Уявляєте собі, що приблизно 5000 або 6000 років тому у межиріччі Південного Бугу та Дністра було відоме колесо! Валерій Войнович у енциклопедичному виданні «Українська міфологія» про символіку колеса в українській культурі пише: « Колесо – предмет, наділений символікою круга і кругового руху, а також захисними і демонічними властивостями. У Купальську ніч ритуальний вогонь добували тертям сухого дерева об старе колесо. Солярна і місячна символіка колеса проявляється у фольклорних текстах, віруваннях, народному орнаменті. Поширений пісенний образ Сонця-колеса: «Колесом, колесом сонечко в гору йде». На Поліссі співають про Сонце як колесо, котре «вище тину стояло, багато дива бачило». Хворого на «курячу сліпоту» змушували дивитися на старе колесо з надією, що колесо в подобі Сонця вилікує його так само, як і весь світ, від нічної сліпоти. Запалене навесні колесо було символом відродження Сонця після зимової смерті». У цьому контексті цікаво згадати, що старовинна та народна назва рослини диво-сил – око Ладове — виникла саме з порівняння жовтого великого суцвіття рослини з сонячним диском. У народній традиції колісниця була символом божества. Вважалося, що Сонце їздить на колісниці, запряженій трійкою коней. Перун виїжджає на небо у громовій колісниці, запряженій крилатими кіньми, що видихають вогонь.
Раніше вважалося, що відкриття колеса на території сучасної України сталося значно пізніше і було пов’язане з часами винайдення і використання гончарного круга. Наприклад, у своїй книзі «Розповіді про кераміку» Наталія Крутенко зазначає: «…Гончарний круг — це один з найперших механічних приладів, винайдених людиною. Ідею використання обертового моменту вперше реалізовано саме в гончарному крузі. Колесо як модифікація гончарного круга (а відтак – і віз, карета, велосипед) з’явилися значно пізніше». Знахідки зооморфних статуеток (можливо, дитячих іграшок) трипільської культури на коліщатках ставлять питання про можливість існування і відкриття колеса ще 6000 років тому на території сучасних центральних областей України! Один з таких найцікавіших артефактів нині зберігається у приватній колекції предметів старовини родин Платонових і Тарут (ПЛАТАР). Зооморфна статуетка на коліщатках трипільської культури, яка зберігається у приватній колекції ПЛАТАР, датується приблизно 3600 – 3300 роками до нашої ери. В індійській міфології, а саме у Бхагават Гіті, згадуються бойові колісниці богів і людей. Арджуна править такою колісницею, але слід визнати, що на той час трипільська цивілізація вже давно припинила своє існування.
Подібні вироби на коліщатках було реконструйовано на підставі знахідок з поселень трипільської культури, які знайдено у басейні Південного Бугу С. Гусєвим та І. Зайцем (Гусєв, 1995; Заєць, 2001). Незважаючи на самі археологічні знахідки, і досі серед археологів та науковців всього світу триває дискусія про те, чи справді було відоме колесо предкам українців — творцям багатої і неосяжної трипільської цивілізації?
Відомо, що цей епохальний винахід людства можна порівняти хіба що з відкриттям вогню або конструюванням першого у світі лука, що призвело до справжньої економічної революції у суспільстві людей тих давніх часів.
Вадим ПЕРЕГУДА