То чому ж батьки так поспішають привласнити дитину, удаючи, що вони так палко про неї турбуються? Литовська психолог Лууле Віілма вважає, що причина цього – страх лишитися без дитини. Вони думають, що, відпустивши дитину на свободу, лишаться без неї.
Психолог наводить такий приклад зі своєї лікарської практики. Якось до неї на прийом прийшла мати зі своєю 10-річною дочкою. Мати знала все, але нічого не розуміла. Дочка не знала нічого, але все розуміла одразу й дуже природно. Лікарка пояснила матері, в чому смисл власницької любові до дитини й запитала: «Скажіть, якщо ви звільняєте дочку зі своєї в’язниці, то невже вона кудись від вас подінеться?»
Мати затремтіла, неначе травинка на вітрі, почала пришвидшено дихати, підняла очі до стелі, неначе могла прочитати там відповідь на моє запитання. Дочка ж відреагувала миттєво: «Ні, нікуди не подінуся». Мати перелякано подивилася на дочку. «А що буде тоді?» – запитала лікар. Мати була така розгублена, що не могла нічого сказати, а дівчинка спокійно відповіла: «Тоді ми станемо подругами».
«Справді, як правильно влаштоване життя, – пише Лууле Віілма. – Цю здібну дівчинку мати старалася переробити на свою манеру, прагнучи зробити з неї порядну, гарну людину».
Минув час. Проте мати не зробила того, про що просила її лікар, вона не випускала з власної психологічної тюрми свою доньку. А та зустрічалася з психологом і постійно чула настанови: вір у себе й не бійся висловлювати свою думку.
Що ж відбувається з енергією, яка вивільняється, коли батько, мати, чи обоє разом випускають на волю свою дитину? При цьому, звісно, вони не вимагають послуги у відповідь, винагороди. Навіть не кажуть: «Якщо зі мною трапиться біда, я буду розраховувати на твою підтримку. Та хіба ця людина кинеться тікати від вас і забуде вас? Вона назавжди лишиться вашим справжнім другом, який завжди буде поряд з вами, коли цього вимагатимуть обставини.
Отож висновок один: що не зможе зробити розум – зробить любов. Саме це почуття здатне зробити вільними й щасливими вас і вашу дитину.