Ухвалено відповідні закони, постанови, програми. Виникли благодійні фонди, асоціації, спілки. Започатковано створення мережі реабілітаційних центрів. Однак проблем у людей з обмеженими фізичними можливостями залишається ще чимало.
Надзвичайно актувальна для нашої держави проблема ранньої реабілітації дітей-інвалідів (щороку в Україні народжуваність таких дітей зростає на п’ять тисяч осіб). Ще донедавна народження хворої дитини було справжнім горем для батьків, адже суспільством інвалідність сприймалася як пожиттєве тавро. Внаслідок цього руйнувалися сім’ї, в більшості випадків мати сама виховувала таку дитину. Нині ситуація поступово змінюється на краще. Формується розгалужена мережа центрів (відділень) ранньої соціальної реабілітації. Така система якнайкраще відповідає інтересам дітей з інтелектуальними і фізичними вадами та їхніх родин.
Рання соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливстями здоров’я – це комплекс реабілітаційних та корекційно-відновлювальних заходів, які здійснюються від народження до семи років і дозволяють суттєво зменшити чи навіть подолати фізичні та інтелектуальні вади розвитку. Раннє втручання дає найвищі результати в соціалізації дитини. Як свідчать міжнародна практика і вітчизняний досвід, до 70 відсотків дітей-інвалідів стають першокласниками загальноосвітніх шкіл та отримують відповідну освіту разом зі своїми однолітками.
Окрім того, ця система – доступна, гуманна, економічно досконаліша і тому ефективніша. Доступна тому, що кожна дитина-інвалід та її сім’я може безплатно за місцем проживання отримати допомогу фахівця із соціальної реабілітації. А гуманність системи полягає в тому, що хвора дитина залишається в сім’ї. Її не відривають від біологічно-рідного і психологічно близького оточення.
Скажімо, створена на Миколаївщині мережа реабілітаційних центрів (вони є в кожному районі) дала змогу охопити майже всіх дітей-інвалідів і перетоврити родину на справжнього фахівця, який в партнерстві зі спеціалістами крок за кроком наближає свою дитину до повноцінного життя. До речі, обов’язковість участі сім’ї в реабілітаційному процесі – основоположний принцип системи. Це, по-перше, дає можливість навчити батьків виконувати необхідні реабілітаційні прийоми вдома. По-друге, посилити кваліфікований вплив на дитину та забезпечити її поступове вживання в соціум.
Є й економічна доцільність існування реабілітаційних центрів – це можливість досягнення кращих результатів за коротший термін і значно менших фінансових витрат. На реабілітацію дітей-інвалідів у центрі витарчається вп’ятеро менше коштів, ніж в інтернатній установі. Що цілком логічно, бо левову частку витрат – на харчування, одяг, опалення, освітлення, виховання, догляд – бере на себе сім’я.
Ще одним аргументом на користь центру є розроблення для кожної дитини комплексної, багаторівневої індивідуальної програми реабілітації – програми тривалої дії, яка періодично коригується. Це дає змогу зосередити зусилля на подоланні конкретних вад кожної дитини, врахувати її можливості та рівень розвитку.
Відкритість системи, поступова інтеграція дітей-інвалідів у соціум, у свою чергу, позитивно впливає на саме суспільство. Є можливість виховувати в однолітків та й у дорослих співчуття, здатність розуміти чужий біль і не залишатися осторонь, а підтримувати та допомагати слабшим.
Процес соціальної або комплексної реабілітації неможливо розглядати без участі медицини й освіти. Не слід забувати, що саме медики впровадили у практику роботи поняття «соціальна педіатрія». А освітяни крок за кроком наближаються до інтеграції дітей-інвалідів у загальноосвітні школи. Але цей процес значно уповільнено, оскільки не підкріплено відповідною правовою базою.
Вчитель-реабілітолог – ключова фігура реабілітаційного процесу. А це вимагає від вчителя значного обсягу різноманітних знань, умінь та навичок. Разом зі своїм асистентом і провідними спеціалістами (логопедом, психологом, неврологом, педіатром, фахівцем з фізичної реабілітації, вчителем музики тощо) він обирає ефективні форми і методи роботи, залучає батьків до активної участі в тестуванні дітей. На основі цього визначаються найближчі та подальші завдання, складається індивідуальний сімейний план.
Вчитель та асистент разом працюють у групі, спільно проводять навчальні, виховні, соціально-адаптаційні, реабілітаційні, корекційні та компенсуючі заходи і заняття. Завдяки цьому досягається головна мета – допомогти дитині подолати комплекс неповноцінності, навчити жити серед однолітків. Для цього створюються необхідні навчально-виховні ситуації, через гру діти знайомляться з навколишнім світом, з явищами, що відбуваються в суспільстві, природі, побуті, вчаться тлумачити і оцінювати їх, отримують навички та вміння, необхідні для життя в соціумі.
Спектр впливу системи раннього втручання дуже широкий і включає не тільки адаптацію та реабілітацію дитини, а й послуги соціального працівника, психотерапію, надання ортопедичної допомоги, послуги з діагностики, профілактичні заходи для збереження здоров’я, просвіти сім’ї й таке інше. Крім цього, забезпечуючи догляд дітей-інвалідів у центрі реабілітації, його спеціалісти надають їхнім батькам можливість працювати, отримувати заробіток, а не лише допомогу. І завдяки цьому підвищувати добробут родини.