У цей час вулиці й майдани тамтешніх міст заповнюються натовпами відьом, упирів, людожерів, мерців і всілякої іншої нечисті, роль якої на одну ніч перебирають на себе любителі гострих відчуттів. Як свідчать результати опитування громадської думки, сорок вісім відсотків американців вважають Хеллувін національним святом. Про його розмах і масовість свідчить і така інформація, що надійшла із США: цьогоріч тамтешній люд витратив з власних кишень на виготовлення «святкових» масок і костюмів 5 мільярдів (!) доларів.
Причини цього суспільного феномену пояснюються тим, що, мовляв, громадяни найбагатшої країни світу надзвичайно прямолінійні, прості й легковірні. Навіть доросле й освічене населення Сполучених Штатів безсумнівно визнає існування упирів, зомбі та привидів, які населяють будинки разом із їхніми власниками та мешканцями. Отож з метою задобрення нечистої сили, якої аж ніяк не можна позбутися, а воднораз і просто для розваг та насолоди гострими відчуттями, без чого пересичена видовищами Америка не уявляє свого існування, там і проводиться щорічне свято з назвою Хеллувін.
Уперше про нього я особисто дізнався ще у студентські роки із збірки віршів Андрія Вознесенського; в одному з віршів мене вразили рядки: «Хеллуин, Хеллуин — ну куда Голливуд?! Детям бритвы дают, детям бритвы дают…» Російський поет під час відвідин Штатів побував на тому дійстві жахіття, де його глибоко дійняла одна «розвага»: святкувальники роздавали дітям яблука, в які заздалегідь було вкладено леза для гоління. Можете собі уявити, що було з тими, хто ті яблука надкушував. Але того тільки й очікували любителі гострих відчуттів! Їм — весело і, як нині висловлюється молодь, «прикольно». А що ті «приколи» загрожують здоров’ю ближнього — пусте: Хеллувін інакший не буває.
Згаданий Вознесенським факт із яблуками «з сюрпризом» мав місце десь на початку 70-х років минулого століття. Можемо тільки уявити, наскільки виросла «фантазія» розважальників за три з половиною десятиліття. Довкола «свята» виникла й розвинулася ціла індустрія з продукування не тільки вбрання «хеллувінщиків», щоразу все вигадливішого й жахкішого на вигляд, а й ідей «приколів», що їх психіка пересічного громадянина витримує далеко не завжди. У день всенаціональної «реабілітації» потойбічних сил різко зростає кількість правопорушень у місцях громадського користування, а відтак і кількість фізичних та психічних ушкоджень, завданих святкувальниками одне одному та їхнім мимовільним жертвам. Недарма поліції доводиться посилювати патрульну службу на вулицях і майданах міст, а працівникам медичних служб замовляти додаткові медикаменти й місця в лікарнях.
Можна дивуватися чи обурюватись, але на американському «святі жахів» не обходиться без присутності дітей (то ж їм давали яблука з лезами!), які вже давно стали активними учасниками багатьох розважальних дій. Діти разом із дорослими приміряють на себе вбрання й маски всілякої чортівні — і невже хтось думає, ніби вона не полишає свого чорного сліду в душах малечі? До всього, переодягненим маленьким «монстрам» загрожує не тільки нечиста сила: щороку під час Хеллувіну трапляються непоодинокі випадки сексуальних домагань чи й насилля над дітьми з боку педофілів та осіб із неврівноваженою психікою. Однак Америка, схоже, поволі звикає до будь-якого збоченства, її вже нічим не розчулиш і не здивуєш. А як же: країна найрозвиненішої демократії! Нам таке й не снилося, і слава Богу.
Але хтось нас поступово, зате послідовно і вперто намагається американізувати, починаючи від мови (не подолавши наслідки зросійщення, ми дружно заковтуємо американський сленг) і закінчуючи доларом, який давно став другою нашою національною валютою — розрахунки в нас ведуться переважно в «у. о.». Якщо іще кілька років тому засоби масової інформації тільки «ненав’язливо» розписували приваби заокеанського «свята» спілкування з нечистою силою, то цього року вже відверто рекламують його. Навіть більше: повідомляють про силу-силенну закладів, у яких любителі приміряти на себе роль монстрів можуть це безперешкодно здійснити.
Тільки у столиці причаститися до Хеллувіну цього року пропонували клуби «ПаТіПа», «Пивна бочка», «Кайф», ресторани «Декаданс Хауз», «Фелліні», «Текіла Хауз», «Голден Гейт», «Семс Стейк Хауз», «Опалкова хата», «Марокана», ірландський паб «О’Браянс» та інші (звернімо увагу на вельми «милозвучні» та такі вже до глибини національної душі «українські» назви перелічених закладів!).
В даному разі — добре, що всі оті «Хаузи» доступні лишень багатіям, і переважна більшість українців не мали змоги спізнати «принад» спілкування з чортівнею. Однак де гарантія, що наступного року послідовні американізатори України не запропонують занести Хеллувін до переліку державних або місцевих свят! Отоді навтішаємося! Отоді влаштуємо світовий шабаш — аж наші рідні віртуальні відьми назавжди покинуть свої Лисі гори й перевішаються в приміських лісах.
А якщо серйозно — то куди ми йдемо? Невже нам і справді байдуже до втрати наших традицій, звичаїв, обрядів, зникнення шинків і корчм, витіснених чужоземними за назвами й духом пабами та хаузами; невже змиримося із упослідженням нашого найбільшого національного скарбу — незрівнянної української пісні?
Ми розучилися боротися за рідні святині. Ми стали кволі й ледачі душею, духом. А таке не минає безслідно. І щойно ми десь поступаємося простором своєї душі — там негайно «добрії люди» насівають чортополоху. От як і з тим Хеллувіном. Піддатися йому означає ще ближче підступити до межі виродження. Невже хтось думає інкаше?
Тарас ПОКОТИЛО