На підсумковій конференції, в якій взяли участь представники Міністерства аграрної політики, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, НБУ, обласних рад і адміністрацій, кредитних об’єднань. Керівник проекту, професор Гарі Роше наголосив, що в усьому світі кредитна кооперація (чи то кредитні спілки, чи кооперативні банки) є потужним фінансовим механізмом кредитування села, що успішно конкурує на цьому ринку з комерційними банками.
Головне завдання проекту ЄС ТАСІС полягало в тому, щоб поширити цей досвід і на Україну. Тому в рамках проекту проведено широкомасштабне підвищення професійного рівня їхніх працівників, зокрема, з питань кредитування села, що має свої особливості, пов’язані з сезонністю сільськогосподарського виробництва та високими ризиками (адже це біологічний процес). Тут треба застосовувати спеціальні технології кредитування. Ще одна особливість полягає в тому, що фермери не мають достатнього досвіду бізнес-планування, не вміють належним чином прораховувати рух своїх коштів, тому їм важко показати кредитній установі свою спроможність погасити потрібну позику.
Організатори проекту провели відповідне навчання і серед фермерів, випустили для них (спільно з Міністерством аграрної політики та Інститутом аграрної економіки) спеціальний збірник рекомендацій, в якому докладно роз’яснюються всі важливі питання кредитування сільськогосподарських товаровиробників.
Великий обсяг роботи було виконано для зміцнення кредитних спілок та об’єднання їх у кредитні кооперації. Насамперед з ініціативи та за участю проекту ЄС ТАСІС робочою групою, до якої увійшли представники всіх ключових міністерств та відомств, причетних до питань села і фінансових ринків, розроблено Концепцію розвитку системи кредитної кооперації. Її 7 червня 2006 року схвалив своїм розпорядженням Кабінет Міністрів України. На виконання цієї концепції будуть ухвалені необхідні зміни до законодавства, які дозволять кредитним спілкам і всій системі кредитної кооперації розвиватися значно швидшими темпами. Це етапна подія у процесі відродження кредитного руху, який розпочався із здобуттям Україною незалежності в 1991 році.
Проте історія кредитної кооперації розпочалася значно раніше.
Першу українську кредитну спілку було створено ще 1870 року в Гадячі на Полтавщині. Вона надавала короткотермінові кредити для місцевих селян і мала назву сільського ощадно-позикового товариства. На 1 січня 1910 року в українських губерніях уже діяло 867 кредитних та 360 ощадно-позикових товариств, близько 80 відсотків яких зосереджувалися в аграрному секторі економіки. А на 1 вересня 1919 року кількість кредитних кооперативів на теренах України перевищувала 3300.
З утвердженням радянської влади розвиток кредитної кооперації в Україні, на жаль, обірвався. І тепер нашій країні доводиться наздоганяти згаяний час, оскільки за півтора століття принципи кооперативної самодопомоги утвердилися в більшості країн світу й стали досконалішими. Нині 650 тисяч кооперативів у різних країнах об’єднали 350 мільйонів людей. Україна має сьогодні понад 700 кредитівок, членами яких є мільйон триста тисяч громадян України. А якщо врахувати і членів їхніх сімей, то ця цифра сягає 10 відсотків населення нашої країни. Загальний обсяг закумульованих у кредитних спілках грошей становить близько двох мільярдів гривень. Найактивніше кредитний рух розвивається у Львівській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Полтавській областях та місті Києві.
Однак загалом мережа кредитних спілок зростає ще дуже повільно. В Україні налічується 26600 сільських населених пунктів. І, безумовно, має рацію директор Інституту аграрної економіки, академік Петро Саблук, наголосивши у своєму виступі на згаданій вище конференції, що кредитні кооперативи мають дійти до кожного з цих пунктів. Той актив, який вже існує, зобов’язаний скласти схему охоплення кредитними спілками всіх сіл. Не слід забувати, зауважив науковець і колишній міністр аграрної політики, що в глибинці є ще багато людей, які мислять по-старому, чекають когось, хто зробить для них благо.
На думку Петра Саблука, селян треба вчити вести наступальну політику у відстоюванні своїх прав на землю, на підприємницьку діяльність. Він справедливо вважає малі підприємства на селі виробничими бригадами, кожна з яких має стати суб’єктом створюваної кредитної кооперації. Це дозволить сільським трудівникам об’єднуватися фінансово для справи, яку поодинці вони здійснити не можуть, і водночас зробить дешевшими кредитні послуги. На жаль, нині наша банківська система слабо володіє ринком фінансового кредитування, особливо на селі. Цю нішу має заповнити кредитна кооперація, і чим швидше, тим краще.
Головне завдання проекту ЄС ТАСІС полягало в тому, щоб поширити цей досвід і на Україну. Тому в рамках проекту проведено широкомасштабне підвищення професійного рівня їхніх працівників, зокрема, з питань кредитування села, що має свої особливості, пов’язані з сезонністю сільськогосподарського виробництва та високими ризиками (адже це біологічний процес). Тут треба застосовувати спеціальні технології кредитування. Ще одна особливість полягає в тому, що фермери не мають достатнього досвіду бізнес-планування, не вміють належним чином прораховувати рух своїх коштів, тому їм важко показати кредитній установі свою спроможність погасити потрібну позику.
Організатори проекту провели відповідне навчання і серед фермерів, випустили для них (спільно з Міністерством аграрної політики та Інститутом аграрної економіки) спеціальний збірник рекомендацій, в якому докладно роз’яснюються всі важливі питання кредитування сільськогосподарських товаровиробників.
Великий обсяг роботи було виконано для зміцнення кредитних спілок та об’єднання їх у кредитні кооперації. Насамперед з ініціативи та за участю проекту ЄС ТАСІС робочою групою, до якої увійшли представники всіх ключових міністерств та відомств, причетних до питань села і фінансових ринків, розроблено Концепцію розвитку системи кредитної кооперації. Її 7 червня 2006 року схвалив своїм розпорядженням Кабінет Міністрів України. На виконання цієї концепції будуть ухвалені необхідні зміни до законодавства, які дозволять кредитним спілкам і всій системі кредитної кооперації розвиватися значно швидшими темпами. Це етапна подія у процесі відродження кредитного руху, який розпочався із здобуттям Україною незалежності в 1991 році.
Проте історія кредитної кооперації розпочалася значно раніше.
Першу українську кредитну спілку було створено ще 1870 року в Гадячі на Полтавщині. Вона надавала короткотермінові кредити для місцевих селян і мала назву сільського ощадно-позикового товариства. На 1 січня 1910 року в українських губерніях уже діяло 867 кредитних та 360 ощадно-позикових товариств, близько 80 відсотків яких зосереджувалися в аграрному секторі економіки. А на 1 вересня 1919 року кількість кредитних кооперативів на теренах України перевищувала 3300.
З утвердженням радянської влади розвиток кредитної кооперації в Україні, на жаль, обірвався. І тепер нашій країні доводиться наздоганяти згаяний час, оскільки за півтора століття принципи кооперативної самодопомоги утвердилися в більшості країн світу й стали досконалішими. Нині 650 тисяч кооперативів у різних країнах об’єднали 350 мільйонів людей. Україна має сьогодні понад 700 кредитівок, членами яких є мільйон триста тисяч громадян України. А якщо врахувати і членів їхніх сімей, то ця цифра сягає 10 відсотків населення нашої країни. Загальний обсяг закумульованих у кредитних спілках грошей становить близько двох мільярдів гривень. Найактивніше кредитний рух розвивається у Львівській, Донецькій, Луганській, Запорізькій, Полтавській областях та місті Києві.
Однак загалом мережа кредитних спілок зростає ще дуже повільно. В Україні налічується 26600 сільських населених пунктів. І, безумовно, має рацію директор Інституту аграрної економіки, академік Петро Саблук, наголосивши у своєму виступі на згаданій вище конференції, що кредитні кооперативи мають дійти до кожного з цих пунктів. Той актив, який вже існує, зобов’язаний скласти схему охоплення кредитними спілками всіх сіл. Не слід забувати, зауважив науковець і колишній міністр аграрної політики, що в глибинці є ще багато людей, які мислять по-старому, чекають когось, хто зробить для них благо.
На думку Петра Саблука, селян треба вчити вести наступальну політику у відстоюванні своїх прав на землю, на підприємницьку діяльність. Він справедливо вважає малі підприємства на селі виробничими бригадами, кожна з яких має стати суб’єктом створюваної кредитної кооперації. Це дозволить сільським трудівникам об’єднуватися фінансово для справи, яку поодинці вони здійснити не можуть, і водночас зробить дешевшими кредитні послуги. На жаль, нині наша банківська система слабо володіє ринком фінансового кредитування, особливо на селі. Цю нішу має заповнити кредитна кооперація, і чим швидше, тим краще.