Це приблизно те саме, що бути трішки… вагітною, стверджують психологи
Хто не бачить, що нині процвітає пияцтво, більше того, в суспільстві кількість хворих на алкоголізм все зростає? Так само не можна не помічати, що дуже багато з’явилося різноманітних фірм, фірмочок, лікарень та й просто приватних спеціалістів, які охоче беруться покінчити з цією проблемою людини раз і назавжди… Але чи так стається, як того обіцяють? На жаль, ні. Насправді випадки зцілення від алкоголізму є поодинокими. Тому й не дивно, що культивується думка – хвороба невиліковна, тому рано чи пізно вона повернеться. До речі, в товариствах анонімних алкоголіків на Заході нав’язують саме цей підхід. То де ж шукати істину, кому вірити? Наразі здається, що порятунок в одному – вилікувати уражені дух і душу, і проблема вирішиться. Проте багато наших людей продовжують вірити в магію однієї маніпуляції: закодувався, чи «підшився» – то вже велика гарантія. Такі пацієнти, а також члени їхніх родин, надто не переймаються: що відбувається з душею…
З-поміж багатьох інших шляхів зцілення від пияцтва існує й цей: через зміну стосунків у сім’ї, ліквідацію такого явища, як співзалежність. Мій співрозмовник психолог вищої категорії Центру в справах сім’ї та жінок Шевченківського району міста Києва Володимир Пєтухов стоїть якраз на цих засадах.
– Зазвичай лікарі радять наркоманові змінити середовище, – каже пан Володимир. – Пияку майже ніхто цього не каже. Але ж в такому разі лікування буде поверховим. Якщо не працювати з тими, хто перебуває в стосунках співзалежності з хворим на алкоголізм, то якими б сильними й ефективними не були методи лікування, рано чи пізно хворий може зірватися. Нині в науковому світі немає однозначної думки щодо виникнення алкогольної залежності. Хтось шукає причини в генетиці, мовляв, батько і дід пили, то… Але скільки випадків, коли предки – пияки, а людина веде абсолютно тверезий спосіб життя. Натомість вихідці із цілком успішних родин можуть спиватися… Особисто мені з-поміж різних теорій найбільше імпонує ця: алкоголізм виникає з якихось порушень в системі стосунків з ближніми. Яскрава ілюстрація цієї думки – ось цей англійський анекдот. Хлопчику, що сидить за столом, приносять чай. Він запитує: «Чому холодний?» Домашні захвилювалися: як це так, до 12 років ти мовчав, а тепер почав про це казати?» Дитина спокійно відповідає: «Досі все було добре». Тож виходить, якщо трапляється щось, то до цього причетні всі, хто поруч. Звісно, найперше та людина, яка стає алкогольно залежною. Алкоголізм можна розглядати як інерцію цієї людини, її нездатність справитися із собою. Разом з тим поява хвороби доводить, що вся родина не змогла впоратися з обставинами… Всі ж бо живуть в одному світі.
– Але поки батьки дійдуть до розуміння причин хвороби, можуть постраждати діти – щодня споглядаючи п’яного батька (є біда ще й більша, коли в хронічній залежності від алкоголю й мати…)
– Я б не драматизував цю ситуацію. Річ у тім, що діти зовсім інакше реагують на «п’яні картини», ніж дорослі. Життєві приклади доводять, що травми, отримані в дитинстві через алкогольну залежність батьків, не впливають на майбутнє цієї людини. Та все ж варто усвідомлювати низький розвиток нашого суспільства, яке побутову пиятику зазвичай вважає нормою: мовляв, нічого страшного, що батько сидить на кухні й п’є, та ще й лихословить при цьому. Хто там звертає увагу на дитину! Це вам не стародавня Греція, де дітям методично роз’яснювали, якої шкоди може завдати алкоголь. Греки давали напитися своєму рабу, щоб показати на конкретному прикладі, до якого свинського стану може дійти людина, перебравши з вином…
– На жаль, у нас у цьому сенсі поки що немає бодай якогось рівня культури. Часом жінки навіть не усвідомлюють, що їхні чоловіки не просто інколи або й часто випивають, а що вони є найзвичайнісінькими алкоголіками. Пане Володимире, скажіть, що є найпершим симптомом хвороби?
– Так, у нас є таке поняття: нічого особливого, п’є, як всі. Дружина часто виправдовує: а як міг чоловік не випити, якщо до нього приїхав друг. Або як він міг відмовитися від алкоголю, якщо до цього його спонукав керівник фірми? Так, нічого страшного в тому немає за однієї умови – якщо людина при цьому не сп’яніла. Трапляються богатирі, які можуть літр випити і не похитнутися. Отож найпершою ознакою хвороби є наявність похмільного синдрому. Це не що інше, як отруєння. Жінка не може не помічати цього.
– Ви маєте на увазі блювотний рефлекс?
– Не тільки. Ознаками отруєння може бути депресивний стан, головний біль. Критерієм настання хвороби є також неможливість розслабитися без чарчини горілки.
– Але ж родичі алкоголіка страждають не менше. Часом старенька мати пороги клінік оббиває, аби врятувати сина. Дружина душу свою ятрить, мовляв, бідний, бо так захворів…
– Мушу сказати, що люди, які таким чином реагують на проблему, що виникла в сім’ї, є також хворими. Їхня хвороба називається інакше: співзалежність.
– Що насамперед, треба робити, аби не впасти в співзалежність?
– Рятівним може бути такий підхід до проблеми: треба зуміти зберегти свою самоцінність. Якраз цьому навчають на Заході в товариствах анонімних співзалежних. До речі, програми, за якими там працюють, дуже схожі з програмами, за якими лікують алкоголіків. У нас в Україні особисто я не зустрічав таких товариств. Зазвичай співзалежні люди шукають підтримки у родичів, друзів.
– Поширеною в наукових колах є думка про невиліковність хвороби. Чи підтримуєте її?
– Якщо під алкоголізмом розуміти систематичне вживання алкоголю, то я думаю, що з цього стану можна вийти так само, як колись зайти. А якщо думати, що можна вилікуватися, а при цьому пити, як інші, то навряд чи вдасться. Треба усвідомлювати просту річ: не можна бути трішки вагітною, трішки повішеним… Якщо людина знає, що стрибати з дванадцятого поверху – смертельно, то вона не стане експериментувати. Так само із алкоголем: не можна бути трішки залежним…
Розмовляла Тетяна ОлІйник