ГРИМАСИ ПРОПОРЦІЙЩИНИ

Зібравшись на своє перше робоче засідання аж через два місяці після дня виборів 26 березня, народні депутати, структуризовані у п’ять фракцій за партійною належністю, хутенько, на вимогу трьох політичних сил, постановили взяти перерву (цікаво, після яких трудів праведних?!) до 7 червня. А благополучно доживши до цієї дати, знов ухвалили перенести початок роботи парламенту ще на тиждень. І зробили це так легко й невимушено, мовби у країні — повне благоденство й цілковитий ажур! Ніби у нас ідеальне законодавче поле, а проблеми якщо й існують, то хіба на рівні любовних трикутників або запізнілого приходу весни й літа.
Але це перше й оманливе враження. Насправді ж «слуги народу», ще не натрудивши пучки пальців об кнопки для голосування, встигли активно попрацювати в плані забезпечення власних побутово-житлових умов. При цьому заяви на отримання квартир у столиці понаписували навіть ті нардепи, котрі у попередньому скликанні таку житлоплощу (або грошову компенсацію за неї) вже дістали. Цікаво, чи варто в даному разі розводитись про мораль і совість?
Однак вернімося до гримас пропорційної виборчої системи. Вона встановила нові правила парламентської гри, за якими вийшло так, що коаліційна більшість, маючи «контрольний пакет голосів», спроможна провести будь-яке потрібне їй рішення, полишаючи верховнорадівській опозиції роль безпомічного статиста. Адже хоча закон про імперативний мандат і не був ухвалений, проте жорстка партійно-фракційна дисципліна під час голосування практично ним і є. Депутати не вольні у своєму особистому виборі, добровільно-примусово підкорюючи його груповому інтересові. У дію вступає принцип «один за всіх і всі за одного». Виходячи з нього, кожну парламентську фракцію успішно може представляти один депутат, який — «за всіх». І в процентному відношенні результати голосування будуть такі самісінькі, що й у разі, коли голосуватиме весь депутатський корпус. То навіщо виборцям (вони ж — платники податків) тратитися на утримання аж на 450 «слуг народу»?
Далі. Скажімо, у Верховній Раді буде сформовано коаліційну більшість; тоді в будь-якому разі й за будь-якого її «персонального» складу на становищі меншості опиниться приблизно двісті чоловік. І хоч би як вони намагалися провести через сесійні засідання бодай один свій законопроект — більшість завжди його легко заблокує. Що залишається меншості за відсутності закону про захист її прав та інтересів? Імовірних варіантів кілька. Перший — постійно блокувати парламентську трибуну, вимагаючи ухвалення відсутнього закону. Другий — використовувати сесійний час для самовдосконалення та задоволення духовних потреб (читання художніх творів, розв’язання кросвордів, написання мемуарів, відправлення коханим людям SMSок з мобільних телефонів тощо). Третій — переманювати на свій бік нардепів із табору більшості. Четвертий — займатися лобіюванням власних бізнесових справ. П’ятий — удосконалювати партійне будівництво. Що ще? Ну, не знаю, фантазія не підказує більше нічого: я ж бо в нардепах ніколи не бував.
Але в жодному разі «меншовикам» фактично не залишається місця для продуктивної парламентської діяльності. Єдине, в чому всі депутати Верховної Ради не мають абсолютно ніяких ідейно-політичних розходжень, — це в регулярному отриманні солідної заробітної платні та наданні їм колосальних пільг, перелік яких, якби його видати окремою книжкою, став би найпопулярнішим бестселером століття. То оце і є справжнє обличчя хваленої-перехваленої пропорційної виборчої системи?
Знову й знову доводиться цитувати все ще відомого «перетворювача» світу: «Надто далекі були вони від народу». Але народ має право послати їх іще далі. Коли це станеться — ми обов’язково повідомимо! 

Петро МАРШАЛЕЦЬ