Він розпочався об 11-ій, а закінчився о 22-ій. І весь результат. Просто приїхали делегати, просто висиділи весь цей час, просто вкотре їх обманули, облили брудом і помахали ручкою — мовляв, їдьте, працюйте далі… А як працювати? З ким працювати і заради кого?
Цього разу делегати були налаштовані радикально. Ніякого чергового перенесення з’їзду просто бути не могло. От він і почався. Спочатку Роман Безсмертний… повідав всім про життя партії. Виявляється, що непогано, в принципі, все було, і керівництво діяло узгоджено. Просто конституційна реформа була неефективна, та й рейтинги не правильно підраховувалися. А так — можна жити. Потім було голосування за різні поправки до регламенту. Голосували картками-мандатами. Далі виступив Юрій Луценко. Мабуть, занесло його туди попутними вітрами. Але оскільки Президент, на якого так чекали журналісти, не приїхав, то всі були задоволені й Луценком.
Пан Юрій оживив зал. Ще б пак. Він заявив, що «невелика купка пристосуванців зрадила Майдан. Вишуканими туфельками ця купка пройшлася спинами вчорашніх побратимів». Далі закликав всіх зібратися на Чорну Раду і вибрати нового керівника партії, а Роману Безсмертному побажав зняти галстука й сісти у вагон». Після цього було оголошено перерву.
Далі події розгорталися не надто вже й блискавично, але динамічно. З’їзд визнав незадовільною роботу Ради партії, але так і не спромігся обрати її нового керівника. Загалом, у другій половині з’їзду обстановка виглядала так, ніби Майдан перенісся в КПІ. Викрикування, вигукування заглушали голоси членів ради партії, але…
Я спілкувалася з багатьма делегатами, які приїхали сюди творити нову історію. Забіжу наперед. Історію їм не дали творити. Більшість з них були налаштовані на те, аби вибрати нового керівника партії. Кандидатура була одна — Микола Катеринчук. Дехто, звичайно, говорив і про Юрія Луценка, але це — лише балачки, адже сам Луценко заявив, що якби він хотів бути в партії — він би одразу ж написав заяву. Поки ж такого документа не було. Та повернуся до обрання голови партії. Багато однопартійців, саме тих, хто в Парламенті, вважає Миколу Катеринчука людиною, яка просто не може бути керівником такої потужної політичної сили. Але ті, хто приїхав з низів, саме у ньому вбачали можливість зробити цю політичну силу дійсно потужною. Під час голосування зал розколовся навпіл — на Схід і Захід. Таким чином та політична сила, яка кричала, що об’єднує Схід та Захід, не здатна його об’єднати навіть у своїх лавах. Чомусь Схід не підтримав Катеринчука. І хоча перевага в голосах була мінімальною, цю пропозицію не прийняли. Таким чином і цього разу думка делегатів із Західної України, які й дали на виборах «Нашій Україні» найбільші відсотки, була проігнорована.
Коли вже критична маса незадоволених досягла апогею — до трибуни вийшов Петро Порошенко. Він заявив, що якщо вже й обирати нового голову партії, то не з представників ради партії, адже її роботу самі ж делегати визнали незадовільною. Тобто, цю раду треба розпустити, а голову обирати вже з нових представників. Холодний душ подіяв на гарячі голови…
Таким чином, з’їзд відбувся, але… Багато говорилося про оновлення, про нові сили та дії. Оновлення не відбулося, значить, нема нових сил, тож і діяти нікому. Фактично, партія, яка і так має низькі рейтинги довіри, які ще й стрімко летять вниз, приречена на поразку. Зовсім скоро про неї будуть говорити, як про партію одних виборів. Що ж може бути з її членами? Верхівка (як у Шевченка), мов мишенята розбіжиться по інших політичних силах. Переважно це будуть нині правлячі партії. Деяка частина верхівки таки перейде в опозицію, можливо, навіть у БЮТ, але як вони там будуть себе почувати?.. Є ще один варіант, про який вже два роки говорилося кулуарно, а тепер все більше виноситься на загальне обговорення. Це створення нового політичного проекту. Про це, до речі, і говорив Юрій Луценко. Але наскільки буде вдалий цей проект — говорити важко, адже якщо під його дахом збереться колишнє керівництво «Нашої України» лише під іншим вже кольором — навряд чи проект пройде до парламенту. Якщо ж там будуть нові обличчя, то виникає нове запитання — хто повірить черговій партії? І ще — багато чого залежить від того, як поведе себе Президент. Поки він з’їзд взагалі проігнорував.
Ну і окрім п’ятдесяти керівників залишаться сотні тих, хто від імені «Нашої України» провадить політику у себе в регіонах. Вони ж… Ви знаєте, коли делегати розходилися, було сумно на них дивитися. Вкотре виникло відчуття, що їх використали. Брутально і з замахом на демократичний гламур. Мовляв, проголосували — маєте. Втім, окрім сотень депутатів місцевих рад залишаються ще й мільйони, які вірили Президенту та команді, яку він привів, поставив на Майдані і сказав: «Це — мої любі друзі». Ті мільйони, які «любих друзів» привели на їх місця, і ті мільйони, яким з тих високих місць плюнули в очі.
Тому о 22-ій в суботу під мокрим дощем у голові малювалася пастораль. Сумна, з ностальгією.
Аня ДАНЬКО
(І-Репортер)