ПОЛІТИЧНИЙ ЕКСПЕРТ «БРАТСТВА»

Не знаю, завдяки чому Гена Балашов заробив свої гроші. Але кар’єру він точно зробив завдяки своєму вмінню обдурювати людей, «чесати язиком»,  «пудрити» мізки. Це пан Геннадій яскраво продемонстрував, коли з маловідомого дніпропетровського бізнесмена став одним з найскандальніших політиків-аферистів.
Неперевершений прилаштуванець, «улюбленець долі» – ці слова якнайкраще характеризують цю людину. В правоті цих слів переконує біографія Геннадія Балашова: закінчивши у 1979 році дніпропетровське ПТУ № 20 і влаштувавшись працювати слюсарем-будівельником спецуправління тресту «Дніпросантехмонтаж», вже за 15 років він став одним із засновників політичної партії «Міжрегіональний блок реформ», з якої, можна сказати, зродився кучмівський режим, а ще через кілька років – народним депутатом України третього скликання. Крім того, пан Балашов мав непоганий бізнес. Так, за даними Інтернет-порталу «Відкрита Україна», у 1988-1990 роках він  – голова торгового кооперативу «Союз» при Дніпропетровському будинку торгівлі, у 1990-1992 роках – директор МП «Веролла», у 1993-1994 роках – президент фонду «Центр політичних ініціатив», з квітня по вересень 1994 року – фінансовий директор промислово-будівельної фірми «Москва-люкс» міста Дніпропетровська.
З вересня 1994 року по липень 1996 року – генеральний директор підприємства «Москва».
Вочевидь, такому успішному «українському янкі» в нашій країні апріорі відкритий шлях у велику політику. А що? Грошики є, підтримка певних політичних кіл, адміністративний ресурс Жовтневої райдержадміністрації в місті Дніпропетровську також забезпечені. Справа за невеликим – схилити на свій бік електорат. Це, звичайно, зробити було б не так вже й легко, враховуючи специфіку міста та силу конкурентів. Але отут і проявився неперевершений талант пана Балашова – вигадати таку програму, понаобіцяти таке, що навіть ідеологічно заанґажовані виборці без вагань віддадуть свій голос.
Отож Геннадій Балашов розпочинає свою передвиборчу кампанію. Іде він по 27-му одномандатному виборчому округу міста Дніпропетровська, що об’єднує частково Жовтневий і Бабушкінський райони міста. Балашов представляє Соціально-ліберальне об’єднання України (СЛОН), яке під час виборчої кампанії 1998 року запам’яталося лише своїм слоганом «Прислоняйтесь!»; в партійному списку, до речі, він – у першій десятці.
Та що, скажете ви, з того, Балашов – звичайний пересічний кандидат, навіть серйозних владних та фінансових важелів не має. Е, ні, далеко не простим кандидатом був пан Геннадій! А був він самим що не є прямим ставлеником місцевої влади. За чутками, його, Балашова, було потрібно просто відіслати якомога далі з Дніпропетровська, мовляв, засидівся він тут, аж надто засидівся. От і вирішили його відправити у довгострокове відрядження... до Києва, на депутатську роботу у Верховній Раді Україні. В колі кандидатів-конкурентів Геннадія Вікторовича панували не надто оптимістичні настрої: тихцем говорили, що ім’я переможця відоме заздалегідь, і що це ім’я – Геннадій Балашов.
Тим не менше, сама лише підтримка влади не гарантує перемоги. Тому неперевершений Гена вдається до того, що найкраще у нього виходить – обдурювати довірливий електорат. Пан Балашов обіцяв багато – починаючи від боротьби з недобросовісними чиновниками і закінчуючи запевненням, що в разі обрання його депутатом, він зробить єдину податкову ставку тривідсотковою. Але була в його передвиборчій програмі одна родзинка: пообіцяв Гена запровадити постійну систему разової виплати суми в 10 тисяч (!) доларів кожній молодій особі – хлопцям, начебто для відкриття свого власного бізнесу, дівчатам – на посаг. Цю суму молода особа повинна була, за задумом Балашова, отримати одразу по набуттю нею 18 років.
І йому повірили! Видно, чим фантастичніша обіцянка, тим більше вірять в неї. І це, мабуть, логічно, адже обіцяючи золоті гори, кандидат в депутати дає пересічному громадянинові надію, а з надією, як відомо, жити легше. Вже за те, що ти дав людині надію, за тебе голосуватимуть. За Балашова голосували. Люди різних професій, різного віку й різного достатку. На моїх очах якийсь дідусь ставив хрестик у бюлетені прямо біля столу для реєстрації, при цьому він запитав вголос свою дружину: «Голосуєм за Балашова, да? І за комуністов».
Балашов переміг, набравши 19 398 голосів, більше ніж у інших фаворитів – генерального директора відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина» В’ячеслава Тютіна та полковника міліції В’ячеслава Чигринця. І покотив Гена в Київ, будувати нам «красівую страну» (між іншим, гаслом передвиборчої кампанії Балашова було «Ми хотім жить в красівой странє!» Гасло доповнював плакат, на якому зображено «щасливих» людей, в середині – молода парочка, що цілується). До речі, Геннадій Вікторович є ідейним творцем такої «популярної» в народі партії, як «Красива Україна» (а чому, наприклад, не «сексуальна»? – С. Б.).
Але яку країну він нам насправді збудував, не мені вам розказувати. Ясно, що обіцяних 10 тисяч «баксів» ніхто і в очі не побачив. Схопилися у славному місті Дніпропетровську, та вже було запізно.
А пан Геннадій з того не сумував, заробляв собі потихеньку на життя депутатською працею нелегкою. Як депутат нічим особливим не відзначався, схожий він був на звичайнісінького пристосуванця з тієї когорти «кучминих дітей», які галас зчиняють лише у разі, коли їхній бізнес хтось ненароком зачепить. Одне слово – нікудишній з Балашова виявився парламентар, так  – ні риба, ні м’ясо.
Тим часом насувалася пора чергових виборів, й треба було вже думати, як залишитись в депутатському кріслі. Пан Балашов добре подумав і пішов на вибори разом із партією Міши Бродського «Яблуко». Паралельно він йшов кандидатом в депутати по 214-му одномандатному виборчому округу... Де б ви думали? – в Дніпровському (частково і Деснянському) районі міста Києва!
Фішкою передвиборчої кампанії Балашова цього разу стала обіцянка скасувати 20 відсотків ПДВ. Зрозуміло, що лише в разі обрання його депутатом. Кияни, однак, виявилися не настільки наївними, щоб повірити цьому аферистові. В результаті і сам Балашов, і його партія пролетіли мимо парламенту, як фанера пролітає повз паризькі дахи.
Здавалося, що тепер всі надовго забудуть Геннадія Вікторовича. Та сталося не так, як гадалося: за декілька років Балашов сплив, як ви думаєте, де? В «Братстві», у Діми Корчинського! Тепер пан Геннадій там, політичний експерт! Задаю питання: чому Балашов подався саме до екс-лідера УНА-УНСО? І одразу ж знаходжу відповідь: Балашов пішов до Корчинського як до свого колеги-політичного лузера. Корчинському була потрібна саме така людина, як Балашов (уявіть собі цей тандем: Діма – теоретик «православного тероризму», Гена – практик економіко-політичного шулерства).
Тепер Геннадій Вікторович тільки тим і займається, що читає разом з Дмитриком проповіді і, як дослівно вказано в листівках «Братства», «насаджує людиноненависницьку ідеологію націонал-фрейдизму». З приводу останнього формулювання знову мимоволі замислююсь: цікаво, і коли це колишній фінансовий директор фірми «Москва-люкс» став націоналістом? До речі, хочеться окремо поговорити про так звані «проповіді». Пощастило мені ознайомитися з кількома. Виникло відчуття: знаходжуся в Дніпропетровську передвиборної пори не такого вже й далекого 1998 року. Ось він стоїть переді мною в усій красі. Ми його вже списали на смітник історії, але ні, виявляється, ще «жив курилка!» І нікуди він не подівся. Просто зашифрувався від «непосвєщьонних». Але його красномовство, його неперевершений стиль, все, як і тоді, все при ньому. Ознайомтесь, будь ласка, лише з декількома цитатами з його «проповідей»:
«Нужно думать о СВОИХ ДЕНЬГАХ. Мы зациклились на обсуждении политиков. Что, нашего Лазаренка замучили, замордовали? Нет, у него всё замечательно. Вышел из тюрьмы, 300 000 000 капитала, молодая жена и ребёнок. Когда-то он поставил себе стратегическую задачу – хапать, хапать и хапать. Лазаренко, кстати, тоже любил бабушек. Давал по 20 гривен, чтобы за него голосовали».
«Если в стране есть денежные знаки, значит, у кого-то их слишком много». Вспомните, Остап Бендер постоянно охотился за деньгами. И ему не нужны были мелкие деньги. Он ставил стратегическую задачу: «Мне нужен миллион». Его спрашивали, а частями не подойдёт? «Нет». Это правильная задача. Нам нужен миллиард».
«Посмотрите в свой мобильный телефон. Сколько в нём записано номеров? А сколько из них нужных, стоящих? Чем больше – тем выше ваша стоимость. Поэтому выбросьте всяких «пусиков» и «котиков». В телефонной книге должны быть нужные люди. Иначе вы ничего не добьётесь в жизни. Такие правила эволюции. Человек – социальное животное. Одиночки не выживают. БРАТСТВО от разрушения должно перейти к созиданию. Найдите одну точку и долбите её, как дятлы. Пока у вас не вырастет клюв, которым можно пробить себе дорогу к яхтам и лимузинам, шикарным женщинам и великолепным мужчинам, роскошным квартирам, круизам и бриллиантам.   И вы увидите, как вас будет любить Бог! Вы сможете построить свой храм с золотыми куполами».
«За что женщины любят мужчин? Женщины самообманываются отвечая: «Люблю, потому что люблю». На самом деле женщины любят за потенциал. Грубо говоря – за деньги. Подумайте, любая самка по своей природе ищет самца с хорошими генами: сильного, с острыми клыками,  такого, чтобы мог прокормить щенят».
«БРАТСТВО это важный инструмент общения. Потому что ты не можешь задать нормальный вопрос своим преподавателям – они тебе не ответят. Не можешь спросить совета у своих родителей – они тебе его не дадут. Здесь ты можешь задать любой вопрос, и тебе ответят. Другое дело, как ты этим воспользуешься. Как ты будешь здесь общаться, что узнаешь. На какие вершины поднимешься, и в какие тупики попадёшь.
Истинно говорю! Те, кто ждёт Армагеддона, пусть ждут. Мы же стремимся в светлое, красивое будущее! В шикарный Армагеддон!»
Що тут коментувати: геніальне на межі з божевільним. Хоча сам Балашов хлопець далеко не «збрєндівший», навпаки, він абсолютно адекватно оцінює життя. Адекватно з погляду дрібненького капіталіста, який мріє стати олігархом. І, мріючи про це, малюючи в своїй уяві оповиті рожевим туманом пляжі Ріо-де-Жанейро, з книгою Ільфа і Петрова під лівою пахвою і з Дімою Корчинським під праву руку піде він, сердешний, у найми до якогось впливового політика. І тут я повинен наших шановних виборців одразу попередити: якщо на наступних виборах ви помітите Геннадія Вікторовича Балашова в списках Комуністичної партії України, не дивуйтесь – у Петі Симоненка просто не знайшлося політичних експертів.
Отак от. Що й казати, «лед тронулся, господа присяжные заседатели, лед тронулся!».
Сергій БАГРЯНИЙ