1976 по 1985 роки працює на посаді економіста Ульянівського відділення Держбанку СРСР, яким потім став керувати. У 1977 році він вступив одночасно в компартію і у шлюб зі студенткою Сумського педінституту, а потім вчителькою української мови і літератури Ульянівської середньої школи Світланою Колесник.
У липні 1985 року сім’я переїздить до Києва, де майбутній лідер нації починає працювати в республіканській конторі Держбанку (відділ кредитування колгоспів). У 1989 році він переходить в Агропромбанк до Вадима Гетьмана на посаду заступника голови і отримує квартиру №1 на першому поверсі будинку на вулиці Інститутській, 20/8.
Його дружина не влаштовується на роботу, а починає вести світський спосіб життя. Вона випросила у чоловіка машину з водієм з банку, їздить в ній по магазинах, виявляє апломб, властивий дружинам великих начальників, які виросли в провінції. Їх відносини помалу псуються: містечкові звички дружини дратують Віктора Андрійовича. В той же час він продовжує робити їй дорогі подарунки. Зокрема, купує машину «Рено». Зарплати керівника банку на машину не вистачило б. Де ж він бере гроші? І тут варто розповісти про двох жінок, які на той момент зіграли в житті Ющенка дуже важливу роль. Це – Лідія Поречкіна і Тамара Кисельова.
Майбутньої дружини Ющенка – Катерини Чумаченко – ще немає в «проекті», і він звертає увагу на симпатичну співробітницю банку – Лідію Поречкіну. В той же час дружина зав’язує тісні стосунки зі співробітницею «Спортивної газети» Тамарою Петрівною Кисельовою.
Кисельова була другом сім’ї з боку дружини ще багато років. Будучи жінкою політично активною (Кисельова брала участь в прес-клубі в Будинку вчителя), з широкими зв’язками в комсомольсько-ділових колах, вона знайомить Ющенка з людьми, які згодом склали команду першого президента Леоніда Кравчука. Це, крім іншого, зіграло роль в його призначенні на посаду голови НБУ в 1992 році: не було б потрібних знайомств, прохання Гетьмана могли б залишити без уваги.
У той час молодий боязкий провінціал Ющенко ще не вмів вирішувати ділових питань або вирішував їх незграбно. Можна пригадати скандали зі зникненням в червні 1992 року 15 млн. крб., переказаних для конвертації на рахунки фірм «Vortex» і «Yokomura», а також зникнення 2 млрд. крб. в СП «СИПМА» за тією ж схемою. 80 томів справи зберігаються в архіві Генпрокуратури. І обидві жінки навчали його, як це треба робити правильно.
З тією лише різницею, що Тамара Кисельова часто бувала вдома у Віктора Андрійовича і там передавала йому прохання тих, хто виходив на неї. Кажуть, що цей шлях був ефективним до тих пір, поки Ющенко не пішов з сім’ї остаточно.
На відміну від друга сім’ї Кисельової, Поречкіна офіційно зустрічалася з майбутнім президентом в робочий час. Але злі язики запевняють, що і в неробочий теж. Один із співробітників, що працював з Поречкіною в ті роки, каже, що вона не приховувала своїх симпатій до Ющенка, натякаючи, що вони нібито були взаємними. Їх бачили удвох, коли вони прогулювалися в мальовничих місцях Києва. Причому по них не було видно, що вони ведуть дискусію про особливості кредитування села.
Не дивно, що, перебравшись в Нацбанк, його новий голова дав своїй колезі хлібне поле для діяльності: вона очолила так званий Інститут банкірів. Спочатку це були курси підвищення кваліфікації, а далі – навчальний заклад, через який в добровільно-примусовому порядку і не безкоштовно «проганяли» представників комерційних банків. Крім того, Інституту дали на відкуп частину сфери нормативних документів, які регулювали банківську діяльність (зокрема і Національного банку України), що відкривало широкі можливості для банківського «рішалова».
Після того, як Ющенко пішов з Нацбанку, Лідія Степанівна з голоду не пухла, а працювала заступником в акціонерній компанії «Хліб України». Потім очолила Державну інноваційну компанію з чималими фінансовими потоками. Перед обранням Ющенка президентом очолювала правління громадського об’єднання «Центр сприяння розвитку особи» і намилювалася стати головою Держхарчопрому. Натомість її посадили в МВС заступником по господарській частині, де улюблена пані агропромбанківської молодості Ющенка відірвалася за повною програмою. Частина її славних справ описана в статті «Ескадрони Луценка?», інше чекає свого часу для публікації.
Останнє місце роботи Лідії Степанівни – радник президента. Судячи з публікацій в пресі – притулок тимчасовий. Сайт «Версії» недавно написав про те, що працевлаштування Поречкіної знову стало питанням національного значення. Дозволимо собі коротку цитату: «Найсенсаційніша інформація, яку нам вдалося роздобути, полягає в тому, що перед трьома основними претендентами на посаду шефа Міністерства закордонних справ – Огризком, Грищенком і Чалим – може бути поставлена одна уніфікована умова: взяти на посаду «головною з фінансів» Лідію Поречкіну. Пані Поречкіна недавно була звільнена з посади заступника міністра внутрішніх справ, залишивши після себе ексклюзивно обставлений кабінет і купу питань господарського характеру з корупційним присмаком. Її відставка так сполохала Банкову, що президент відмовлявся підписувати бюджет і «ветував» ухвалу про призначення заступників шефа МВС, вимагаючи повернути Поречкіну. Янукович у ході шестигодинних переговорів насилу переконав його змиритися і «торгувати» ширшими темами»…
Трепетне ставлення до Лідії Поречкіної (на відміну від забутого друга сім’ї – Тамари Кисельової) розкриває цікаву рису вдачі Ющенка – якоюсь мірою він сентиментальний, до того ж, його, як магнітом, тягне до сильних жінок. Всі героїні нашого оповідання, за винятком першої дружини та її подружки, саме такі – вольові і активні пані.
ЧУМАЧЕНКО І ЇЇ ПОДРУГИ
Історію появи Катерини Чумаченко в Києві добре знає прес-секретар покійного Вячеслава Чорновола Дмитро Понамарчук. Саме Понамарчук як уповноважена особа від Руху зустрічав жінку на ім’я Кетрін Клер-Чумаченко у Бориспільському аеропорту, поселяв у готелі «Хрещатик» і робив їй перепустку у Верховну Раду. До речі, в «Хрещатику» майбутня дружина президента проживала в люксі не як іноземна громадянка, а за документами радіожурналістки з Житомира, що дозволяло їй економити 65 доларів на місяць. У парламенті Понамарчук познайомив її з тодішніми депутатами: Вадимом Бойком (незабаром загинув через вибух газу в своїй квартирі), Сергієм Головатим та Іваном Плющем, який після обрання президентом Леоніда Кравчука очолив парламент. Очевидці стверджують, що спочатку спалахнула іскорка між Катериною і Плющем. Але розвитку їхніх відносин перешкодила трагічна загибель сина Плюща (близький знайомий порубав його шаблею, що висіла на стіні в квартирі Плюща-молодшого) в той момент, коли сам спікер перебував у США з візитом, організованим за безпосередньої участі Чумаченко. Трагедія сильно змінила батька: він був у трансі, дружина важко переживала трагедію – їй довелося переселитися в монастир, інтерес до життя у Плюща повернувся з одруженням на молодій медсестрі і народженні дочки.
В цей час Катерина начебто підтримує тісні стосунки з майбутнім міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Незадовго до зустрічі з Віктором Ющенком у них стався жорсткий конфлікт, і вони припиняють, так би мовити, подальшу співпрацю.
Тут треба відзначити, що Чумаченко, всупереч поширеній думці і вражаючому послужному списку, не була на той момент ні впливовою фігурою, ні мозковим центром штабу з просування Ющенка. Власне, і з Ющенком вона не була знайома. Її безпосереднім шефом був Іван Лозовий – американець українського походження, який у 1997 році отримав наш паспорт із записом у графі «місце народження» – Манхеттен. На початку 1990-х Лозовий очолює міжнародний відділ Руху і одночасно є директором Інституту Пилипа Орлика, де Катерина веде освітні програми для депутатів Верховної Ради. Тому не дивно, що на той момент коло її спілкування – це парламентський корпус і рухівські діячі.
Досвідом роботи в Держдепі і в такій цікавій структурі як Український національний інформаційний центр (за радянських часів – одна з так званих «підривних організацій українських націоналістів») Чумаченко була багато в чому зобов’язана своєму українському корінню. В Америці вважалося, що знання мови «поневолених народів СРСР» – це для молодих людей 50 відсотків гарантії зробити успішну кар’єру.
У Києві коло спілкування Катерини, крім начальника Лозового, «провідника» Понамарчука, депутатів і рухівців, складали подружки – американки і англійки українського походження. Це Марта Коломієць, Мері Місьо («Лос-Анджелес таймс») і Хрістя Фріланд («Файненшл таймс»). Про всіх трьох говорять, як про надзвичайно розумних, активних і системно мислячих персон. Марта з’явилась в Україні в 1990-му році і була першою іноземною журналісткою, що вирішила «увірватися» на батьківщину свого діда. Вона дуже пишалася статтею в одній з наших газет, де її, 28-річну, назвали «18-річною американською шпигункою». На першому Всесвітньому форумі українців президент Леонід Кравчук говорив, що таких, як Марта, треба позбавляти акредитації за агресивні антикомуністичні погляди. Це її також дуже тішило.
Нам невідомо, чи познайомилися дівчата ще в США (вони обидві – уродженки Чикаго), чи вже в Україні. Але їхня сумісна творчість виявилася вельми успішною, про що свідчить швидкий злет Ющенка. На думку близьких до їхнього кола осіб, саме Марта була мозковим центром дівич-вечора, який почав робити новому знайомому Катерини Чумаченко промоушн на Заході. Почалося це приблизно в 1994 році, а вже в 1995-му коло знайомих Віктора Андрійовича з числа світових знаменитостей помітно збільшилося.
По-суті, саме ці пані вказали Держдепу постать, в яку варто було вкладати гроші. Ющенко підходив по всіх параметрах. По-перше, був вродливим, що за американськими поняттями є обов’язковою умовою розкручування політичного лідера. По-друге (і дівчата готові були за це «підписатися») мислив ринковими категоріями, приймав демократичні цінності і орієнтувався на захід. По-третє, здавався людиною, здатною об’єднати навколо себе націю для проведення реформ.
З їхньою допомогою у голови НБУ з’явилось коло знайомих з числа західних політиків і фінансистів, яке не міг йому забезпечити навіть всемогутній Гетьман. Ющенко став регулярно бувати на міжнародних форумах. До нього в гості у відремонтовану будівлю Нацбанку навідувалися Джордж Сорос і Збігнєв Бжезінський.
Останній вогник сумнівів в питанні чи «ставити на Ющенка» згас в 1998 році, коли демократично обрана Верховна Рада (до демократичності виборів у американців не було претензій) опинилася під «ковпаком» Леоніда Кучми і не виправдала покладених на неї реформаторських надій. Американці розуміли, що українське суспільство ще не готове прийняти нового лідера і почали ретельно готувати його до цього. Треба сказати, що системний підхід до демократизації України вражає. Кілограмами, а то й тоннами завозилася оргтехніка, перераховувалися гроші, знімалися офіси, видавалася література, відшукувалися і виковувалися майбутні борці за демократію. Одній зі структур, що системно готувала Україну до прийняття Ющенка, був Український освітній центр ринкових реформ під керівництвом Марти Коломієць. Він повинен був пояснити народу, грубо кажучи, чим добрий капіталізм. Мері Місьо зайнялася захистом журналістів від свавілля влади, зокрема – в судових процесах по захисту честі й гідності. Вважалося, що таким чином Україну ведуть до свободи слова. Крім того, Мері разом з Сергієм Набокою організували такий собі медіа-клуб для зустрічі з просунутими політиками «без краваток». Списки запрошених складала Катерина Чумаченко, а засідання відбувалися на квартирі Місьо на Костьольній. На кухні цієї квартири фотограф Єфрем Лукацький зробив знамените фото Віктора Ющенка, де він на кухні Марти в її фартусі смажить яєчню.
Цікаво й інше. Коли знайомство з Катериною Михайлівною переросло в прихильність і Віктор Андрійович став слухати лише її, Нацбанк «відкрив шлюзи» нерезидентам, які в 1996 році неконтрольованим потоком ринули на ринок держоблігацій і славно нажилися на горезвісній піраміді ОДВП. Думаю, рано забувати, що саме іноземні торговці цінними паперами діставали переважний доступ до суперприбуткових позик, поки піраміда не впала, і «полегшили» валютні резерви Нацбанку (а, отже, і скарбницю України) рівно на 3 млрд. доларів. В цей час Катерина покинула грантові організації і перейшла в комерційну структуру Barents Group. У 1998 році, за даними дуже обізнаних джерел, в оточенні директора Barents Group по Україні з’явилися фахівці з політичних технологій. Вони щось вивчали, писали, носили по офісу якісь документи і, мабуть, відрадили Віктору Андрійовичу метушитися. До пори, до часу.
Минуло трохи більше року, завершилися президентські вибори, відбувся візит Леоніда Кучми в США, і Альбер Гор висловив маленьке прохання великого українського народу – призначити прем’єром реформатора Ющенка. Політичний проект дівич-вечора вдався.