ЩО ЧЕКАЄ НА США У ЙМОВІРНІЙ ВІЙНІ З ІРАНОМ?

Окрім цього, Пентагон повинен розробити усі можливі стратегії для Міністерства оборони у разі невиконання Тегераном вимог щодо закриття ядерної програми та постійно інформувати Конгрес про можливі загрози з боку Ірану.
Серед основних причин, що зумовили активізацію підготовки вторгнення, варто відзначити:
— бажання Тегерана відкрити нафтову біржу, де розрахунки велися б у євро, а не в доларах, чим було б поставлено під загрозу фінансову систему США;
— імовірна активізація роботи в рамках іранської ядерної програми й створення ракет, здатних доносити ядерні зарядні пристрої до Ізраїлю. Відповідно збільшується тиск єврейського лобі у Вашингтоні;
— традиційно влада США використовує зовнішні конфлікти для вирішення своїх внутрішньополітичних проблем.
Інформація щодо можливості вторгнення в Іран американських військ циркулює в західних ЗМІ вже не один рік. Однак якщо раніше вона мала форму швидше політичного тиску на Тегеран, то тепер вірогідність вторгнення значно збільшилася.
Нещодавно в пресі з’явилася інформація про те, що Пентагон нібито переправив із Боснії в Ірак двісті тисяч автоматів Калашникова (АК-47). Цілком вірогідно, що ця зброя піде на озброєння місцевих воєнних формувань, а тим самим вивільниться частина американських військ для воєнної операції в Ірані.
За повідомленнями західних ЗМІ, американські та британські частини (зокрема третя американська механізована дивізія), що мали бути виведені з Іраку, залишаються в цій країні, яка ймовірно стане основним плацдармом для операції проти Ірану. Нині чисельність військ союзників в Іраку становить 200 тисяч осіб.
Західні джерела повідомляють, що операція проти Ірану покликана стати доповненням до повстання, що його мають підняти за допомогою американських спецслужб противники Тегеранського режиму. Нині збройні сили іранської опозиції, що базуються на території Ірану, складаються із бригад «Армії національного визволення» (близько 15 тисяч осіб, 160 танків Т-55, мають на озброєнні БМП-1, гаубиці Д-30, вертольоти Мі-8 та РСЗВ БМ-21), формувань Курдської демократичної партії Ірану (1200-1800 осіб). Імовірно, що певна частина цих формувань перебуває тепер в Ірані.
Щоб проаналізувати всі можливі сценарії воєнних дій в Ірані, потрібно врахувати всі можливості Тегерана протистояти силовому натиску Пентагону. Спочатку оцінимо стан, у якому перебувають збройні сили Ірану. У 2002 році вони нараховували 520 тисяч осіб (при чисельності населення 68,281 мільйона осіб і придатних до військової служби мобілізаційних ресурсах 10,2 мільйона). Зокрема, чисельність призовників до Збройних сил складала 220 тисяч осіб (тобто 58 відсотків — кадрових військовослужбовців), резерв сухопутних військ —— 350 тисяч осіб, а народне ополчення — 300 тисяч осіб.
Сухопутні війська нараховували 325 тисяч осіб, 4 штаби корпусів, 12 дивізій (4 бронетанкові, 6 піхотних, 1 — командос, 1 — спеціальних сил) й окремі бригади (у тому числі повітряно-десантна і ряд бронетанкових, піхотних і командос), 5 артилерійських груп і армійська авіація.
Сухопутні війська Корпусу стражів ісламської революції нараховували 105 тисяч осіб, 18 дивізій (2 бронетанкові, 5 механізованих, 10 піхотних, 1 — спеціальних сил), 15-20 окремих бригад (бронетанкових, піхотних, повітряно-десантних і командос), 4 артилерійські, 1 ракетна, 1 зенітна ракетна групи.
На озброєнні сухопутних військ і сухопутних військ Корпусу стражів ісламської революції перебувало 1565 танків (у тому числі 480 Т-72, 200 «Чіфтен» та 10 «Зульфікар»), 750 БМП (у тому числі 400 БМП-2), 590 БТР (у тому числі 250 М113), 115 БМТВ (у тому числі 80 легких танків «Скорпіон»), 310 самохідних гармат (у тому числі 160 155-мм М109, 30 170-мм М-1978, 30 175-мм М107 та 30 203-мм М110), 2085 буксованих гармат (у тому числі 30 152-мм Д-20, 155 155-мм WAC-21 та 80 155-мм GHN-45), 900 РСЗВ (у тому числі 100 122-мм БМ-21 та 9 240-мм Fadjr 3), 5000 мінометів, 17 ПУ ОТРК і 30 ПУ ТРК (у тому числі 10 Р-300 з 300 ракетами, 25 CSS-8 з 150 ракетами, а також Fadjr-5, Oghab, Mushak-120, Shahin-1/2 та Shehab-3), 1700 зенітних гармат і 195 вертольотів (у тому числі 50 ударних AH-1J).
Військово-повітряні сили нараховували 52 тисячі осіб (у тому числі 15 тисяч у ППО). Вони мали 17 ескадрилій бойових літаків (9 винищувально-бомбардувальних, 7 винищувальних, 1 розвідувальну) і 17 дивізіонів ЗРК.
Всього у військово-повітряних сил було 306 бойових літаків (винищувачів-бомбардувальників: 65 F-4D/E, 60 F-5E/F, 30 Су-24, 7 Су-25; винищувачів: 25 F-14, 25 Міг-29, 24 F-7; розвідників: 6 RF-4E) і 250 ПУ ЗРК (150 «Хок», 30 «Рапіра», 15 «Тайгеркет», 45 HQ-2J). З них боєздатними були 60 відсотків літаків американського виробництва, 80 відсотків — радянського і китайського.
Військово-морські сили нараховували 18 тисяч осіб плюс 20 тисяч осіб військово-морських сил Корпусу стражів ісламської революції.
Флот мав три підводні човни типу «Варшав’янка», три надмалі підводні човни, три ракетні фрегати, два корвети, 20 ракетних катерів, 7 тральщиків, 40 патрульних катерів, 13 десантних кораблів. Морська авіація мала 9 літаків і 33 вертольоти, у морській піхоті було три бригади і 2,6 тисяч осіб, у берегових ракетних військах було 4 бригади і 300 протикорабельних ракет З-201 і З-801.
Якщо порівнювати можливості збройних сил Ірану з можливостями Іраку перед війною 2003 року, то вони, звичайно, вищі, судячи навіть з того, що воєнні витрати в Ірані у 2002 році становили 4,1 мільярда доларів (в Іраку вони становили 1,4 мільярда доларів). Та якщо реально оцінити сучасний стан військової техніки Ірану, то стає очевидною її непридатність для ведення сучасної війни (5 чи 6 покоління), тим більше, якщо противником виступає держава з надсучасним військовим обладнанням. Напевно, Тегеран вважає своєю перевагою глибокий патріотизм своєї армії, що в деяких ситуаціях межує з абсурдним фанатизмом. Приклади такого фанатизму світ міг побачити під час Ірано-Іракської війни. Тоді загони так званих смертників (значною частиною яких були підлітки) зупинили наступ танкових дивізій Іраку. У «священних атаках» іранці втрачали до 80 відсотків особового складу! (За таких умов, як правило, частина будь-якої армії втрачає боєздатність). Тільки в січні 1987 року на підступах до Басри іранська армія втратила понад 100 тисяч солдатів та офіцерів.
Особливим фанатизмом і масовими випадками самопожертви відрізнялися представники Корпусу стражів ісламської революції, які складають нині чверть сухопутних військ і більше половини флоту.
Слабким місцем іранської армії у випадку більш-менш тривалої війни за досвідом ірано-іракського конфлікту є нестача боєприпасів, озброєння і запасних частин для військової техніки. У ході війни Тегеран отримував озброєння із КНДР, Сирії та Лівії. Істотну частину поставок було отримано від Франції. Певну роль відігравали поставки радіолокаційного обладнання із Великобританії та ПТРК із США. Зрозуміло, що за умови збройного конфлікту очікувати поставок зброї і запчастин від Європи не доводиться. Навряд чи збережеться рівень військово-технічного співробітництва між Іраном та Росією. Чи піде на скорочення військових поставок Китай — поки що не відомо.
Що стосується ймовірності внутрішнього повстання, то значна частина експертів ставиться до його вірогідності досить критично. Навіть якщо таке повстання відбудеться, то це, швидше за все, призведе до затяжної громадянської війни.
Зрозуміло, що Пентагон вже давно зважив всі «pro» і «contra» щодо військової операції проти Ірану і прийняв рішення, швидше за все, задовго до нинішнього ядерного скандалу. Але для початку активних дій Сполученим Штатам не вистачало лише кількох речей — інформаційної кампанії задля привернення на свій бік громадської думки, домовитись з тими державами, які підтримують існуючий Тегеранський режим та співпрацюють з ним (зокрема з Росією і Китаєм), а також змусити визнати своє право на вторгнення до Ірану ООН та світове співтовариство. Також необхідна хоча б мінімальна стабілізація ситуації в Іраку та нарощення військової присутності в регіоні.
Наявні тенденції свідчать, що незабаром світова спільнота може стати свідком активних бойових дій. 

Настя ДАНИЛЬЧЕНКО, Центр досліджень політичних цінностей
(«Репортер»)