 |
| Цю ікону з образами рівноапостольських князів протягом останнього століття цілеспрямовано намагалися знищити, але не вийшло... |
Швидше за все, Краснов узяв за основу усипальню знаменитого офтальмолога Едуарда Юнге у Феодосії. Нинішньої весни остання досить часто згадувалася в пресі у зв’язку зі спробою передачі до приватних рук пагорба Юнге разом із залишками склепу (у роки війни німецький корабель прийняв її за укріпленя і піддав жорстокому обстрілу). Як добре видно на цій старій фотографії, склеп Юнге мав вигляд античного храму, вбудованного в схил пагорба. Склеп Березіна зведений за тим же принципом — пагорб, основа з необробленого каменю і в центрі — усипальня у вигляді печерної церкви. Правда, Краснов взяв за зразок не класичний портик, а візантійський храм.
Незважаючи на свою дивовижність, шедевр знаменитого архітектора для широкої публіки сьогодні так і залишається майже невідомим. Та що туристи! Навіть традиційна табличка «Охороняється державою» на його стінах відсутня.
Ще дивніше те, що про каплицю зовсім не згадує Православна Церква. Хоч це єдина культова споруда в окрузі, що дивом уціліла після розгулу войовничих безбожників (у тридцяті роки в Гурзуфі були знищені всі храми і дивовижної краси мечеть), а головне — в каплиці-склепі збереглася ікона, яка, можливо, має повне право називатися чудотворною! В усякому разі, як мінімум три дива з нею вже пов’язано.
ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ
В кінці XIX століття розташований на схід від Гурзуфа маєток Суук-Су купив дійсний статський радник, талановитий інженер Володимир Ілліч Березін. Чималі статки, зароблені на будівництві залізничних мостів у Сибіру, дозволили йому заснувати курорт, створений з великим смаком і за кращими європейськими стандартами. Перших відвідувачів курорт прийняв в 1903 році. На жаль, сам Володимир Ілліч до цього дня не дожив: у 1900 році він помер від раку горла. Справу чоловіка продовжила дружина — Ольга Михайлівна Соловйова. І продовжила дуже успішно. Незабаром курорт Суук-Су стає вельми популярним. Тут побували І.Бунін, О.Купрін, А.Чехов, Ф.Шаляпін, О.Суриков, К.Коровін та емір Бухарський. У 1913 році курорт відвідав навіть імператор Микола II.
На згадку про померлого чоловіка Ольга Соловйова на пагорбі, що підноситься в самому центрі маєтку, побудувала каплицю-склеп. Планувалося, що це буде родова усипальня Березіних-Соловйових. Але так склалося, що Володимир Березін виявився єдиним хто був там похований — у роки громадянської війни Ольга Михайлівна емігрувала. Пізніше мародери розкрили склеп і, обібравши поховання, викинули з нього останки Березіна. Місцеві жителі повторно їх поховали, але вже в звичайній могилі.
ДИВО ПЕРШЕ
У 1922 році елітарний курорт уподобав собі уряд СРСР — на його базі організовується будинок відпочинку для високопоставлених «слуг народу». На каплицю довго не звертали ніякої уваги. Про шедевр Краснова пригадали тільки в тридцятих, коли для якихось господарських потреб знадобився мармур, яким склеп був обшитий зсередини. Робітникам, що знімали мармурове облицьовування, дали вказівку заразом збити і мозаїчну ікону з образами Святої Княгині Ольги і Святого Князя Володимира (небесними покровителями Ольги Соловйової і Володимира Березіна). Мовляв, негоже, що на території дачі товариша Молотова таке мракобісся спостерігається.
Ось тут і відбулося перше диво: «Робітники молотовської дачі тоді відбили тільки правий нижній кут, — згадував пізніше місцевий краєзнавець Володимир Свистов. — Дивно, але удар молота знищив лише фрагмент, на якому нічого, окрім золотого тла, не було, — фігури святих нітрохи не постраждали, хоча від відбитого шматка зображення Св. Ольги відокремлює декілька міліметрів! Що змусило робітників зупинитися — невідомо». Але це «щось» виявилося сильнішим за страх потрапити в «попівські посіпаки». Зі всіма витікаючими для тридцятих років наслідками.
Так ікона уціліла перший раз.
ДИВО ДРУГЕ
Другий чудесний порятунок відбувся після того, як у 1937 році дача Молотова була передана піонерському табору «Артек». Тоді каплицю перетворили на вугільний накопичувач. Справа в тому, що в плані склеп схожий на пронизуючий пагорб величезний колодязь. Раніше його вінчала невелика башточка з віконцями, через яку в каплицю потрапляло світло. Вхід в склеп закрили, башту знесли, і вийшов бункер для вугілля. На вершину пагорба вела зручна дорога, і вугілля висипали прямо з машин. А через вхід внизу вугілля потім вибирали і опалювали зимою дачі. Вистачило б одного його шматка, що невдало впав з величезної висоти, щоб повністю знищити образ святих, але і тоді ікона уціліла.
Тільки в кінці шістдесятих, коли в таборі провели центральне опалювання, усипальню Березіна очистили від вугілля.
ДИВО ТРЕТЄ
До кінця восьмидесятих каплиця-склеп являла собою жалюгідне видовище: скрізь валялося сміття, всі стіни і колони були списані і розмальовані так, що живого місця не було видно, — піонери поспішали увічнити своє перебування в «Артеку» (благо навколо було розкидано безліч шматків вугілля). Те, що тоді ікона уціліла, а не була перетворена піонерами в купку різнобарвного щебеня, навіть більше диво, ніж перші два. Можна, звичайно, все віднести на рахунок небувалої міцності зробленої на совість мозаїки. Але це пояснення здається логічним тільки на перший погляд.
У 1985 році в «Артеку» відкрили найбільший в світі пам’ятник Леніну. Коло ніг бронзового вождя знаходилася величезна, метрів 6-7 заввишки, конструкція з неіржавіючої сталі та різноколірних скляних плит, що символізувала піонерське багаття. Вже до початку дев’яностих ВСІ плити були благополучно розбиті піонерами на сувеніри (довкола ще й досі знаходять шматки кольорового скла). Плити ж були в добрих два пальці завтовшки, і розтрощити їх можна було хіба що молотом. Те, як було розбито скло із зовнішнього боку «багаття», ще можна зрозуміти, але як дітки, під рукою у яких нічого, окрім банальної каменюки не було, вмудрилися розправитися із внутрішнім склом, доступ до якого перекривали металеві конструкції, залишається загадкою і понині.
Якщо на меморіалі, що охороняється, дітки заради кольорових скелець за якісь п’ять-шість років повністю розгатили «багаття», то ЯКА сила протягом майже чверті століття оберігала кинуту напризволяще мозаїку, що складалася з таких же яскравих скелець?
Треба також врахувати й систему цінностей, у якій тоді виховували радянських дітей. Знищити релігійний символ для піонера 60-70 років вважалося такою ж доброю та гарною справою, як і «тимурівська» допомога якійсь старенькій бабусі.
І не зважаючи на все це ІКОНА ВЦІЛІЛА!
* * *
Каплиця-усипальня хоч і не відноситься до табірного господарства, але на початку дев’яностих міжнародний дитячий центр «Артек» упорядкував прилеглу територію, відчистив стіни від написів і провів часткову реставрацію. Тоді ж на дверний отвір навісили ґрати, які зачинялися на замок. Правда, написи «Тут був Вася» ще з’являються, але їх регулярно змивають. В кінці дев’яностих усипальню навіть знов освятили. Тепер рівноапостольні київські князі є неформальними покровителями «Артека».
Правда загроза знищення унікальної ікони залишається актуальною. Каплиця-склеп потребує термінового ремонту — талі і дощові води безперешкодно проникають усередину, від чого іржавіє арматура, що знаходиться в основі мозаїки.
Дмитро ПОЛЮХОВИЧ,
(І-РЕПОРТЕР)