Його дід граф Павєл Ігнатьєв був на початку ХХ століття Київським губернатором, а згодом міністром народної освіти при Імператорі Миколі ІІ. Прадід Майкла Ігнатьєва був відомим російським дипломатом, він похований на Вінничині. Однак втіленню політичних амбіцій Майкла Ігнатьєва, який хоче стати кандидатом від ліберальної партії на наступних виборах прем’єр-міністра Канади, активно перешкоджає українська діаспора. Причиною цього стали кілька рядків про Україну, які Ігнатьєв написав у своїй книжці 13 років тому.
«Мені важко ставитися серйозно до України не лише через моє, як космополіта, підозріле ставлення до будь-яких націоналістів. Глибоко всередині я залишаюся тим, кого українці називають великорос, і це надає мені давнє російське відчуття презирства до цих «малоросів».
Так Майкл Ігнатьєв писав про своє ставлення до українців у 1993 році у книжці, яка згодом стала бестселером – «Кров та належність». У цій книжці Ігнатьєв розповідає про свої подорожі палаючою Югославією, щойно об’єднаною Німеччиною, пошматованим Курдистаном, розколотою Північною Ірландією та вже незалежною Україною. І на прикладі кожного з цих регіонів Ігнатьєв аналізує роль націоналізму в долі народів – як рушійної сили для здобуття їхньої свободи чи навпаки – для позбавлення людей життя.
В окремому розділі, присвяченому Україні, Ігнатьєв не приховує, що втрачає об’єктивність стороннього спостерігача. Адже він досі не може позбутися стереотипів про українців, навіяних дитячими спогадами та родинним вихованням:
«З часів мого дитинства у Канаді, я досі пам’ятаю українських націоналістів, які у Торонто серед снігу проводили демонстрацію перед театром, де виступала балетна трупа Большого Театру (з Москви). Вони кричали «Звільніть поневолені нації!» У 1960 році вони виглядали дивними та смішними... фанатичними та безглуздими. Вони колись бачили карту світу? Як вони могли собі уявити, що Україна колись стане вільною?»
Зараз, коли Україна вже стала незалежною, Майкл Ігнатьєв й надалі стикається із демонстраціями української діаспори. Однак, тепер українці тримають плакати, спрямовані особисто проти нього. Однією з активісток руху українців проти Майкла Ігнатьєва є канадка українського походження Мирослава Олексюк. Вже 2 роки поспіль вона організовує пікети, пише листи та проводить агітацію серед виборців з метою перешкодити стрімкій політичній кар’єрі Ігнатьєва. Адже упродовж більшої частини свого життя він займався академічною та журналістською роботою за межами Канади. В останні роки перед поверненням до Канади Ігнатьєв був професором Гарвардського університету (США).
Лише у 2004 році Ігнатьєв повернувся до Канади та, за підтримки керівництва ліберальної партії, відразу переміг на виборах до канадського парламенту. За іронією долі свою першу перемогу тоді Ігнатьєв здобув в окрузі Торонто, де проживає переважна більшість українців.
Ще більш образливими для місцевих українців стало рішення ліберальної партії позбавити двох інших кандидатів – кожен із яких мав українське коріння – можливості позмагатися із Ігнатьєвим у боротьбі за депутатський мандат.
Таким чином, за словами Мирослави Олексюк, Ігнатьєв продемонстрував не лише свою байдужість до інтересів українців, але й нехтування принципами демократії. Вона каже, що обрання Майкла Ігнатьєва новим лідером ліберальної партії буде зневагою не лише щодо неї, а й щодо української діаспори загалом:
«Від 1960-их до 1980-их років ми працювали тут у Канаді, аби підтримувати Гельсінську Групу, усіх тих, хто боровся за права людини в Україні. А тепер у Канаді ми можемо отримати партійного лідера та навіть прем’єр-міністра, який ображав борців за незалежність України. Це ми будемо сприймати як зневагу до нас.»
Сам Майкл Ігнатьєв, свідомий такого негативного ставлення українців, і намагається його змінити. Зокрема, у деяких інтерв’ю він наголошує, що завжди вчив своїх студентів про український голодомор, який він вважає геноцидом. Однак, за словами Мирослави Олексюк, Ігнатьєв досі відмовляється вибачитися за ті рядки у своїй книзі, які образили українців. Така непоступливість, на її думку, свідчить, що Ігнатьєв й надалі сприймає Україну через призму зневажливих стереотипів, про які він сам колись написав:
«Українська незалежність малює в моїй уяві прикрашені селянські сорочки, стогін музичних інструментів, штучних козаків, та запеклих антисемітів».
Отже, Мирослава Олексюк каже, що її боротьба з Ігнатьєвим триватиме. На початку грудня вона разом із групою українців візьме участь у з’їзді ліберальної партії у Монреалі аби завадити обранню Майкла Ігнатьєва новим партійним лідером.