Створив би таку собі балакучу домашню тваринку, і вона була би предметом любові. Але тоді і ця тваринка ніколи б не змогла назватися людиною і Бог опустився би до рівня цієї тваринки: обмежених істот може створювати лише обмежена істота. Бог же створював рівних Собі істот, бо тільки від рівного можна приймати любов, вдячність і похвалу. Вимушена похвала, похвала від нижчого від тебе ніколи не вийде за межу лестощів.
Так проявилася могутність і благість Бога: дав без заздрощів все, що мав Сам. Людина не витримала випробування благістю і зав’язався диявольський клубок хитросплетіння добра і зла, правди і брехні.
Одвічне протистояння: «о злий помисел, звідки взявся ти, щоб покрити Землю підступністю» (Сірах 37,3). Диявол начебто і не дуже втрутився в загальний світоустрій – просто повставляв знаки запитання після кожного з його пунктів. Істина – знак запитання. Любов – знак запитання, а свободі «дісталося» більше всього: зі спотворення і заплямування вона «чемпіон». Лишень одне філософське визначення – «усвідомлена необхідність» – варте багато чого. «Вагітність наполовину» звучить куди переконливіше. Свободу часто плутають з волею. І справді, певна ініціатива робить їх чимось схожими, але воля, не є свободою. Воля – це вседозволеність, свобода – відповідальність, воля – величина фізична, свобода містична. «Усвідомлена необхідність» – то швидше визначення волі, оскільки воно хоч трохи схоже на правду. Свободу ж під жодні філософські категорії не підведеш. Якоюсь мірою її можна визначити як знаряддя спасіння людської душі. Момент свободи відповідальний і напружений духовний акт, майже подвиг, коли людина обирає між Богом і сатаною. Про яку філософію може йтися, коли часом ми є перехрестям таких потужних сил, які не залишають часу для роздумів. Свобода має сенс тільки тоді, коли стоїть в певній ієрархії цінностей. Взята сама по собі, без цінностей вищих інстанцій, вона те ж саме, що воля-вседозволеність, а воля сама по собі взагалі – беззглуздя, тому що веде до саморозпаду і самознищення. Свобода ж, будучи вбудованою в певну систему цінностей, ні на мить не перестає бути свободою, не втрачає абсолюту, а повертає свою природну гідність. Немає й не може бути іншого призначення у свободи як возз’єднання людини з Богом і наслідування Його блаженства. Отже, в площині віри проблема свободи постає доволі виразно: воля – інструмент свободи, свобода – зброя спасіння. Для чого ж плутати одне з іншим: волю ставити на місце свободи, свободу оголошувати чимось ефемерно-незбагненним? Бо треба ж приховати ріжки і копитця, хвостик (згадаймо, диявол ховається в дрібницях). Для філософів диявол – анахронізм пережитого мракобісся, немає його і все тут. Ну тоді немає для них і свободи, і жодної різниці між свободою і волею. Яка, зрештою, різниця між фізикою і містикою, якщо визнається тільки фізика?
Але чи тільки з боку філософії дісталося свободі? «І пізнаєте Істину, і Істина звільнить вас». Казав, це Христос чи ні? Яке велике благо, що є Святе Письмо, а то часом не можна позбавитися сумнівів, чи залишилося б взагалі хоч щось від Христа донині. Справді, свобода – незручна штука, але це – Божий дар. Це – прикмета Бога, Його якість. Це – онтологічна, глибоко притаманна людині річ. З нею нічого не вдієш, як не старайся. Приборкана, спотворена вона все одно знайде вихід, але тоді постане у відповідно спотвореному і спаплюженому вигляді. Приборкана сьогодні свобода – це протести, бунти і революції завтра. Чи не пояснюється історія людства історією трагедії його свободи? Чи не з проблемою свободи і пов’язана сучасна криза в суспільстві – криза моралі, віри? Можливо, і в церквах було б набагто більше народу?
У Іллі Глазунова є така картина: «Христос і антихрист». Там зображені дві абсолютно однакові людини, тільки одна з них – антихрист. Чим спокушує антихрист людей, що примусить собі підкорятися? Схожістю. Зовнішність – то для нього не проблема. Зовнішню ідею Бога він залишить, але зміст цієї ідеї буде інший. Якщо Христос це Любов, то диявол – ненависть, якщо Христос – свобода, то диявол – пригноблення. От і порівняйте: Свобода і Любов – ненависть і пригноблення. Свободи і любові дедалі меншає, ненависті і пригноблення більшає. Взяти хоча б таврування людей, що наробило стільки галасу в суспільстві. Справді диявольський план – замість Богом даного імені ліпити на руку і чоло номер – тавро. Добре, звичайно, що вчасно забили тривогу, але якщо вдуматись, що в цьому тавруванні такого парадоксального? Просто логічно і до кінця домислена ідея «свободи», точніше, її відсутності. Невже хтось серйозно думає, що лихо минуло? Доля доволі виразно стукає у наші двері, то, може, краще дослухатись?
Так, можливо, все зайшло надто далеко, і за один день кайдани минулого не скинути. Минуле, воно має властивість доволі неохоче відпускати зі своїх обіймів, але все одно – про свободу треба говорити. Навіщо? А для того, щоб не щез предмет Божої любові.
Отець Валерій (Литвиненко)
м. Сквира Київської області