ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОЛІМПІЙСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ, або ПРИГОДИ УКРАЇНЦІВ В ІТАЛІЇ

Першу медаль для олімпійської команди України здобула біатлоністка Лілія Єфремова. У спринтерській гонці на 7,5 кілометра вона посіла третє місце, відставши від переможниці француженки Флоренс Робер на 6,6 секунди. _x000D_ «Бронза» Єфремової — медаль «незапланована». По-перше, на думку фахівців, наших біатлоністів перевантажили під час літньої підготовки. По-друге, найбільші надії серед представників цього виду спорту покладалися на Ніну Лемеш та жіночу естафету. Річ у тім, що Єфремова, володіючи гарною швидкістю, ніколи не відзначалася особливою влучністю. Тим приємнішими стали десять влучних пострілів Лілії на спринтерській дистанції Туріна._x000D_

Народилася Лілія Єфремова 15 квітня 1977 року в Чебоксарах (Росія). Виступала за Росію та Білорусь. Проте, не маючи там перспективи зростання, оселилася в Україні. Торік стала чемпіонкою країни, а нещодавно прославила нову батьківщину на Олімпіаді. Тож виходить, що наші північні та східні сусіди підготували Україні бронзову олімпійську призерку.
Ще були сподівання на успіхи наших саночників. Тут нас спіткали найбільші прикрощі. Не тільки у вигляді відсутності призових місць, а й травм, яких зазнали під час спусків наші спортсмени. Спочатку вилетіла з траси й відмовилася від подальших змагань наша найбільша надія у цьому виді спорту Наталя Якушенко. Потім з траси до шпиталю потрапив Роман Язвинський, який перекинувся у змаганні двійок разом з Олегом Жеребинським. 
Найбільшого успіху серед наших саночників досягла Лілія Лудан, яка за підсумками двох заїздів посіла шосте місце. З її інтерв’ю після виступу офіційному сайту НОК України можна дізнатися про причини невдач та травм українських олімпійців у санному спорті:
— У Солт-Лейк-сіті я була шостою і сьогодні теж, —  говорить Лілія Лудан. — Тоді надзвичайно раділа шостому місцю, а тут розраховувала на вищий результат. Я слабко стартую, намагаюся потім надолужити згаяне на трасі та на фініші.
— Невже п’ятірка лідерів така непереможна?
— Я б сказала, не п’ятірка, а трійка. Німкені дуже сильні. У них є свої відмінні траси. В Україні таких жодної нема. Ми катаємося завжди немов би з «ліфта», по ходу щось пробуємо, виправляємо. Хоча, власне, з тією ж Хойфнер (німкеня, що посіла третє місце — ред.) можна боротися: «віднявши» мій старт, ми демонструємо приблизно однаковий час.
— У чому складність траси в Чезана Паріоль?
—  Вона технічно недосконала. Дуже жорсткий лід. Ми були до цього не готові. Після Кубка світу і тижня тренувань у Франції, де все було гаразд, на цій трасі пішли юзи. Сани просто боком ідуть.
—  А що не вийшло у Вашої подруги Наталі Якушенко, яка не змогла завершити заїзд у перший день змагань?
—  Вважаю, що вона «нe потрапила в сани». Наталя жодного тренування нормально не проїхала. Аби успішно виступати на цій трасі, необхідно довго кататися. Крім того, вона вибухова, швидка, а зайвий поспіх у роботі тут не допоможе.
— Ви не боялися впасти?
— Про це ніколи не думають. Інакше немає сенсу їхати. Мені варто лише робити те, що я знаю і вмію.