У фондах Державного архіву Російської Федерації зберігаються документи про пригоди одного з таких шахраїв в перші роки після закінчення Великої Вітчизняної. Це був справжній чемпіон з обману високопоставлених радянських чиновників: він зумів охмурити аж дев’ятнадцять союзних міністрів!
«Московською міліцією заарештований в будівлі Міністерства важкого машинобудування при спробі отримати грошову допомогу злодій-аферист Вайсман Веніамін Борухович, він же — Трахтенберг, він же — Рабинович, він же — Ослон, він же — Зільберштейн, 33 років, уродженець м. Житомира, проживав в Орєхово-Зуєво... Під час арешту у Вайсмана відібрали пістолет.»
Ця доповідна записка, датована 14 червня 1947 року, підписана заступником міністра внутрішніх справ Сєровим і направлена ним на самий «верх»: Сталіну, Молотову, Берії і Жданову. Аж надто незвичайний і нахабний шахрай потрапив до рук московських оперативників!
«Будучи допитаним, Вайсман розповів, що він впродовж 24 років займався крадіжками. 5 разів був судимий на різні терміни перебування в таборах. У 1944 році Вайсман обморозився, коли втікав з табору у Вологодській області, внаслідок чого обидві ноги і одна рука були ампутовані. Після цього Вайсман не міг красти, тому перейшов на шлях шахрайства. З цією метою за допомогою якогось Михайлова сфабрикував собі за 20 000 рублів нагородну книжку двічі Героя Радянського Союзу, начепив на піджак планки з сімома орденами і трьома медалями, і у такому вигляді відвідував різні міністерства СРСР, де, добиваючись на прийом до міністрів і заступників міністрів, отримував від них велику грошову допомогу і промтовари.»
Великий комбінатор Остап Бендер і його спритний хід з перевтіленням в «сина лейтенанта Шмідта» — просто дитячі забавки в порівнянні з цим реальним аферистом, який діяв після війни! Тут інший масштаб, інші персонажі і зовсім інша вигода.
Здавалося б, абсолютно неможлива річ — простому смертному пробитися в міністерський кабінет. Проте аргументи орєхово-зуєвської спритної людини були чаруючими: двічі Герой, інвалід війни з фашистами. А крім того — «свій», «колега по галузі». Адже у кожному конкретному випадку Вайсман представлявся людиною «з профільних підрозділів».
Прийшовши в Міністерство будівельних матеріалів, називав себе «колишнім мотористом Одеського цегельного заводу»; діставшись до приймальні Міністерства фінансів, перетворювався на «колишнього шофера Київської міської контори Держбанку», Міністерство харчової промисловості відвідував під виглядом «зоотехніка радгоспу імені 28 річчя Жовтневої революції». Ну як відмовити в допомозі такому прохачеві?! І Вайсман потрапляв прямо в міністерський кабінет, а виходив звідти з хорошим «наваром», бо розчулені розповідями «заслуженого фронтовика» товариші-міністри розпоряджалися видати йому матеріальну допомогу.
Судячи з доповідної Сєрова, шахрай діяв практично без промахів. Крім того, створюється враження, що він володів якимось справді гіпнотичним талантом: примудрявся переконати високопоставлених чиновників, щоб йому виділили зі спецфондів найдефіцитніші товари, та ще в чималих кількостях! Розслідуючи цю кримінальну справу, оперативники обійшли всі організації, де встиг побувати за два роки спійманий ними «прохач», і напевно, самі здивувалися міністерській щедрості: «В червні 1946 року, за розпорядженням Міністра річкового флоту СРСР т. Шашкова, Вайсман як «колишній моторист Амурського річкового пароплавства» отримав 2300 рублів, два бостонових відрізи і сім метрів сатину.
Міністр хімічної промисловості СРСР т. Первухін дав розпорядження за рахунок Воскресенського хімкомбінату видати Вайсману шкіряну куртку, два відрізи шерсті, чотири пари валянок і 15 метрів тканини.»
Стоп! А валянки безногому для чого? Та ще аж 4 пари?! Проте, всупереч всякій логіці, Вайсману вдавалося отримувати «за бідність» різноманітні товари: шість шовкових сорочок, два відрізи драпу, три пари чоловічого взуття, чотири пари калош... 10 метрів коверкоту... три пари дитячих черевиків... два жакети і два плаття... чотири дамські осінні пальта і котикове манто (схоже, він і про свою нібито існуючу і дуже нужденну сім’ю міністрам плакав!). Окрім всієї цієї мануфактури в кишеню Трахтенберга-Зільберштейна-Рабиновича потрапляли вельми крупні суми — 3000, 2000, 800, 1500 рублів.
* * *
На допитах після арешту Вайсман розповів, як він готувався до своїх «наскоків на міністрів»:
«Аби потрапити в Міністерство, він заздалегідь вивчав на місці периферійні підприємства Міністерства, дізнавався прізвища директорів заводів і комбінатів, збирав від них довідки і документи про свої «бойові заслуги» (часто при цьому довідки писалися під диктовку самого Вайсмана), а після цього повертався до Москви. У Міністерствах, пред’являючи ці документи і згадуючи прізвища директорів периферійних підприємств, він створював видимість, що був до війни працівником системи Міністерства».
Але не тільки гроші і «шмотки» здобував у «верхах» лже-герой. Одного разу він вирішив одержати якісні протези і для цього відправився на прийом до самого президента Академії наук Вавилова! Після «обробки» знаменитого академіка шахрай вийшов з його кабінету з рекомендаційним листом, адресованим директорові Протезного інституту, професорові Чакліну:
«Гвардії капітан танкового корпусу генерал-полковника Катукова Вайсман В.Б., 1913 р., під час взяття Берліна втратив обидві ноги. Переконливо просимо Вас прийняти В.Б.Вайсмана для особистої консультації, покласти його в Протезний інститут і забезпечити високоякісними протезами. Депутат Верховної Ради академік С.І.Вавилов, депутат Верховної Ради СРСР академік Бардін».
Навесні 1947-го спритний «герой-ветеран» відкрив новий «сезон полювання». Цього разу він відправився по кабінетах високих партійних чиновників.
«Вайсман був прийнятий секретарем МК ВКП(б) т. Поповим, який після прийому дав вказівку про видачу Вайсману промтоварів. В результаті Вайсман отримав два відрізи бостону, один синій американський костюм, три пари взуття, 20 метрів тканини і 300 рублів грошей».
Услід за цим аферист підкоригував сценарій своїх «набігів». Відтепер прохання його до «керівних товаришів» змінилися: Вайсман бажав отримати власну житлову площу! «В березні місяці Вайсман був на прийомі в ЦК ВКП(б) у т. Патоличева, який дав вказівку начальникові відділу керівних кадрів т. Іванову посприяти Вайсману. Іванов зателефонував секретарю Київського обкому партії Сердюку і попросив його надати квартиру та забезпечити регулярним лікуванням «героя Вітчизняної війни» Вайсмана. Працівник Управління справами ЦК ВКП(б) Степанов потурбувався про квиток Вайсмана на літак в місто Київ».
Отже, квартира в українській столиці є. Тепер не погано б поклопотатися про її облаштування:
«В квітні 1947 року Вайсман, перебуваючи на прийомі у Міністра лісової промисловості т. Орлова, отримав від т. Орлова записку на ім’я Міністра лісової промисловості УРСР т. Самуйленка про те, що «гвардії капітан танкових військ» Вайсман виїжджає на постійне проживання в м. Київ, у зв’язку з чим необхідно йому видати безкоштовно меблі для квартири за рахунок Міністерства і надати одноразову допомогу у розмірі 2500 рублів.»
Просто казкове життя-буття примудрився собі забезпечити цей пройдисвіт. Народ навколо бідував, мучився в нескінченних чергах, намагаючись придбати щось за мізерними картковими нормами, а тут тільки побажав чого-небудь — і ось воно тобі на тарілочці з блакитною стрічкою!
Вайсману би вчасно зупинитися, стримати свої апетити, але куди там! У результаті саме жадність безногого афериста і задавила.
* * *
У 1946 році він побував в кабінеті міністра важкого машинобудування Казакова, представившись йому «колишнім електрозварником Уралмашу». Можливо, вже тоді «легенда» цього інваліда здалася Казакову сумнівною, проте він все-таки розпорядився видати інвалідові 1200 рублів.
Але через кілька місяців, 30 травня 1947-го, «електрозварник» знов прийшов просити матеріальної допомоги. Ось тут міністр і запідозрив каверзу. Він виписав візитерові дозвіл на видачу різних промтоварів і 2000 рублів, але тільки-но Вайсман вийшов з кабінету, подзвонив в міліцію. Оперативники заарештували шахрая якраз під час отримання ним грошей і товарів.
На цьому і закінчилися пригоди «двічі Героя Радянського Союзу». Замість облаштованої квартири в Києві, набитої всяким добром, випрошеним в 19 міністерствах, його чекав десяток років таборів, відміряний вироком суду, що розглядав справу заповзятливого шахрая. Надалі слід афериста втрачається на сибірських просторах.
За матеріалами газети «Московский комсомолец»