ІЗ РОДОВОГО ГНІЗДА КРИЧЕВСЬКИХ

Поширене твердження, що природа відпочиває на дітях талановитих людей, не завжди слушне.

Взяти, приміром, родину українських митців Кричевських: дід Василь Григорович – маляр, архітектор, знавець народного мистецтва, автор видатної пам’ятки – будинку Полтавського земства (нині – краєзнавчий музей), художник театру та кіно, педагог, дизайнер, автор малюнку державного герба України – Тризуба (1918). Його брат, Федір Григорович, маляр, професор Української академії мистецтв. Син Василя Григоровича – Василь, відомий графік, маляр, художник кіно (зокрема й світового, фільму-шедевру «Земля» режисера О. Довженка). Другий син – Микола – відомий аквареліст, який від 1920 року жив і працював у Парижі, де здобув визнання. Не менш талановитою виявилася й донька Василя Васильовича Катерина Кричевська-Росандич, яку доля закинула в далекі світи, і вона нині проживає в Каліфорнії.
Народилася художниця в Києві 2 вересня 1926 року. Малювати почала змалку, родинне мистецьке оточення сприяло цьому. Відтак дівчина вступила до Київської художньої школи, а влітку 1943 року виставила свої роботи в залах теперішнього Національного художнього музею України й одержала нагороду. Знаючи «принади» життя під «совєтами», родина Кричевського перед наступом червоної армії емігрувала. Опинилася спочатку в Празі, там Катерина вчилася в художньо-промисловій школі, відтак у Німеччині в Гейдельберзькому університеті. Її твори постійно з’являлися на групових і персональних виставках у США й Канаді, а від 1993 року і в Україні. Любі її душі, світосприйманню пейзажі, яким притаманні яскравий колорит, смілива експресія. Працює художниця в техніці акварелі, гуаші.
Скористатися нагодою оглянути її твори можна в Музеї культурної спадщини в Києві, де відкрилася ювілейна виставка пані Катерини. Цікаво, що набагато раніше, ще до заснування цього музею, зав’язалося листування між художницею і завідуючим відділом Володимиром Тихенком. Кричевська-Росандич передала першу збірку творів сюди – це були роботи її батька і матері, теж художниці. «Ми дуже інтенсивно листувалися, майже кожен рік щось надходило від неї, – згадує Володимир Олександрович. – І не тільки до нас. Її твори зберігаються в Національному художньому музеї України, в Шевченківському заповіднику в Каневі, Львівській картинній галереї, Миколаївському, Лебединському художніх музеях, у Музеї історії Києва, в Полтавському, Сумському та Миргородському краєзнавчому музеях, а також у приватних зібраннях по всьому світу».
Дотримуючись давніх традицій щедрого українського меценатства, Катерина Кричевська-Росандич передала сотні творів своєї родини, а також роботи відомих митців із діаспори до багатьох музеїв України. Безліч цікавих книжкових видань надійшли від неї до бібліотек України, особливо – Національної бібліотеки імені В. Вернадського.
Восени 1993 року, після піввікової перерви, художниця побувала на батьківщині, відвідала Київ та Полтаву, де відбулися її великі персональні виставки, зустрілася з друзями дитинства та численними шанувальниками своєї творчості.
А в затишних залах Музею культурної спадщини можна оглянути роботи Кричевської-Росандич. Цікава деталь: якщо її батька – Василя Васильовича – називали співцем неба, то його доньку принаджує вода – спокійні плеса чи розбурхані хвилі, гра світотіней, сонячне мереживо  нічого не проминає спостережливе око художниці. Це бачимо в її роботах «Доки Сан-Франциско», «Озеро Вассаго», «Руська річка» (виявляється, є така назва в США). А ще можна побачити Ярославів Вал, Андріївський узвіз, Лук’янівський цвинтар, Київський палац (до його нинішньої варварської перебудови), Європейську площу, Новгород-Сіверський, Гадяч – місця, які обходила й об’їздила пані Катерина.
До свого 80-річчя вона підготувала книгу «Мої спогади», яка недавно вийшла у видавництві «Родовід». Мемуари ілюстровані рідкісними родинними світлинами і кольоровими репродукціями творів художниці та її батьків.

Ольга МЕЛЬНИК