Педагогічну діяльність Олексій Андріяшев (Андріяш) розпочав старшим викладачем законодавства Чернігівської гімназії. Проте читав ще і такі предмети, як історію, географію, старослов’янську мову. Одночасно багато і напружено працював над дисертацією, яку успішно захистив у травні 1856 року і став магістром цивільного права. В ті часи одним з найавторитетніших навчальних закладів Києва була Перша гімназія. На відповідальну посаду інспектора цієї гімназії був запрошений Олексій Андріяшев (1860). А запросив його особисто Микола Пирогов (1810-1881), який був куратором Київського навчального округу.
Саме завдяки новому куратору округу у гімназіях припинили тілесні покарання, які широко застосовувались повсюди, зникло ще недавнє досить грубе ставлення з боку педагогів до вихованців, були перебудовані педагогічні ради, відійшла у минуле система урочистих екзаменів та інша помпезність і показуха. Через три роки Олексія Хомича затвердили директором гімназії. Мешкав у тому ж будинку (Бібіковський бульвар, 14), де і Микола Іванович Пирогов. Одночасно він брав участь у роботі інших закладів, пов’язаних з освітою та просвітництвом. У різні роки завідував народним училищем всього Південно-Західного краю, очолював вчительську семінарію, обирався головою педагогічної ради приватної жіночої гімназії, був одним з керівників слов’янського благодійного товариства, міської публічної бібліотеки.
Після 1880 року Олексій Андріяшев працював головою київського відділення попечительства сліпих. Саме при ньому відкрили притулок для дорослих сліпих, запрацювало училище для незрячих дітей. Використовуючи свій авторитет, залучив заможних киян до підтримки благодійного закладу. Значну матеріальну допомогу дітям надавав меценат Микола Терещенко (1819-1903). Притулок і училище незабаром мали свої приміщення для навчання і життя, випускники одержували право державної служби. Вихователі навчали дітей одягатися, самостійно доглядати за собою, залучали до нескладної роботи вишивання, в’язання, ліплення з глини. Вивчали Закон Божий, російську мову, арифметику, географію. Система послідовного навчання допомогла сліпим дітям стати повноцінними громадянами суспільства, матеріально забезпечувати себе. Основна заслуга у становленні училища належала Олексію Хомичу.
Паралельно з педагогічною діяльністю він багато часу віддавав творчості. Зокрема, написав і видав «Російську історію в оповіданнях і портретах», «Повість про Богдана Хмельницького», «Молитовник із поясненнями», серію книг «Народні читання» і «Народна читальня», «Словник іншомовних слів з пояснювальними малюнками», «Байки Крилова з поясненнями». Загалом Олексій Андріяшев за дуже низькими цінами видав близько 200 назв книг і брошур сумарним накладом понад три мільйони примірників. Особливою популярністю серед читачів користувався щорічник «Київський народний календар», який видавав герой нашої розповіді. В ньому прості люди-городяни і сільські жителі могли знайти надзвичайно багато різноманітної цікавої інформації, статистичних даних, вартість залізничних і поштових послуг, корисних порад з надання першої невідкладної медичної допомоги під час нещасних випадків тощо. «Київський народний календар» продовжував виходити і після смерті Олексія Хомича, майже до жовтневого перевороту 1917 року у Петербурзі. Його редагувала і видавала дочка Андріяшева — Олена Олексіївна.
Вийшовши на заслужений відпочинок (1890), він полишив службову квартиру у будинку гімназії, де відпрацював понад 30 років, і переїхав у власний будинок на вулиці Іванівську (нині вулиця Тургенівська). Зайнявся своєю улюбленою справою — бджільництвом, яке він по праву вважав однією з найвигідніших галузей сільського господарства і промисловості. За ініціативи Олексія Хомича у Києві було організовано Південно-російське товариство бджільництва. Через п’ять років він на власні кошти відкрив школу пасічників. Цікаво, що пасіка, правління товариства, редакція «Щорічника бджільництва» знаходилися на Іванівській вулиці. Сьогодні все це важко навіть уявити. Але було саме так. Щоправда, через чотирнадцять років (1904) Олексій Хомич придбав вісім десятин землі поблизу станції Боярка і перевів туди школу, витративши на це облаштування понад 20 тисяч карбованців.
У 1895 році він сконструював вулик на рамку Дадана-Блатта, який спочатку назвали переворотним «даданом», і тільки у 1918 році на Всеукраїнському з’їзді пасічників (Київ) він дістав назву «український». А ще Олексій Хомич заснував, редагував і видавав щомісячник «Листок бджільництва». У спеціалізовану школу імені засновника приймали в основному сільських пасічників, які мали бажання досконало вивчити цю справу. Протягом року майбутні пасічники знайомилися з життям бджіл і науковими основами догляду за ними, удосконалювали свої знання з питань садівництва і городництва, вивчали типи вуликів та різні необхідні пристосування. Навчання в школі було безплатним, але за проживання у гуртожитку сплачувалось 80 карбованців за рік. Після закінчення курсу видавались відповідні свідоцтва. А товариство пасічників забезпечувало випускникам місця роботи.
В останні роки життя О. Андріяшев тяжко хворів і майже осліп. Не стало педагога, громадського діяча, видавця 31 липня 1907 року. Похований на Байковому кладовищі. На могилі був пам’ятник, від якого залишився тільки постамент з чорного граніту, на ньому напис: «Алексей Фомич Андрияшев, род. 26 февраля 1826, скончался 31 июля 1907». З тильного боку теж напис: «Мир праху твоему, безкорыстный деятель на пользу народа».
Саме завдяки новому куратору округу у гімназіях припинили тілесні покарання, які широко застосовувались повсюди, зникло ще недавнє досить грубе ставлення з боку педагогів до вихованців, були перебудовані педагогічні ради, відійшла у минуле система урочистих екзаменів та інша помпезність і показуха. Через три роки Олексія Хомича затвердили директором гімназії. Мешкав у тому ж будинку (Бібіковський бульвар, 14), де і Микола Іванович Пирогов. Одночасно він брав участь у роботі інших закладів, пов’язаних з освітою та просвітництвом. У різні роки завідував народним училищем всього Південно-Західного краю, очолював вчительську семінарію, обирався головою педагогічної ради приватної жіночої гімназії, був одним з керівників слов’янського благодійного товариства, міської публічної бібліотеки.
Після 1880 року Олексій Андріяшев працював головою київського відділення попечительства сліпих. Саме при ньому відкрили притулок для дорослих сліпих, запрацювало училище для незрячих дітей. Використовуючи свій авторитет, залучив заможних киян до підтримки благодійного закладу. Значну матеріальну допомогу дітям надавав меценат Микола Терещенко (1819-1903). Притулок і училище незабаром мали свої приміщення для навчання і життя, випускники одержували право державної служби. Вихователі навчали дітей одягатися, самостійно доглядати за собою, залучали до нескладної роботи вишивання, в’язання, ліплення з глини. Вивчали Закон Божий, російську мову, арифметику, географію. Система послідовного навчання допомогла сліпим дітям стати повноцінними громадянами суспільства, матеріально забезпечувати себе. Основна заслуга у становленні училища належала Олексію Хомичу.
Паралельно з педагогічною діяльністю він багато часу віддавав творчості. Зокрема, написав і видав «Російську історію в оповіданнях і портретах», «Повість про Богдана Хмельницького», «Молитовник із поясненнями», серію книг «Народні читання» і «Народна читальня», «Словник іншомовних слів з пояснювальними малюнками», «Байки Крилова з поясненнями». Загалом Олексій Андріяшев за дуже низькими цінами видав близько 200 назв книг і брошур сумарним накладом понад три мільйони примірників. Особливою популярністю серед читачів користувався щорічник «Київський народний календар», який видавав герой нашої розповіді. В ньому прості люди-городяни і сільські жителі могли знайти надзвичайно багато різноманітної цікавої інформації, статистичних даних, вартість залізничних і поштових послуг, корисних порад з надання першої невідкладної медичної допомоги під час нещасних випадків тощо. «Київський народний календар» продовжував виходити і після смерті Олексія Хомича, майже до жовтневого перевороту 1917 року у Петербурзі. Його редагувала і видавала дочка Андріяшева — Олена Олексіївна.
Вийшовши на заслужений відпочинок (1890), він полишив службову квартиру у будинку гімназії, де відпрацював понад 30 років, і переїхав у власний будинок на вулиці Іванівську (нині вулиця Тургенівська). Зайнявся своєю улюбленою справою — бджільництвом, яке він по праву вважав однією з найвигідніших галузей сільського господарства і промисловості. За ініціативи Олексія Хомича у Києві було організовано Південно-російське товариство бджільництва. Через п’ять років він на власні кошти відкрив школу пасічників. Цікаво, що пасіка, правління товариства, редакція «Щорічника бджільництва» знаходилися на Іванівській вулиці. Сьогодні все це важко навіть уявити. Але було саме так. Щоправда, через чотирнадцять років (1904) Олексій Хомич придбав вісім десятин землі поблизу станції Боярка і перевів туди школу, витративши на це облаштування понад 20 тисяч карбованців.
У 1895 році він сконструював вулик на рамку Дадана-Блатта, який спочатку назвали переворотним «даданом», і тільки у 1918 році на Всеукраїнському з’їзді пасічників (Київ) він дістав назву «український». А ще Олексій Хомич заснував, редагував і видавав щомісячник «Листок бджільництва». У спеціалізовану школу імені засновника приймали в основному сільських пасічників, які мали бажання досконало вивчити цю справу. Протягом року майбутні пасічники знайомилися з життям бджіл і науковими основами догляду за ними, удосконалювали свої знання з питань садівництва і городництва, вивчали типи вуликів та різні необхідні пристосування. Навчання в школі було безплатним, але за проживання у гуртожитку сплачувалось 80 карбованців за рік. Після закінчення курсу видавались відповідні свідоцтва. А товариство пасічників забезпечувало випускникам місця роботи.
В останні роки життя О. Андріяшев тяжко хворів і майже осліп. Не стало педагога, громадського діяча, видавця 31 липня 1907 року. Похований на Байковому кладовищі. На могилі був пам’ятник, від якого залишився тільки постамент з чорного граніту, на ньому напис: «Алексей Фомич Андрияшев, род. 26 февраля 1826, скончался 31 июля 1907». З тильного боку теж напис: «Мир праху твоему, безкорыстный деятель на пользу народа».