Під час свого першого візиту в Донецьк в 2005 році після президентських виборів Віктор Ющенко заявив: «Все що відібрано у ботанічних садів, я би хотів, щоб вже в цьому році повернули назад державі». Натяк був зрозумілим — в Донецькому ботанічному саду активно будувався Ринат Леонідович.
Минув рік. Під час останнього візиту Президента в Донецьку область в червні 2006 року кореспондент Тетяна Чорновіл дорогою на вокзал заїхала подивитися на славнозвісні ахметовські угіддя в Ботсаду. Картина, яка відкрилася перед очима, була красномовною відповіддю на завдання Ющенка річної давнини — будівельники споруджували новий паркан, приєднуючи до 32 гектарів володінь Ахметова в Ботанічному саду ще кілька додаткових гектарів.
«МІЙ ОФІС —
МОЯ ФОРТЕЦЯ»
Президентське гасло 2005 року: «Повернемо ботанічні сади народу України» було закликом до оголошення війни Ринату Ахметову. Адже його угіддя в Ботанічному саду Донецька, які оформлені на ЗАО «Люкс», це не просто земельна ділянка — тут б’ється серце імперії Ахметова. У Януковича під час президентських виборів діяв так званий «тіньовий штаб», який тримав всі ниточки виборчих процесів у своїх руках. Саме таке визначення — «тіньовий штаб» — найбільше підходить і для маєтку Ахметова в Ботанічному саду. Саме сюди стікається документація з величезних промислово-фінансових володінь Рината Леонідовича, тут відбуваються важливі робочі зустрічі та наради, тут розробляється тактика та стратегія імперії. Тут, кажуть, Ахметов живе під час відвідин Донецька. В цьому він зізнався сам, коли коментував призначення Луценка в уряд Януковича: «Я забув, як в брудному взутті бігали по моєму ліжку». Ахметов мав на увазі обшук ЗАО «Люкс», який вчинило відомство Луценка майже рік тому.
Тут, поряд зі своїм помешканням Ахметов затіяв будівництво цілого котеджного містечка з озером та мисливським будиночком, щоб його компаньйони та гості почували себе як вдома.
Тобто, у звичайнісінькому Ботанічному саду Ахметов будує свою особисту міні-державу, особливо переймаючись безпекою її кордонів.
Один раз лише ці кордони були нахабно порушені — коли «орли» міністра Луценка й славнозвісний БТР в’їхали на заборонену територію через величезні броньовані ворота. Це було нещодавно, але тепер, здається, що це лише вигадка, і ніяких обшуків взагалі не було.
Нині можна впевнено заявляти: нова влада могла абсолютно правовим шляхом забрати у Рината Леонідовича якщо не всі, то, принаймні, частину його «офісних угідь» в Ботанічному саду. Але цього, як бачимо, не сталося.
В індустріальному Донецьку не так багато затишних місць з озерцями та реліктовими деревами, а, отже, коли найбагатша людина держави зажадала резиденцію саме в цьому мальовничому куточку — важко знайти сміливців, які ризикнуть опротестувати в судах це «велике бажання» короля Донбасу.
Представник Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко на одній з прес-конференцій в Києві оголосив звернення екологів до генпрокурора Святослава Піскуна. У своїй петиції захисники природи якраз просили захистити унікальні рослини донецького Ботанічного саду. «Нам прийшла відповідь, що «в ході перевірки, проведеної з виїздом на місце, факт захоплення заповідної території й обгородження її парканом не знайшов свого підтвердження», — скаржиться Борейко.
ПРИВИДИ БОТАНІЧНОГО САДУ
Але ж факт залишається фактом: я на власні очі бачила величезний паркан, який огородив північну частину Ботанічного саду в 2004 році й новозбудований в 2006 в центральній частині. Невже усе це було примарою, сном? Чи, може, після візиту підрозділу МВС паркан зруйнували, як берлінську стіну?
…Таксі покружляло Донецьком і привезло мене до блокпоста. Потужний пропускний пункт відділяє північну частину Ботсаду від центральної. Таксист попередив, що охорона кого завгодно гуляти дорогою не пускає. Однак він помилився. Вийшовши з машини, я спокійнісінько попрямувала повз «будку» охоронця і рушила дорогою поміж двома парканами.
З одного боку, де колись була північна частина Ботсаду, мур був висотою з двоповерховий будинок. Для краси на паркані були викладені рельєфні арки, пофарбовані в рожевий колір. Задля безпеки верхівка паркану завершувалася своєрідним «дашком», бо за такої конструкції його важче перелізти. З іншого боку дороги тягнувся звичайний неприглядний паркан Ботанічного саду, однак дуже скоро він теж переріс у двоповерховий з арками та рожевими тонами.
Так я і крокувала в рожевому тунелі між володіннями Ахметова, а попереду, наче собор, піднімався в небо корпус заводу «Сармат», трагічна історія якого ще посяде чільне місце в неофіційній біографії Рината Леонідовича.
Для непосвячених у історію донецького бізнесу скажу лише, що колись підприємство називалося «Донецьким пивзаводом». Ним володів успішний бізнесмен Юрій Павленко. Однак за дивним збігом обставин після того, як підприємством зацікавився інший дуже успішний бізнесмен, Павленко загинув від кулі, а завод відійшов Ахметову й був названий «Сарматом».
Цікаво, чому своє головне «лігво» король Донбасу розташував поряд з підприємством, яке має таку лиху історію, і навіть кидає на нього тінь? Цей завод на дорозі до угідь Рината нагадує казковий камінь на роздоріжжі з моторошним попередженням: «На ліво підеш — голову втратиш…» ну, і так далі.
Коли Ахметов катав журналістів у своєму «Мерседесі», йому задавали запитання про темні плями в біографії. Олігарху запитання не сподобалося, однак він на нього доволі спокійно відповів: «Кажуть, що я свої капітали отримав бандитським шляхом: когось вбивав, а бізнес забирав. При цьому називають тільки два прізвища – Брагін і Павленко. Але завод «Сармат» ми купили аж через два роки після смерті гендиректора! Який тут зв’язок? Що ж стосується Брагіна, його клуб «Шахтар» був в такому стані, що мене рік вмовляли його купити. Пропонували всім — ніхто не взяв. Так, ми купували недооцінені підприємства. Купували на вторинному ринку. Я всі свої активи купив на вторинному ринку, і, на щастя, всі живі».
ПРО ЩО МОВЧИТЬ РИНАТ АХМЕТОВ?
Цікаво, що Ахметов згадав Брагіна виключно як власника футбольного клубу «Шахтар». Проте в далекому 1995-му його вважали королем фінансово-кримінальної імперії Донецького регіону. Після загибелі Брагіна успадкувати трон вдалося саме Ринату Ахметову.
Цінність клубу «Шахтар» тоді справді була невеликою, і він не мав жодного стосунку до смерті Брагіна, крім того, що авторитета було вбито вибухом на стадіоні під час матчу. Отож, пояснення Рината Леонідовича щодо Брагіна звучать дещо несерйозно.
Ще цікавий нюанс: Ахметов згадав лише два прізвища, хоча насправді історій про підприємства, які купувалися нардепом після загибелі їхніх попередніх власників, значно більше. Зокрема, мережа магазинів «Быттехника» в Донецьку, яка свого часу теж опинилася під контролем Ахметова. Попередній власник — Гуцол — був розстріляний на очах малолітнього сина.
Цікаво, що дружина покійного Брагіна, за свідченням жителів сусідніх дач, досі живе за цим височенним рожевим парканом в Ботанічному саду. Колись це був маєток її чоловіка, який теж успадкував Ринат Леонідович. Кажуть, вдові Аліка Грека він залишив будинок, де вона жила, забезпечує її всім необхідним, а головне — уберігає від незваних гостей — журналістів.
КОРОЛЬ ДОНБАСУ НЕ БАЧИТЬ СВІТУ ЗА ВИСОКИМ МУРОМ
Однак повернемося до фортифікаційної архітектури маєтку Ахметова. Прямуючи центральною алеєю, я натрапила на будинок, що височів над муром. Величну арку закривали величезні броньовані, прикрашені кованим залізом ворота, які нагадують вхід у середньовічну фортецю.
Це і є центральний вхід в офіс Рината Ахметова. Фотографувати ворота не наважилася — на мене пильно вирячилися декілька охоронців. Наскільки мені відомо, попередні фотосесії представників ЗМІ біля мурів Ахметова завжди закінчувалися скандалом й відібраною фотоплівкою. Мені ж дуже хотілося зберегти те, що вже «наклацала».
Згодом в мій об’єктив потрапили гарненькі ворота, що ведуть до готельної частини комплексу, які знаходяться з іншого боку дороги. Вони були прикрашенні такою чарівною ковкою, якій би позаздрив навіть Віктор Ющенко.
Власне, з центральної алеї роздивитися бодай що-небудь було неможливо. Мур був надзвичайно високим. Тож довелося рушити до володінь Ахметова в обхід — через Ботсад.
Тетяна ЧОРНОВІЛ
Минув рік. Під час останнього візиту Президента в Донецьку область в червні 2006 року кореспондент Тетяна Чорновіл дорогою на вокзал заїхала подивитися на славнозвісні ахметовські угіддя в Ботсаду. Картина, яка відкрилася перед очима, була красномовною відповіддю на завдання Ющенка річної давнини — будівельники споруджували новий паркан, приєднуючи до 32 гектарів володінь Ахметова в Ботанічному саду ще кілька додаткових гектарів.
«МІЙ ОФІС —
МОЯ ФОРТЕЦЯ»
Президентське гасло 2005 року: «Повернемо ботанічні сади народу України» було закликом до оголошення війни Ринату Ахметову. Адже його угіддя в Ботанічному саду Донецька, які оформлені на ЗАО «Люкс», це не просто земельна ділянка — тут б’ється серце імперії Ахметова. У Януковича під час президентських виборів діяв так званий «тіньовий штаб», який тримав всі ниточки виборчих процесів у своїх руках. Саме таке визначення — «тіньовий штаб» — найбільше підходить і для маєтку Ахметова в Ботанічному саду. Саме сюди стікається документація з величезних промислово-фінансових володінь Рината Леонідовича, тут відбуваються важливі робочі зустрічі та наради, тут розробляється тактика та стратегія імперії. Тут, кажуть, Ахметов живе під час відвідин Донецька. В цьому він зізнався сам, коли коментував призначення Луценка в уряд Януковича: «Я забув, як в брудному взутті бігали по моєму ліжку». Ахметов мав на увазі обшук ЗАО «Люкс», який вчинило відомство Луценка майже рік тому.
Тут, поряд зі своїм помешканням Ахметов затіяв будівництво цілого котеджного містечка з озером та мисливським будиночком, щоб його компаньйони та гості почували себе як вдома.
Тобто, у звичайнісінькому Ботанічному саду Ахметов будує свою особисту міні-державу, особливо переймаючись безпекою її кордонів.
Один раз лише ці кордони були нахабно порушені — коли «орли» міністра Луценка й славнозвісний БТР в’їхали на заборонену територію через величезні броньовані ворота. Це було нещодавно, але тепер, здається, що це лише вигадка, і ніяких обшуків взагалі не було.
Нині можна впевнено заявляти: нова влада могла абсолютно правовим шляхом забрати у Рината Леонідовича якщо не всі, то, принаймні, частину його «офісних угідь» в Ботанічному саду. Але цього, як бачимо, не сталося.
В індустріальному Донецьку не так багато затишних місць з озерцями та реліктовими деревами, а, отже, коли найбагатша людина держави зажадала резиденцію саме в цьому мальовничому куточку — важко знайти сміливців, які ризикнуть опротестувати в судах це «велике бажання» короля Донбасу.
Представник Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко на одній з прес-конференцій в Києві оголосив звернення екологів до генпрокурора Святослава Піскуна. У своїй петиції захисники природи якраз просили захистити унікальні рослини донецького Ботанічного саду. «Нам прийшла відповідь, що «в ході перевірки, проведеної з виїздом на місце, факт захоплення заповідної території й обгородження її парканом не знайшов свого підтвердження», — скаржиться Борейко.
ПРИВИДИ БОТАНІЧНОГО САДУ
Але ж факт залишається фактом: я на власні очі бачила величезний паркан, який огородив північну частину Ботанічного саду в 2004 році й новозбудований в 2006 в центральній частині. Невже усе це було примарою, сном? Чи, може, після візиту підрозділу МВС паркан зруйнували, як берлінську стіну?
…Таксі покружляло Донецьком і привезло мене до блокпоста. Потужний пропускний пункт відділяє північну частину Ботсаду від центральної. Таксист попередив, що охорона кого завгодно гуляти дорогою не пускає. Однак він помилився. Вийшовши з машини, я спокійнісінько попрямувала повз «будку» охоронця і рушила дорогою поміж двома парканами.
З одного боку, де колись була північна частина Ботсаду, мур був висотою з двоповерховий будинок. Для краси на паркані були викладені рельєфні арки, пофарбовані в рожевий колір. Задля безпеки верхівка паркану завершувалася своєрідним «дашком», бо за такої конструкції його важче перелізти. З іншого боку дороги тягнувся звичайний неприглядний паркан Ботанічного саду, однак дуже скоро він теж переріс у двоповерховий з арками та рожевими тонами.
Так я і крокувала в рожевому тунелі між володіннями Ахметова, а попереду, наче собор, піднімався в небо корпус заводу «Сармат», трагічна історія якого ще посяде чільне місце в неофіційній біографії Рината Леонідовича.
Для непосвячених у історію донецького бізнесу скажу лише, що колись підприємство називалося «Донецьким пивзаводом». Ним володів успішний бізнесмен Юрій Павленко. Однак за дивним збігом обставин після того, як підприємством зацікавився інший дуже успішний бізнесмен, Павленко загинув від кулі, а завод відійшов Ахметову й був названий «Сарматом».
Цікаво, чому своє головне «лігво» король Донбасу розташував поряд з підприємством, яке має таку лиху історію, і навіть кидає на нього тінь? Цей завод на дорозі до угідь Рината нагадує казковий камінь на роздоріжжі з моторошним попередженням: «На ліво підеш — голову втратиш…» ну, і так далі.
Коли Ахметов катав журналістів у своєму «Мерседесі», йому задавали запитання про темні плями в біографії. Олігарху запитання не сподобалося, однак він на нього доволі спокійно відповів: «Кажуть, що я свої капітали отримав бандитським шляхом: когось вбивав, а бізнес забирав. При цьому називають тільки два прізвища – Брагін і Павленко. Але завод «Сармат» ми купили аж через два роки після смерті гендиректора! Який тут зв’язок? Що ж стосується Брагіна, його клуб «Шахтар» був в такому стані, що мене рік вмовляли його купити. Пропонували всім — ніхто не взяв. Так, ми купували недооцінені підприємства. Купували на вторинному ринку. Я всі свої активи купив на вторинному ринку, і, на щастя, всі живі».
ПРО ЩО МОВЧИТЬ РИНАТ АХМЕТОВ?
Цікаво, що Ахметов згадав Брагіна виключно як власника футбольного клубу «Шахтар». Проте в далекому 1995-му його вважали королем фінансово-кримінальної імперії Донецького регіону. Після загибелі Брагіна успадкувати трон вдалося саме Ринату Ахметову.
Цінність клубу «Шахтар» тоді справді була невеликою, і він не мав жодного стосунку до смерті Брагіна, крім того, що авторитета було вбито вибухом на стадіоні під час матчу. Отож, пояснення Рината Леонідовича щодо Брагіна звучать дещо несерйозно.
Ще цікавий нюанс: Ахметов згадав лише два прізвища, хоча насправді історій про підприємства, які купувалися нардепом після загибелі їхніх попередніх власників, значно більше. Зокрема, мережа магазинів «Быттехника» в Донецьку, яка свого часу теж опинилася під контролем Ахметова. Попередній власник — Гуцол — був розстріляний на очах малолітнього сина.
Цікаво, що дружина покійного Брагіна, за свідченням жителів сусідніх дач, досі живе за цим височенним рожевим парканом в Ботанічному саду. Колись це був маєток її чоловіка, який теж успадкував Ринат Леонідович. Кажуть, вдові Аліка Грека він залишив будинок, де вона жила, забезпечує її всім необхідним, а головне — уберігає від незваних гостей — журналістів.
КОРОЛЬ ДОНБАСУ НЕ БАЧИТЬ СВІТУ ЗА ВИСОКИМ МУРОМ
Однак повернемося до фортифікаційної архітектури маєтку Ахметова. Прямуючи центральною алеєю, я натрапила на будинок, що височів над муром. Величну арку закривали величезні броньовані, прикрашені кованим залізом ворота, які нагадують вхід у середньовічну фортецю.
Це і є центральний вхід в офіс Рината Ахметова. Фотографувати ворота не наважилася — на мене пильно вирячилися декілька охоронців. Наскільки мені відомо, попередні фотосесії представників ЗМІ біля мурів Ахметова завжди закінчувалися скандалом й відібраною фотоплівкою. Мені ж дуже хотілося зберегти те, що вже «наклацала».
Згодом в мій об’єктив потрапили гарненькі ворота, що ведуть до готельної частини комплексу, які знаходяться з іншого боку дороги. Вони були прикрашенні такою чарівною ковкою, якій би позаздрив навіть Віктор Ющенко.
Власне, з центральної алеї роздивитися бодай що-небудь було неможливо. Мур був надзвичайно високим. Тож довелося рушити до володінь Ахметова в обхід — через Ботсад.
Тетяна ЧОРНОВІЛ