Коли ж в студії з’явився Юрій Герасимович й почав розмовляти, деякі його судження про ситуацію в країні й у мистецтві були — мов бомби… Радіоведуча мовчала, не осмикувала. Та й що вона могла казати, якщо постать — «знакова»?
Найбільшим болем режисера, що пронизав весь той прямий радіоефір, була туга за поетичним українським кіно. Того ж дня відбулася презентація книжки про митця — «Кіносвіт Юрія Іллєнка», яку написала відома кінокритик Лариса Брюховецька.
…Близько сімнадцятої в кулуарах «Українського дому» я побачила режисера в оточенні журналістів. В очі одразу кинувся чорний колір його краватки. Іллєнко був елегантний і водночас печальний…
Вечір розпочався прекрасною «Українською мелодією» Мирослава Скорика, яку виконав оркестр «Київська камерата». Винуватець презентації у захваті від цього колективу. Саме «Київську камерату» запросив він свого часу для участі у фільмі «Молитва за гетьмана Мазепу». Юрій Герасимович багато що осягнув у своєму житті — і літературний жанр, і малярство, і зодчество, а от музика — то чи не єдиний різновид мистецтв, до якого у 70-річного митця поки що не дійшли руки… Втім, ще не вечір, з його азартом всього можна чекати.
Поет Іван Драч так захоплено говорив про літературну майстерність кіномитця, що зала зривалася оплесками. Зокрема, він зізнався, що після прочитання Іллєнкової «Доповідної апостолові Петру» він (Іван Драч!) уже не може писати так, як писав до того. Саме ж про Іллєнкове письмо Драч сказав, що воно відчайдушне, люте, сердите, загонисте, скажене і …неймовірно прекрасне. А як захоплено відгукнувся знаний літератор про любовний танок шулік, що його режисер Юрій Іллєнко зобразив в одній зі своїх новел.
Що ж сам винуватець цього цікавого зібрання? Він лишався собою — відкритим, щирим, безпосереднім, як хлопчисько. Сам взяв слово, не чекаючи на Миколу Мащенка, який був на вечорі ведучим. Іллєнко сказав, що книжка Лариси Брюховецької про нього та про його творчість — як епітафія. «Чи ж то кожному дано прочитати напис на своєму надгробному каменеві?», — водночас з іронією та всерйоз звернувся він до зали. Вдатися до такого перебільшення режисера змусило те, що критик писала свій твір, показуючи митця в минулому часі: мовляв, жив, був, знімав… Очевидно, це єдиний прокол книжки з точки зору героя. Все решта — радісна несподіванка. Він сказав, що пані Брюховецька абсолютно точно «прочитала» його, режисера, який є «чорним ящиком» для зруйнованого українського кіно. Того вечора оркестр, який не сходив зі сцени, нічого іншого не грав — лише тужливі мелодії…
Вражало те, що навіть на святі Іллєнко не переставав діяти. Коли вийшов сказати своє слово про книжку й про режисера Микола Жулинський, Іллєнко тут, прямо на сцені, не чекаючи аудієнції чи «довірливої телефонної розмови», звернувся до нього: «Пам’ятаєте, як ми з вами у 1990 році зробили неймовірне — був прийнятий закон про авторські й суміжні права. Як на той час, то була фантастична перемога. Сьогодні я вас прошу дати прочитати книжку Лариси Брюховецької президентові. Ми мусимо закінчити фільм про гетьмана Мазепу. Зовсім небагато коштів потрібно для цього!»
Треба віддати належне мужності Юрія Іллєнка, який зміг пережити неприйняття свого фільму більшістю глядачів і при цьому не перестати вірити в свою правду. Із тих, хто бачив фільм, мабуть, один з тисячі глядачів, висловлював щире захоплення картиною. Більшість людей, як відомо, тікали із зали або від зворушення почуттів робили собі перерву, аби заспокоїтися. Іллєнко сьогодні, як бачимо, ні за чим не жалкує, він далі продовжує молитися за небесну долю свого героя — суперечливого, але до останнього подиху відданого рідній Україні.
Чи не тому зала «Українського дому» того вечора була напівпорожньою, що після фільму режисер Іллєнко для багатьох асоціюється саме з фільмом, який не вдалося зрозуміти… «Анафема була тоді накинута на всю Україну», — пише про мазепинські часи в сценарії до фільму режисер. Чи ж зникла кудись сьогодні анафема Україні? Аби ж то… Розуміючи це, великий режисер сучасності не замкнувся десь там на власноруч збудованій дачі у Прохорівці, а продовжує активно боротися за те, щоб Україна скинула із себе прокляття. Він діє словом. Як блискучий публіцист й один з лідерів Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
…Вечір закінчився «Українською мелодією» Мирослава Скорика, з якої й починався. Оголошуючи цей номер, Микола Мащенко висловив сподівання, що душі батьків режисера зможуть почути її. Юрій Герасимович, дякуючи, тихенько й журливо промовив: «Почують, почують…»
Тетяна ОЛІЙНИК