РІЗДВ’ЯНИЙ ПІСТ

Розпочався Різдвяний Піст. В народі – Пилипівка. Знову світ завмер в очікуванні Христового Різдва. Знову час ніби уповільнюює свою стрімку запаморочливу ходу, стримуючи свою могутність перед найвеличнішим із таїнств – Пришестям в світ Спасителя.

Постяться люди давно, мабуть, ще з тих пір, як покинули Рай, але знову і знову лунають запитання про суть посту. Чи не від людей установився піст? Чи не можна догоджати Богові і без посту? Іноді взагалі чуєш: «Навіщо Богові ваш піст?» Правильно, Богові, можливо, піст і не потрібен, чого ніяк не скажеш про людину. Початок свій піст бере з райського гріхопадіння, коли людиною була порушена одна-єдина заповідь – не їсти з дерева пізнання добра і зла. Лукавий обдурив довірливих і простодушних Адама і Єву. Невідомо, чи розбереться людство з добром і злом, зате ціну втраченого, без сумніву, відчуває кожен. Голод, хвороби, смерть стали постійними супутниками людини, але Господь дав можливість заслужити в нього прощення і не розчинитися остаточно в первозданному хаосі, який вторгся у світ.

І лукавий не залишає нас своєю «увагою». Як і в Раю, спотворюючи, перекручуючи Божий заповіт, він і донині отруює людську свідомість тонкими лестощами і спокусами. Приречений на вічну загибель не може змиритися з можливістю вічного життя істот (тобто людей) набагато слабших і менших за нього.

Перечитуючи біблійну історію гріхопадіння, не перестаєш дивуватися, наскільки незмінними технології змія залишаються і в наші дні.

«І сказав змій жоні: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в Раю?» Отже, вже там, в Раю, на передній план висувається тільки, так би мовити, гастрономічна складова: «Не їжте ні від якого дерева…» Щось подібне спостерігається і нині. В постові бачать лише обмеження: те не можна, це забороняється, від цього утримайся. Справді піст несе харчові обмеження, але хіба вони визначають сутність посту? Хіба в людини, крім гастрономічних, немає інших інтересів? Наприклад, існує внутрішній світ, глибина людської душі. Звичайно, про стани не сперечаються. Можливо, дехто і чути не хоче про такі речі: «внутрішній світ», «душевна глибина», але це ж не може стати перепоною, щоб самому не цікавитись своїм глибинним «я». Це доволі непроста і копітка праця, але вона притаманна людині і необхідна їй. І, звичайно ж, ця праця має свої правила, інакше її не здійснити.

Певний режим харчування є важливою, але не визначальною складовою. Як пісна їжа сама по собі не здатна спасти людину, так і м’ясна – її згубити. Був час, коли м’яса зовсім не вживали, але людство все одно так розбестилося, що на Землю прийшов потоп. Отже, є таки щось важливіше за їжу, те, що всередині людської душі. А там величезні потенції і резерви. Ми чимось дуже схожі на сліпця, який сидить на величезному багатстві, і хоч здогадується про його існування, здатен користуватись лише крихітною частинкою того, що має. Як тут не згадати вогняного Херувима, який з полум’яним мечем охороняє вхід до Раю.

Чи справедливо Господь обмежив нашу могутність? Чи заздрить Він тому багатству, яке Сам дав? Але це вже було: був і Денниця, який так захопився своєю могутністю, що кинув виклик Богу, були і допотопні люди-велетні – могутні і славні, які, знову-таки, свою могутність спрямували проти Бога, був і Соломон, який теж не витримав випробування силою. Таких прикладів безліч.

Воістину, Бог – не в силі, а в правді. Треба визнати: людина не в змозі впоратись зі своєю силою. Отримана вся і одразу – сила, швидше за все, людину губить. От Господь і вчить нас потроху нею користуватися. Піст – це спосіб, у який Господь навчає людину користуватися своєю силою. Є речі важливіші за силу – це спасіння душі. Сила не повинна перешкоджати спасінню, а допомагати і підтримувати його. Не заздрить Бог людині. Скоріше, опікується нею, веде, як ту бешкетливу дитину, за ручку, а ми все вириваємося, все хочемо то за розпечене залізо вхопитись, то каструлю з окропом собі на голову вивернути і при цьому все запитуємо: а чому ти, Боже, нам так мало даєш? Чому нам не можна все? Навіщо піст?

Наскільки ті, хто задає такі запитання, усвідомлюють, що за ними стоїть? Чи не керує ними той лиходій, театральний персонаж, який колись в народних вертепах намагався вкрасти Різдво?

Згадаймо і про такий аспект посту як охоронно-прикладний. Остаточна доля світу, очевидно, ще не вирішена. Не все людині відомо. Візьмімо до уваги те, що давньоруське слово «пост» означає не лише утримання від їжі, але й чати, охоронну функцію. Отже, нам є, що берегти, не давати розікрасти. Будемо пам’ятати, що кожен перебуває на своєму посту. Різдвяний піст увінчується Пришестям у світ Спасителя. Тож не будьмо невдячними Йому за це благо. Не допустимо, щоб у нас вкрали Різдво.

Отець Валерій (ЛИТВИНЕНКО)

м. Сквира

Київської області