І хай нікого не обдурить назва постанови «нашого» кабміну з міністрами «нашоукраїнцями» про створення комфортних умов для «русскоязичного насєлєнія». Сам термін «русскоязичноє насєлєніє» є типовим і класичним витвором російського імперіалізму на кшталт «бліжнєє зарубєжьє», «митний союз», «єдіноє економіческоє пространство», «братскіє слов’янскіє народи» і т.д. Якби в цих людей було більше за одну клепку в голові, то вони б ці терміни не використовували, щоб ганебно не розкривати адреси своїх хазяїв.
Нікого з людей мислячих не може обдурити турбота «українських» урядовців про «русскоязичних». Реально вони турбуються про росіян, які через це вперше в історії ХХІ століття проголошуються привілейованою нацією. І не десь там в Росії, бо проти цього б моментально виступила б уся світова спільнота, а в Україні. Таким чином вперше після скасування апартеїду в ПАР на рівні державної політики надається офіційна перевага «нацменам» над корінною нацією, і 30 відсоткам населення над 70 відсотками. Якраз така кількість за переписом 2001 року в Україні україномовних (остання цифра). Чужинці (до ХVІІ століття росіян в Україні взагалі не було) і чужинецька мова, які віками визискували українців і забороняли українську мову отримали не лише індульгенцію, але й право на подальше знущання з нашої нації і мови. Хіба не так?
А тепер знову до логіки речей. Здавалося б, очевидним є те, що якщо комусь в Україні не подобаються українці, українська мова, українська культура, Тарас Шевченко і Іван Франко, і через це вони почувають себе некомфортно: якщо дискомфорт викликає недостатня кількість «русскіх берьозок» на вулицях Одеси чи «нерусская» архітектура українських храмів Києва чи Львова, вихід лише один, і він не в постановах кабміну. Якщо ваш дід, батько чи ви самі прибули до України з глибокою ненавистю до неї, за словами російського шотландця Лєр-монта, «на ловлю щастя і чінов», і ви дієте так, як писав цей поет далі «смеясь, он дєрзко прєзірал, землі чужой язик і нрави», то їдьте до своєї омріяної Росії і не заважайте жити українцям на своїй землі.
Один знайомий «русскоязичний» росіянин, який прибув до Києва у 1978 році і одразу ж отримав чотирикімнатну квартиру в центрі Києва в той час як сотні тисяч українців жили в гуртожитках, перед останніми президентськими виборами розповідав мені, як він любить Росію, російську мову, російську культуру і політику президента Путіна. В Росії і заробітна плата набагато вища, і пенсії незрівнянно вагоміші, ніж в Україні, і Путін правильну політику проводить, і газ дешевий. Ну просто рай земний та й годі. На це я йому відповів: не бреши! Якщо ти так любиш Росію, то чому ж тоді ти в ній не живеш? Тим більше, що умови для «русскоязичних» тут такі некомфортні. Ні тобі газети російською мовою в кіоску не знайдеш, ні книжки, ні фільму не почуєш рідною мовою, Інтернет повністю «українізований». А я «україноязичний» дивлюся навколо себе і бачу, що все якраз навпаки. Це для мене, в Україні, землі якої зросили потом і кров’ю сотні поколінь людей, умови зовсім некомфортні. Хіба в написаному мною є хоча б слово неправди?! Це для мене, моїх дітей і онуків в «нашій» державі не купиш казки українською мовою, «дньом с огньом» не знайдеш україномовного журналу, комп’ютерної програми, диска тощо. То що ж це робиться? Що потрібно мені і мільйонам таких, як я, щоб мати в цій країні комфортні умови? Невже для цього треба брати в руки автомата? Ми, українці, вже зведені «на нашій, не своїй землі» до рівня дійної корови, яка має язика, але не знає мови.
Ну не розумію я, чому це ті, хто так любить Росію, російську мову і культуру, до неї не їдуть на постійне проживання і край. Ну, хіба для того, який так щиро когось чи щось там любить, не характерно бажати раз і назавжди злитися з об’єктом і суб’єктом своєї любові? Тим більше, що в Росії і зарплати і пенсії вищі. І газу вдосталь. Не знаєте як це зробити? Я навчу. Продаєте свою чотирикімнатну квартиру в центрі Києва чи Львова (страшно сказати, за 500 тисяч доларів) і купуєте собі в омріяних Калузі чи Костромі п’ятикімнатну квартиру, віллу під містом на додачу, всім дітям квартири, нові розкішні машини. Ще й «на старість» вистачить. Хіба не так? І жодного українського слова довкола. Суцільний багатоповерховий комфорт. І в ЄС, і в СОТ, і в НАТО не треба. Ну хіба не щастя? Агов, «русскоязичниє», хто хоче не на словах, а на ділі довести свою любов до Росії?
Російський імперіалізм і його «п’ята колона» в Україні постійно розігрують «русскоязичну» карту. Один чоловік, походженням із «бандюковичів», переконував мене, що на «русскоязичних» вони перед виборами успішно «розводять лохов». Напевно, так воно і є. При цьому людей намагаються переконати, що немає ніяких українців чи росіян, а є «русскоязичниє». Така ось нація, видумана російським імперіалізмом. Бачте єврей, незалежно від того який би «язичний» він не був, завжди залишиться євреєм. А ось українцям, бачте, зась.
Ні для кого не секрет, що значна частина етнічних українців є русифікованою. Чи нормальне це явище? Звичайно, що ні. Немає в Німеччині фіномовних етнічних німців, немає у Франції чехомовних етнічних французів, не зустрінеш в Італії шведомовних етнічних італійців, не знайдете ви в Росії україномовних етнічних росіян. І це цілком нормально, правильно і логічно. Ненормально якраз навпаки. Причина наявності в Україні неукраїномовних етнічних українців не відома хіба що останньому дебілові. Вона в багатовіковій русифікаторській політиці російського імперіалізму. Це Росія забороняла українську мову, українську культуру, церкви, школи тощо. Що не вдавалося знищити, присвоювала собі. Намагається все краще украсти у нас і нині. В Росії постійно з’являються публікації про «русский гопак», русский борщ», «геніального русского інженєра Кондратюка» тощо. І це не випадково. Це державна політика. Звичайно, російські щі не йдуть ні в яке порівняння з всесвітньо відомим борщем, а російська бариня з українським гопаком. Але ось в російському інтернет-виданні я знаходжу, що і моє прізвище, виявляється, є російським. І Шевченко теж. Чи у вас уже нічого хорошого свого немає, панове?
Тепер ще одна теза агентів російського імперіалізму в Україні. « Ну что же тут подєлаєшь?», — переконував мене один «мудрагель», якого заслали сюди з Росії, — так сложилося історічески». Ще й як «подєлаєш». Людей треба виховувати, переконувати, що «русскоязичний» українець не є нормальним явище. А щодо того, що «так сложилось історіческі», то це твердження хіба що «для дурних». Так само можна переконувати «лохов», що певний відсоток хворих на туберкульоз в Україні склався історично, тому людей лікувати не слід, бо це є порушенням їхніх прав.
В Україні однозначно запанували агенти російського імперіалізму, які цілком усвідомлено і продумано намагаються знищити українців, нашу мову і культуру. Таке вже в історії України траплялося не раз. І завжди закінчувалося одним і тим же. Українці майже вмить організовувалися, повставали і знищували своїх ворогів. Будь-які колонізатори-інородці в будь-якій країні діють однаково. В цьому нас переконує історичний досвід. Вони намагаються створити собі комфортні умови за рахунок корінної нації. Аж ніяк не є винятком і Україна та українські нація і мова. Мине час, і українці в черговий раз віднайдуть свого Ярему, Гонту і Залізняка. І створять комфортні умови для себе і дискомфортні – для своїх ворогів.
Петро МАСЛЯК,
віце-президент Академії наук вищої школи України