ЗАТ «СПУ»

ПАРТІЙНА ВЕРТИКАЛЬ

Ієрархічна структура Соцпартії України являє з себе піраміду. Нагорі перебуває майже «святий» Олександр Мороз — політичний бренд, під який досі бізнесмени охоче віддають гроші, а виборці — свої голоси. Мороз —формальний «чепурун», за сталою думкою, він грошей у руки не бере, але охоче ними користується. Скажімо, уособлювач ідей соціальної справедливості, закликаючи будувати в Україні соціалізм шведського штибу, дозволяє собі приватні виїзди за кордон на лікування. Якщо оперувати жовчний міхур — то виключно у Німеччині, а якщо пити мінералку, то не в Миргороді, а неодмінно у Карлових Варах. Усе це оплачують «ідеологічно близькі» бізнесмени, але здебільшого не прямо, а через найближче оточення. Втім, коли один з впливових представників потужної групи, у якій змішалися бізнес із криміналом, почув від автора поширену думку, що Мороз власноруч гроші не приймає, той лише дико зареготав: «Так бере, що аж руку відриває».
Але відомо про це одиницям — саме тим, хто ці гроші йому давав. Але здебільшого цим займаються найближчі — оточення вождя — перевірене довгими роками партійного будівництва. Це вочевидь, є одним з фірмових знаків Олександра Мороза — сталість команди. Щодо свого найближчого оточення, Сан Санич, на відміну від багатьох політичних лідерів, не змінює смаків протягом багатьох років. Люди, що мають право збирати гроші на Мороза — це Вінський, Шпарко, Баранівський, Рудьковський і буквально декілька менш значущих персон. Власне, так і має бути у комерційній структурі закритого типу.
Скарбником ЗАТ «СПУ» чи то утримувачем партійного «общака» є Йосип Вінський. Це загальновідомий факт. Він закумулював у своїх руках усі фінансові потоки партії, харчуючись поживними «крихтами». Оскільки крихт перепадає чимало, він, мабуть, «за вислугою років» уже давно змінив стару квартиру на проспекті Радянської України в Києві на престижні апартаменти в центрі. Періодично оновлює приватний автопарк, купуючи виключно нові машини. Цікава закономірність: чергова недешева обновка зазвичай збігається у часі із виборами. Так, на президентських 1999 року Йосип Вінський обзавівся квартирою і подарував її доньці Оксані. Є у Вінського ще спадкоємець — синок Вова. Свого часу той заробляв грошенята на ринку нафти і газу, але не так довго і щасливо, як хотілося б. В один геть не чудовий момент Вову посунули з прибуткового місця люди, близькі до «Приватбанку». В результаті соціалістична родина втратила потенційного бізнесмена. Нині Володимир Вінський працює простим програмістом у «Брокбізнесбанку», як і належить синові відомого соціалістичного лідера. Через це Йосип Вікентійович дуже не любить «Приватбанк» і усе, що з ним пов’язане.
Якщо Йосип Вінський як визнаний директор ЗАТ «Соціалістична партія України» харчується тим, що приносять, то його колега Олександр Баранівський збирає, де доведеться, у своїх фінансових битвах, розмахуючи прапором на ім’я Олександр Мороз. Бізнес, яким займався Баранівський, за певними відомостями, пов’язаний з аграрним і будівельним секторами. Зокрема — це будівництво доріг, розробка природного каменю, на родовища якого багата Житомирщина тощо. Олександр Петрович — впливова людина в Житомирській області, у Баранівського чимала власність в місті й області. Це шинки, магазини, АЗС, СТО і всілякі тваринницькі ферми. Джерела із середини СПУ свідчать: невдовзі після призначення висуванців соцпартії на міністерські посади, в партійній касі одразу побільшало грошей. Значною мірою «винуватцем» цього радісного факту є міністр Баранівський. Зокрема, його внесок у партійну скарбницю здійснюється через відторгнення нерухомості, що перебуває у підпорядкуванні міністерства. Особливо активізувалися ці процеси після парламентської кампанії, оскільки доля міністрів (не лише з партквитками СПУ) доволі невизначена. При цьому Олександр Баранівський діє жорстко, «бєзпрєдєльно».
Втім, говорити про те, що кожен міністр-соціаліст працює на поповнення партійної казни автономно, буде спрощенням процесу. Найприбутковіші оборудки здійснюються за взаємодією між МВС, МінАПК, Міносвіти, ФДМ. Одна з таких бізнес-операцій пов’язана із горілчаним бізнесом, до якого має безпосереднє відношення зять Олександра Мороза (про нього — нижче). Не вдаючись у подробиці горілчаної афери, констатуємо лише один факт: у її перебігу було здійснено наймасштабнішу «емісію» фальшивих акцизних марок за всю історію новітньої України. Повертаючись до персони пана Баранівського, згадаємо про його родичів. Зять Баранівського робить успішну кар’єру в Одеській податковій. Синок у бізнесі. Усі проблеми, що виникають на цьому тернистому шляху, вирішуються посиланням на Мороза.
Ще один дуже цікавий представник найближчого оточення Олександра Мороза — Віталій Якович Шибко. На відміну від похмурого Вінського і жлобкуватого хапуги Баранівського, Шибко справляє приємне враження: він дуже спокійний, ввічливий, за своїм темпераментом схожий на Мороза. Це зовні, а зсередини — хитрий, невловимий і верткий. Квартири і машини оформляє на дружину — скромну вчительку Наталю, бізнес — на сина Дмитрика. Сам голова родини й впливова фігура СПУ фігурує хіба що в гучних скандальних історіях.
Рік тому 30 березня у Дніпропетровську підірвали його машину. Помічник депутата Олександр Табацький збирався зустріти на ній шефа в аеропорту. За офіційною версією, обидва врятувались чисто випадково — Шибко нібито відклав поїздку в Дніпропетровськ, а автомобіль «Міцубісі» залишився на стоянці під охороною. Виходячи з характеру ушкоджень авта, в нього був закладений вибуховий пристрій.
А трохи згодом було вчинено напад на громадську приймальню Шибка в Дніпропетровську, що розташована на першому поверсі будинку по вулиці Писаржевського, 7. Офіційно було оголошено, буцімто невідомі кинули запальну суміш. Зчинилася пожежа. В результаті були ушкоджені приміщення, меблі, оргтехніка, згоріли деякі документи, але знов — жодного постраждалого. Коротко кажучи — пощастило. Але від джерел в Дніпропетровській міліції до нас дійшла інформація, що обидва випадки дуже схожі на самопідпали машини та офісу. Мотивів таких недешевих «самозамахів» могло бути декілька. По-перше, згаданий адвокат-помічник Табацький на той момент перебував у жорсткому конфлікті з Миколою Швецем і йому дуже була потрібна реклама у ЗМІ. Окрім того, сам Шибко давно намагався зняти керівника Дніпропетровської обласної організації СПУ Юрія Олексієнка, аби зайняти його крісло.
Цими прикрими випадками нещастя Шибка не обмежились. За рік до дніпропетровських підпалів невідомі «почистили» квартиру Шибка у той час, коли її власник перебував у Парижі. За словами самого постраждалого, грабіжники вкрали лише стару норкову шубу дружини, його куртку та якісь важливі документи. Дуже дивна поблажливість злодіїв, які могли б продуктивніше «попрацювати» на небідній квартирі Шибка. Джерело в СПУ повідомляє, що партагенноссе Вінський підозрював Шибка в організації «крадіжки». Начебто останній привласнив фінансові документи, що належали СПУ, й крадіжка потрібна була задля прикриття.
При згадці прізвища Шибка не можна не згадати про закордонні рахунки, на яких акумулюються кошти СПУ. Син Шибка Дмитро має доволі тісні контакти із серйозними людьми у Лівані. Що не дивно, адже у середині 1990-х Дмитро встиг пожити у цій країні, коли його батько, який на той час був відданим бійцем Павла Лазаренка, працював на дипломатичній службі й водночас був референтом народного депутата Олександра Мороза. Саме у Лівані соціалісти тримають свої офшорні рахунки. Туди надходять гроші з різних джерел. Таких, скажімо, як «Криворіжсталь», доки її не продали індусам. Раніше преса повідомляла про цікаву зустріч. Дозволимо собі трохи задовгу цитату: «23-25 квітня минулого року Рудьковський зустрівся з керівниками широко відомого гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», а 29 квітня підписав контракт № 75В-2005 про постачання арматури і катанки на адресу компанії Transalpina Gmb, засновниками якої є Павло Коренбаум і Ігор Стельмах (громадянин України). Уже 20 травня на рахунок компанії Transalpina Gmb надійшли платежі 8,83 млн. євро і 8, 02 млн. дол. Відправники платежу — компанії Рочестер хауз трейдінг ЛТД, розташована на британських Віргінських островах й «Інтернешнл Транзит В.А.L» (Бейрут, Ліван). Представником першої з цих компаній в Україні є Сергій Миколайович Рудьковський, який завдяки щасливому випадку має не лише схоже прізвище а й по-батькові вищезгаданого нардепа Миколи, але і його співмешканець — вони тісняться в одній квартирці. Гроші відправлялися з «Мультибанка» (Рига, Латвія), який, як втім й решта прибалтійських банків, відомий тим, що допомагає нечистим на руку пострадянським напівполітикам, напівбандитам, напівпідприємцям відмивати добуті злочинним шляхом гроші...» кінець цитати.
Цей уривок наведено через переконаність автора в тому, що фірма «Інтернешнл Транзит В.А.L» зв’язана з родиною молодшого і старшого Шибків. Іншим шляхом ліванські гроші не потрапляють в капіталообіг українських соціалістів, їхній обов’язковий маршрут — через колишнього консула України в Лівані та його нащадка.
Сутність роботи команди Мороза з фінансовими потоками «Криворіжсталі» полягала у наступному. Голова ФДМ Валентина Семенюк, яка давно являє з себе маріонетку братів Рудьковських (ще з тих часів, як Микола Рудьковський ходив в неї помічником-референтом), організувала однопартійцям контракти з «Криворіжсталлю». Після чого Рудьковські взялися ганяти гроші через офшорні компанії в партійну годівницю в Лівані. Цілком вірогідно, що у цій комбінації були враховані й інтереси президентового зятя Віктора Пінчука, який позбувся найяскравішого діаманта своєї бізнес-імперії. Теж правильно: не гріх підтримати олігарха у скрутну годину. При чому, ця підтримка, як бачимо, принесла й благодійникам чималі мільйони. Це не випадковий збіг обставин, який звів на єдиному бізнес-шляху соціалістів із Пінчуком. Це давній тандем. І не лише Рудьковського з Пінчуком, але й Мороза з Пінчуком. Адже саме Пінчук влаштовував лідеру українських соціалістів зустріч в Москві з керівництвом «Альфа-груп».
Власне, все написане вище — лише преамбула до основної частини нашої розповіді. В ній піде мова про найцікавіше з того, що приховує СПУ: про роль у цьому стійкому бізнес-партійному формуванні Миколи Рудьковського, власне Олександра Мороза, та його непутящого зятя Давіда Сарії.


БІЗНЕС-ВЕРХОВОДА СОЦІАЛІСТИЧНОГО ТАБОРУ

Статки Миколи Рудьковського ростуть. Колись він отримав квартиру в депутатському будинку на вулиці Панельній в Києві, це біля метро «Лівобережна». Але зараз там мешкає його брат Сергій, а сам Микола за кілька років переїхав з дружиною та маленькою дочкою до пристойнішого помешкання в центрі. Дозволяє собі виїжджати на «Астон-Мартін», що якось стало приводом для доволі гучного скандалу, розкрученого «Українською правдою», де опублікували фото Рудьковського за кермом олігархічного авта.
Якось під час роботи в Адміністрації президента Кучми Микола Рудьковський хизувався фіктивним дипломом Віденського університету. Але купував він його не на Троєщинському ринку. Рудьковський справді не раз відвідував Австрію. У нього там давні зв’язки й колись був такий-сякий бізнес. Ще коли Рудьковський працював заступником голови правління АТ «Укргазпром», він разом з австрійцями заснував фірму з постачання нафтовикам Сибіру одягу і продовольства. За тодішнім законодавством України СП звільнялися від податків, отже, сидячи в Австрії, не важко було відшукати партнерів. На біду, у Рудьковського виник конфлікт із тодішнім головою АП Володимиром Литвином. Австрійському бізнесу Рудьковського приснився гаплик й відтоді він став прихильником соціалістичної ідеї й борцем зі злочинним режимом Кучми. Найвірогідніше, саме той давній конфлікт пояснює нинішню наполегливу агресію Миколи Рудьковського проти спікера Литвина. Якщо бютівець, голова слідчої парламентської комісії з розслідування справи Гонгадзе Григорій Омельченко першим заявив й не втомлюється це повторювати, що Литвин був у колі замовників вбивства журналіста, то другим таким депутатом був і залишається Микола Рудьковський. Це він з парламентської трибуни в гарячому жовтні 2005 року звинуватив Литвина в замовленні цього вбивства. Саме Рудьковський фінансує політичного бомжа Сашка Єльяшкевича, що на всіх усюдах верзе ту саму нісенітницю, мовляв Литвин замовив Гонгадзе через ревнощі до Олени Притули. Хоча реально це може бути вивіреним ходом з відволікання уваги до самої Соцпартії у зв’язку зі справою Гонгадзе.
Надто суперечливою виглядає нині й постать майора Мельниченка, й деякі подробиці розслідування справи Гонгадзе. Скажімо, вже не секрет, що головною версією нині вже не упередженого слідства є «вбивство під записи». До речі, варто згадати, що свого часу Генпрокуратура влаштувала обшук на квартирі Рудьковського й навіть вилучила якісь там записи, що нібито монтувалися саме на квартирі Рудьковського. Але ж найцікавіше, що журналіст Степура свого часу з’ясував завдяки дослідженню службової інформації файлів Мороза-Рудьковського-Мельниченка: ці записи почали монтувати ще до зникнення Гонгадзе. Розв’язати це, мабуть, найбільше питання слідства Мороз не поспішає. Він як не ходив до слідчих за злочинного режиму Кучми, так не ходить й за народного режиму Ющенка. Мельниченко ж категорично ігнорує вимоги надати записи з кабінету Президента одразу після зникнення журналіста. Чому він цього не робить?
І чому його досі не заарештували? Найлогічніша відповідь: він перебуває під потужним політичним дахом соціалістів, а ті очевидно гарантують майору волю й можливо ще щось матеріальне за умови мовчанки. У справі Гонгадзе фігурував компаньйон Рудьковського Ігор Стельмах, що з 1996 року мешкає у Німеччині. Це він допомагав Сергію Головатому в організації міжнародної експертизи останків таращанського тіла. Для експертизи були використані частки, які Олена Притула взяла у таращанському морзі й тривалий час зберігала просто в холодильнику своєї квартири. Результати експертизи виявилися приголомшуючими й остаточно заплутали справу: ці частки не належать тілу Гонгадзе. Пізніше Притула розповіла, що, можливо, хтось потрапив до її квартири, замок на якій можна відкрити виделкою, й підмінив зразок. Хіба не можна було цього передбачити, організовуючи недешеву складну експертизу? І хіба не знав юрист Головатий, що висновки тієї експертизи не матимуть процесуального значення, оскільки були отримані нелегальним шляхом. Саме компаньйон Рудьковського з Німеччини Стельмах звів Головатого із експертами фірми Genedia, що спеціалізується на генетичному аналізі.
І якщо вже мова зайшла про роль соціалістичних лідерів в скандалі навколо вбивства журналіста й оприлюднення плівок Мельниченка, не можна обійти увагою й головного героя — Олександра Мороза. Лідер Соціалістичної партії підтримував ділові контакти з екс-керівником Служби зовнішньої розвідки РФ Євгеном Примаковим. Про це заявляв колишній співробітник ФСБ Росії Олександр Литвиненко, який нині перебуває в найближчому оточенні Бориса Березовського. «Я не можу сказати, що Мороз, припустимо, прямо працює з російськими спецслужбами — це було б неправильно. Але, проте із Примаковим просто так не зустрічаються», — відзначив екс-полковник ФСБ Росії. «Будь хто, хто знає Росію добре, про це вам скаже», — заявив Литвиненко. За його словами, Мороз відвідував Москву для зустрічі з Примаковим «у той період, коли почали озвучувати плівки». В жодному разі не сприйміть це як звинувачення на адресу найморальнішого партійного лідера, це всього лише інформація для роздумів та співставлення фактів.
Повертаючись до австрійського бізнесу Миколи Рудьковського, зазначимо, що він не обмежувався постачанням одягу-харчів для нафтовидобувачів у далекому Сибіру. Рудьковський разом із зятем Мороза, Ігорем Самарцевим, який одружений на старшій доньці Ірині, утримує бізнес-центр. В керуванні Рудьковського перебуває бізнес-центр ЗАТ «ОСКЕП», заснований Ігорем Самарцевим і нардепом Ярославом Мендусем — однією з ключових персон в оточенні Мороза, куратором справи Гонгадзе в партії.
Фірма «ОСКЕП» формально є представництвом австрійського концерну «ILBAU» в Україні. Вона викупила для соціалістів будинок на вулиці Воровського, де нині розташований центральний офіс партії. Оплату за будинок здійснила австрійська фірма Рудьковського через швейцарський банк «Discount Bank аnd Trast Company».
У Миколи Рудьковського складаються непогані стосунки із Давидом Сарією — другим зятем Олександра Мороза, чоловіком його молодшої доньки Руслани. Доволі колоритна персона. Нещодавно Сарія придбав за величезні гроші офіс на Горького для дружини — навпроти старого офісу її салону краси «Кіка-стиль». Про «Кіку» знають всі, про неї навіть згадав Олександр Мороз в інтерв’ю «Українській правді». Клієнтами салону є відомі в Україні люди, наприклад, донька Володимира Литвина, дружини Червоненка, Хомутинника, Дорошенка. Послуги, що надає заклад, недешеві: манікюр 90 гривень, стрижка близько 200, укладка обійдеться від 80 до 200, вечірня укладка — від 180 гривень до 300 (якщо вашим волоссям опікуватиметься креативний майстер).
 Але небідні клієнти закладу звикли, що за красу слід платити. Однак подробиці біографії гарненького чоловіка власниці салону виглядають не дуже естетично.
Давид Шалвович Сарія разом із братом-близнюком Злізбаром 1994 року закінчили факультет авіаустаткування Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. Але в авіатори Давид не пішов, а виконував таємні доручення тодішніх лідерів одного з найпотужніших злочинних угруповань столиці. Здебільшого Сарія працював в економічому напрямку, тобто за злодійською термінологією, являв класичного «баригу». Власне, такою біографією може похизуватися чимало нинішніх впливових політиків. Скажімо, Михайло Бродський — старий фарцовщик, що працював за радянських часів під валютним «Каштаном», пізніше барижив в угрупованні Киселя. Окрім ТОВ «Кіка-Стиль», Давид Сарія заснував  ТОВ «Прайд», що спеціалізується на торгівлі корейськими автозапчастинами), де його партнерами виступають Віктор Найко-Блідченко, брат Злізбар і такий собі Віталій Алібарцумяк зі Сваляви. Ще Сарія є засновником ТОВ «Укрпромбудпроект». Попри таке бізнесове різмаїття морозівського зятя, ті, хто особисто контактує із Сарією, стверджують, що бізнесмен з Давида такий собі, однак грошей у нього як у арабського шейха. Розгадка проста: як людину, наближену до родини вождя, отже надійну, Сарію використовує в перевірених бізнес-схемах Микола Рудьковський: спирт, бензин, земельні ділянки. Особливо великомаcштабні оборудки під Сарію здійснюють на нелегальному горілчаному ринку. Про наймаcштабнішу операцію з легалізації астрономічної кількості фальшивих акцизних марок ми згадували вище.


ПОЛІТИЧНІ РОЗБІЖНОСТІ БІЗНЕСУ НЕ ЗАВАДЯТЬ

За часів правління злочинного режиму Кучми журналіст Єльцов опублікував в газеті соціалістів «Грані+» розвідку «Мобільний зв’язок між Кучмою та Лазаренком». Журналіст знайшов документи, які вказували на те, що в списку співзасновників оператора мобільного зв’язку «Київстар», де працювала донька Кучми Олена Франчук, перебувають не лише брат Людмили Кучми Туманов, але й гнаний на той час Павло Лазаренко. І це не поодинокий приклад. У той самий час опозиційні соціалісти мали спільний бізнес із зятем Кучми Віктором Пінчуком. З’єднувальна ланка між Морозом та Пінчуком — Микола Рудьковський. Цей бізнес-контакт встановився з давніх-давен. В один прекрасний момент Леоніду Кучмі знадобилося купити соціалістів. Реалізувати цей план взявся зять Президента, який вийшов на друга зятів Мороза — Миколу Рудьковського. Переговори виявилися надзвичайно успішними: корисливий Рудьковський перетворився на бізнес-партнера Нестора Шуфрича, отримавши від Кучми доступ до нафтогазових родовищ під контролем досвідченого есдека. Окрім того, завдяки цьому зв’язку Рудковський посилив свою політичну вагу —відтепер він міг влаштовувати через Пінчука зустрічі Мороза з російською елітою.
 Про нафтогазовий бізнес Рудьковського раптом заговорили після того, як про нього згадав соратник по партії Юрій Луценко, що вміло грає на публіку роль безкомпромісного борця з несправедливістю. Не виключено, що саме він й зорганізував піар-кампанію проти Рудьковського із висвітленням його зусиль з освоєння українських надр. Хоча зовні все виглядало як протистояння Луценко-Шуфрич. Засновником фірми «Нафтогазвидобування» була Марія Шуфрич — мати нардепа. ЗАТ пробурило шпару глибиною понад 6 кілометрів на Семиренківському газоконденсатному родовищі, що в Шишацькому районі Полтавської області (губернатором там не випадково став соціаліст Степан Бульба). Далі ЗАТ розпочало викачку газу «по-чорному». За даними МВС, через незаконну реалізацію підприємством видобутого газу держава понесла збитки в 56 млн. грн. Увага: директором в скандальній фірмі Нестора Шуфрича служить такий собі Олег Семінський — 72-й номер у виборчому списку СПУ, член Соцпартії і довірена особа в бізнесі Миколи Рудьковського. Не менш цікава персона в бізнес-контактах соціалістів — Віктор Пінчук. Він давно заграє з Морозом. Спочатку через політичну доцільність для Кучми, про що написано вище, пізніше, очевидно, через розуміння, що Кучма не вічний, й послуги перспективних соціалістів можуть знадобитися, коли ті дорвуться до влади.
Восени 2002 року в російському інтернет-виданні «Компромат. RU» з’явилася роздруківка телефонної розмови, що відбулася 10 вересня між головним редактором інтернет-видання «Українська правда» Оленою Притулою і колишнім директором української служби «Радіо «Свобода» Романом Купчинським. Притула пізніше не заперечувала змісту цієї розмови. З роздруківки можна зробити висновок, що до зникнення й убивства Гонгадзе причетні український політик та впливове в Росії і за її межами Ізмайлівське злочинне угруповання. Зокрема, наводився такий факт: у серпні 2002 року Олександр Мороз приїжджав до Москви, де зустрівся з керівництвом «Альфа-груп» (Авен і Фрідман), у яких шукав політичної підтримки і допомоги в справі Гонгадзе. За цю допомогу компанія могла одержати вигідні приватизаційні проекти в українській енергетиці, ясна річ — якщо Мороз стане президентом. Але для цього щонайменше слід було все організувати так, аби у замовленні вбивства журналіста обвинуватили Леоніда Кучму.
Важко сказати, чим керувався Купчинський, розголошуючи цю інформацію. Насправді Пінчук геть не сприяв переговорам Мороза із російським бізнесом на предмет звинувачення Кучми. Зустріч Мороза зі старшими бізнес-партнерами Пінчука (його зв’язок з «Альфою» не є секретом і відкривається, скажімо, через її участь в «Київстарі») полягала у знайомстві росіян із Морозом в якості альтернативи Ющенку. Зустріч пройшла невдало для Сан Санича: російські мільярдери поспілкувалися із лідером українських соціалістів й відмовилися вкладати гроші в проект «Мороз — наш президент!»
Торік, теж у вересні, про зв’язок Мороза із Пінчуком привселюдно заявив Петро Симоненко. Найголовніший комуніст України розповів черкаським журналістам на прес-конференції, що оновлена компартія, що підтримала кандидатуру Мороза, — це проект Віктора Пінчука. Симоненко не зміг змовчати після того, як з’їзд КПУ (о) з ініціативи лідера партії Михайла Савенка підтримав на президентських виборах Мороза. Пінчук зробив ставку на Сан Санича від безнадії, аби спробувати відтягнути неминучий кінець свого привілейованого життя. Свідченням того, що зв’язок Пінчук-Мороз не обірвався є й той факт, що на останніх виборах канал Пінчука ІСТУ регулярно «крутив» Мороза поряд з Януковичем. А шеф МВС Луценко чомусь жодного разу не викликав ані Пінчука, ані людей з його оточення на допит чи бодай «на чай». Нарешті, разом з Порошенком Луценко доклав чималих зусиль, аби керована Рудьковським приватизаторша Семенюк не дозволила продати «Криворіжсталь» і залишила Пінчуку НЗФ. І якби не рішучість Ющенка (мабуть, продаж «Криворіжсталі» — єдина революційна обіцянка, яку виконав наш Президент), то соціалісти мали реальний шанс віддячити Пінчукові.
Цікаву картину могли спостерігати перехожі біля гольф-клубу на Оболоні. Ось бізнес-соціаліст Рудьковський втаємничено спілкується із соціалістом Олегом Семінським,керуючим нафтогазовим бізнесом Нестора Шуфрича. Сам Семінський добре відомий в народі через перманентні появи на пінчуківському ІСТУ. Раптом до них приєднується ще один член цієї бізнес-команди Петро Порошенко — відомий протекціоніст інтересів Пінчука і Шуфрича. Вся весела кампанія сідає в авто Рудьковського та їде геть...
За останній рік Олександр Мороз стрімко здає свої позиції. Його підпирають молоді активні колеги з соціалістичного штабу. Поки що вони в команді, але ніхто не може обіцяти Сан Саничу, що завтра його «не кинуть» по-крупному. Це може зробити, скажімо, Юрій Луценко. Він, кажуть, нині один з найближчих до Президента. І якщо у Ющенка виникне потреба знищити Мороза як такого, його партії загрожує розкол, а самому Морозу політичне небуття.

Сидір СЕМИНОЖКО
(«ТЕМА»)